ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 522/7604/23
провадження № 61-6534св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Головне управління Національної поліції в Одеській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року в складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області) про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
В обґрунтування позову вказав, що за його заявами 25 квітня 2020 року та 10 жовтня 2022 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), проте досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 42020160000000184 та № 12022161200000281, що зареєстровані за його заявами, проводиться неефективно.
Вказував на те, що Одеська обласна прокуратура та ГУНП в Одеській області ігнорує його доводи та посилання в заявах (повідомленнях) про використання земельних ділянок ПП "Південьпарксервіс" та порушення земельного законодавства Южненською міською радоюОдеського району Одеської області.
Водночас Одеською обласною прокуратурою не були внесені відомості до ЄРДР за його заявами щодо неправомірних дій працівників УСБУ в Одеський області та щодо вжиття заходів представницького характеру відносно стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою ПП "Південьпарксервіс", а надано лише відповіді від 10 січня 2023 року, від 09 лютого 2023 року та від 24 лютого 2023 року.
Крім того, службовими особами СБУ в Одеській області проведені слідчі дії, передбачені статтями 233, 234 КПК України, до внесення відомостей до ЄРДР, чим вчинено кримінальне правопорушення.
Шкоду, завдану бездіяльністю Одеської обласної прокуратури та ГУНП в Одеській області, він оцінив у 1 935 000 грн (майнова шкода у розмірі 1 910 000 грн та моральної шкоди у розмірі 25 000 грн).
Обґрунтовуючи розмір майнової шкоди, він, посилаючись на положення статей 1, 53-7 Закону України "Про запобігання корупції", вказував на те, що 1 910 000 грн є винагородою викривачу.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, він посилався на те, що бездіяльність прокуратури призвела до порушення його прав та інтересів, чим йому завдано моральної шкоди.
За таких обставин позивач просив суд стягнути з держави України на його користь кошти у розмірі1 935 000 грн за шкоду, завдану бездіяльністю Одеської обласної прокуратури та ГУНП в Одеській області.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2023 року залучено до участі у справі як співвідповідача державу Україну в особі Державної казначейської служби України.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 не довів наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: протиправність поведінки відповідачів, факт наявності моральної та майнової шкоди, а також причинно-наслідковий звʼязок між правопорушенням та шкодою, через що за відсутності вказаних елементів цивільна відповідальність не настає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
02 травня 2024 року через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено суддею, якому заявлено відвід. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань про витребування договорів оренди земельної ділянки та доказів орендної плати за земельну ділянку та про зобов`язання відповідачів надати відповіді на поставлені питання. Суд апеляційної інстанції не дослідив заяву про постановлення окремої ухвали щодо Одеської обласної прокуратури. Суди попередніх інстанції не надали оцінки його доводам про корупційні дії, які вчинялись із земельною ділянкою.
У червні 2024 року до суду від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 29 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Слідчим відділенням відділу поліції № 1 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020160000000184, розпочатому 19 лютого 2020 року за заявою ОСОБА_1 за частиною першою статті 364 КК України щодо використання ПП "Південьпарксервіс" земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Постановою т.в.о. заступника начальника СВ відділу поліції № 1 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області від 06 липня 2021 року вказане кримінальне провадження закрито на підставі абзацу 14 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.
Слідчим відділенням відділення поліції № 4 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022161200000281, розпочатому 10 жовтня 2022 року за частиною першою статті 364 КК України за заявою ОСОБА_1 щодо протиправних дій посадових осіб Южненської міської ради, які, зловживаючи своїми службовими повноваженнями, заволоділи грошовими коштами шляхом укладання додаткової угоди до договору про оренду земельної ділянки площею 12 га та зниження орендної плати, чим спричинили збитки державі.
Досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12022161200000281 триває та жодній особі про підозру на час пред`явлення цього позову не повідомлялось.
У вказаних кримінальних провадженнях ОСОБА_1 має процесуальний статус заявника.
