1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 522/3282/19

провадження № 61-13648св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла", ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Погорєлової С. О., Заїкіна А. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради (далі - Департаменту міського господарства), Комунального підприємства "Міське агентство з приватизації житла" (далі - КП "Міське агентство з приватизації житла"), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з четвертого травня 1982 року як член сім`ї наймача, проживала разом з наймачем та зареєструвала місце проживання у квартирі АДРЕСА_1 за згодою наймача квартири (батька ОСОБА_4 ).

04 січня 1985 року виконавчий комітет Приморської районної Ради народних депутатів прийняв рішення № 5 про переоформлення особистого рахунку з ім`я батька ОСОБА_4 на ім`я позивача ОСОБА_1 . На підставі цього виконавчий комітет Приморської районної Ради народних депутатів видав розпорядження від 16 січня 1985 року № 6 про відкриття особового рахунку ОСОБА_1 на займану нею площу, що складається з однієї кімнати за адресою: АДРЕСА_2 .

Після смерті батька позивач проживала в квартирі й ніколи не втрачала інтересу до цього житла, не відмовлялася від права проживання у спірній квартирі. З червня 2018 року позивач тимчасово не проживала у вказаній квартирі, оскільки доглядала за своєю тіткою у зв`язку з її похилим віком та погіршенням стану здоров`я.

Під час звернення до житлово-комунальної служби позивачу стало відомо, що квартира АДРЕСА_3 приватизована ОСОБА_2 . Так, розпорядженням органу приватизації Управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради від 20 січня 2000 року № 145092 вказану однокімнатну квартиру загальною площею 36,1 кв. м передано у власність ОСОБА_2, на підставі чого йому видано свідоцтво про право власності на житло від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2.

У січні 2019 року позивач звернулася до КП "Міське агентство з приватизації житла" із запитом щодо здійснення приватизації зазначеної квартири, а також щодо підтвердження видання розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 145092 та свідоцтва про право власності на житло 20 січня 2000 року. Листом КП "Міське агентство з приватизації житла" від 23 січня 2019 року № 57/01-03 позивача повідомлено, що за даними комунального підприємства спірна квартира не приватизована, а свідоцтво про право власності від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2 та розпорядження Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради від 20 січня 2000 року не оформлялись та не видавались.

На переконання позивача, оскільки приватизація спірної квартири здійснена з порушенням її прав, норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оспорюване розпорядження, а також отримане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру, підлягають визнанню недійсними. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не набув у встановленому законом порядку права власності на спірну квартиру, договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 18 вересня 2018 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю. та зареєстрований у реєстрі за

№ 2-1484, також підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 216 ЦК України.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним з дати видання та скасувати розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 145092;

визнати недійсним з дати видання та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2, видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_2 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 18 вересня 2018 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1484;

припинити право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 вересня 2018 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-1484.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 145092.

Визнано недійсним з дати видання та скасовано свідоцтво про право власності на житло від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2, видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 18 вересня 2018 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 2-1484.

Припинено право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 вересня 2018 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-1484.

Суд першої інстанції, врахувавши подані сторонами докази, пояснення представника Департаменту міського господарства та КП "Міське агентство з приватизації житла", а також матеріали нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу від 18 вересня 2018 року, зробив висновок, що свідоцтво про право власності на житло від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, та розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 1455092 є недійсними.

Суд першої інстанції вважав, що оскільки оспорюваними свідоцтвом та розпорядженням порушено права позивача на приватизацію житла, в якому вона проживає більше 37 років, які передбачені нормами Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", то позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Суд також взяв до уваги те, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 не заперечували той факт, що ОСОБА_1 весь час була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому обставини тривалого не проживання позивача чи членів її родини у спірній квартирі не належать до предмету спору та доказування.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вважав доведеними підстави звернення до суду ОСОБА_1 за захистом свого порушеного права на проживання у спірній квартирі.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що за змістом відповіді КП "Міське агентство з приватизації житла" від 23 вересня 2019 року № 215-М/01.07 довідка від 12 вересня 2018 року № 352/18 ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_1 підприємством не видавалась. Крім того, спірне розпорядження органу приватизації та свідоцтво на право власності, яке нібито видане ОСОБА_2 у 2000 році, оформлене на бланках з текстом російською мовою. Згідно з поясненнями представника КП "Міське агентство з приватизації житла" вказані документи оформлені на бланках старого зразку 1999 року та у 2000 році вже не видавалися.

Апеляційний суд зазначив, що після набуття чинності рішенням суду про скасування розпорядження про приватизацію та свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно спірна квартира відповідно до статті 9 ЖК Української РСР повинна перейти у власність територіальної громади м. Білгород-Дністровська в особі Білгород-Дністровської міської ради, тому з позовом про витребування майна може звернутися територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідач двічі подавав до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у цій справі до вирішення іншої справи в порядку кримінального судочинства, а саме кримінального провадження від 05 лютого 2019 року № 12019160500000580, яке внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань слідчим Приморського ВП ГУ НП в Одеській області, за фактом шахрайського заволодіння спірним майном. Суд вказані клопотання проігнорував та належним чином не вирішив;

апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

суд першої інстанції провів підготовче засідання без участі всіх учасників справи, закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду без забезпечення можливості сторонам примиритись, в тому числі у спосіб проведення медіації;

у червні 2019 року головуючому судді Шкамерді К. С. було заявлено відвід на підставі норм статті 39 ЦПК України, що відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для обовʼязкового скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд;

позивач неправильно сформулювала позовні вимоги, тобто вона обрала неналежний спосіб захисту свого права, адже у позовній заяві ОСОБА_1 не просила витребувати спірне майно з незаконного володіння ОСОБА_3 . При цьому достатньо визнати незаконним перший правочин і витребувати майно від останнього набувача;

твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі до останнього часу спростовуються фотографіями цієї квартири, які зроблені у вересні 2018 року. Станом на вказану дату квартира знаходилась у незадовільному санітарному стані, без водо-, тепло- та газопостачання, а з 2013 року в спірній квартирі ніхто не проживав. У зв`язку із наявністю боргів зі сплати комунальних послуг, що підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 добровільно виїхала із вказаної квартири, а житлове приміщення було опечатано працівниками комунальних служб міста Одеси. На цей час борг ОСОБА_1 за комунальними платежами не погашений, вона ухиляється від його сплати, комунальні установи здійснюють її розшук;

суд першої інстанції не викликав свідків, які могли дати свідчення на користь ОСОБА_3, що є порушенням принципів доступу до правосуддя та змагальності, передбачених нормами ЦПК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про відстрочення сплати судового збору відмовлено, його касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 522/3282/19 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У червні 2024 року матеріали цивільної справи № 522/3282/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 листопада 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 755/17944/18, від 11 березня 2020 року у справі № 761/8849/19, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 та у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 23 жовтня 1974 року виконавчий комітет Приморської районної ради депутатів трудящих видав ОСОБА_4 контрольний талон до ордеру № 187 на вселення та проживання в житловому приміщенні (квартирі) АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) з четвертого травня 1982 року як член сім`ї наймача проживала разом з наймачем та зареєструвала місце проживання у квартирі АДРЕСА_1, за згодою наймача квартири, свого батька - ОСОБА_4 . При вселенні в квартиру будь-яка угода про порядок користування цим жилим приміщенням між позивачем і наймачем квартири не укладалася, що є доказом того, що вона вселилася і проживала в квартирі як член сім`ї і набула рівного з іншими членами сім`ї права користування зазначеною квартирою.

04 січня 1985 року виконавчий комітет Приморської районної Ради народних депутатів прийняв рішення № 5 про переоформлення особового рахунку з ОСОБА_4 на позивача ОСОБА_1 .

На підставі цього виконавчий комітет Приморської районної Ради народних депутатів видав розпорядження від 16 січня 1985 року № 6 про відкриття особового рахунку ОСОБА_1 на займану нею площу, що складається з однієї кімнати за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 наймач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 01 лютого 2019 року № 154 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 відповідальний з 04 травня 1982 року; дочка ОСОБА_6 з 17 квітня 2002 року; син ОСОБА_7 з 28 червня 1988 року.

За змістом довідки від 12 вересня 2018 року № 352/18, яка видана на ім`я ОСОБА_2 - квартира ним приватизована.

18 вересня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2-1484.

Відповідно до архівної і комп`ютерної бази КП "Міське агентство з приватизації житла" документи на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не оформлювалися і свідоцтво про право власності за № НОМЕР_2 не видавалося.

З листа КП "Міське агентство з приватизації житла" від 23 вересня 2019 року № 215-М/01.07 вбачається, що довідка від 12 вересня 2018 року № 352/18 ОСОБА_2 не видавалась.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю, зокрема, визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 145092 та визнано недійсним з дати видання та скасовано свідоцтво про право власності на житло від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2, видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_2 ;

ОСОБА_3 оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог;

постановою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року - без змін.

аналіз аргументів апеляційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навів переконливих доводів, яким чином судове рішення суду першої інстанції порушує його права та інтереси в частині визнання недійсним з дати видання та скасування розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 145092; визнання недійсним з дати видання та скасування свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_2, за умови, що Департамент міського господарства, КП "Міське агентство з приватизації житла" та ОСОБА_2 не оскаржили рішення суду, тобто погодилися з ним у цій частині позовних вимог, заявлених до вказаних відповідачів.

За таких обставин рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в частині позовних вимог про визнання недійсним з дати видання та скасування розпорядження органу приватизації від 20 січня 2000 року № 145092; визнання недійсним з дати видання та скасування свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 2000 року № НОМЕР_2, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_2 слід залишити без змін.


................
Перейти до повного тексту