Згідно з відповідями Одеської обласної прокуратури від 10 січня 2022 року та від 09 лютого 2023 року, ОСОБА_1 звертався до Одеської обласної прокуратури із зверненнями від 09 січня 2022 року та від 07 лютого 2023 року щодо можливих неправомірних дій службових осіб УСБУ в Одеській області та йому повідомлено, що у його зверненнях не міститься обставин, які б свідчили про вчинення працівниками УСБУ в Одеській області правопорушення, підслідного Державному бюро розслідувань, у зв`язку з чим підстав для внесення відомостей до ЄРДР не вбачається.
Відповідно до листа Доброславської окружної прокуратури Одеської області від 24 лютого 2023 року прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_1 від 20 листопада 2022 року, яке надійшло до Доброславської окружної прокуратури 09 березня 2023 року, щодо вжиття заходів представницького характеру відносно стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкоюПП "Південьпарксервіс" та повідомлено, що підстав для вжиття заходів представницького характеру за вказаним фактом не вбачається.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Наявність зазначених вище обставин згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України підлягає доказуванню позивачем.
Положеннями статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316 св 21) зазначено, що: "правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового звʼязку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний звʼязок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обовʼязкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного звʼязку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий звʼязок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний звʼязок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Причинний звʼязок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обовʼязкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного звʼязку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий звʼязок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об`єктивний причинний звʼязок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, повʼязував завдання йому моральних страждань із неефективним проведення досудового розслідування у кримінальних провадження № 42020160000000184 та № 12022161200000281, що були зареєстровані за його заявами, та у яких він є заявником. Крім того, як на підставу стягнення моральної шкоди, позивач посилався також на бездіяльність Одеської обласної прокуратури та Березівської окружної прокуратури щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі його заяв.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені зокрема рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора; скасування повідомлення про підозру; зобовʼязання припинити дію; зобовʼязання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.
Слідчий суддя здійснює здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача".
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 04 липня 2018 року у справі № 638/14260/16 (провадження № 61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 (провадження № 61-29382св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15 (провадження № 61-20721св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18 (провадження № 61-11350св19), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17 (провадження 61-40480св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 686/14607/20 (провадження № 61-17741св20), від 19 жовтня 2022 року у справі № 554/8034/20 (провадження № 61-14781св21) та інших.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного звʼязку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) Одеської обласної прокуратури та ГУНП в Одеській області, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Верховний Суд погоджується з такими висновками, оскільки для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачу моральної шкоди, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому діями чи бездіяльністю відповідачів моральної шкоди, а також доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між такими діями/бездіяльністю і завданою шкодою.
Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди (суми винагороди викривачу) з огляду на таке.
Так, ОСОБА_1 посилався на те, що за його заявами 25 квітня 2020 року та 10 жовтня 2022 року були внесені відомості до ЄРДР, а тому, оскільки відповідно до положень Закону України "Про запобігання корупції" викривач має право на винагороду у розмірі 10 % від грошового розміру предмета корупційного злочину або розміру завданих збитків від злочину, він оцінює свою майнову шкоду у розмірі 1 910 000 грн, яку просить стягнути з держави у цій справі.
Згідно з розрахунком, що наданий позивачем, вказані кошти у сумі 1 910 000 грн винагорода викривачу розрахована з суми збитків держави за фактичне використання земельної ділянки упродовж 8 років (19 125 132 грн х 10 %).
Отже, фактично позивач, визначаючи вказану суму - винагороду викривача як майнову шкоду, звернувся у цій справі з позовними вимогами про відшкодування такої шкоди.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно керувався тим, що винагорода викривачу не є за своєю суттю майновою шкодою, тобто певними збитками, які є наслідком протиправних дій чи бездіяльності відповідача, яка може бути стягнута, як майнова шкода, завдана особі, оскільки порядок та умови її виплати, встановлені спеціальним законодавством.
Так, частиною першою статті 53-7 Закону України "Про запобігання корупції" перебачено, що право на винагороду має викривач, який повідомив про корупційний злочин, грошовий розмір предмета якого або завдані державі збитки від якого у п`ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на час вчинення злочину.
Згідно з частиною другою статті 53-7 Закону України "Про запобігання корупції" розмір винагороди становить 10 % від грошового розміру предмета корупційного злочину або розміру завданих державі збитків від злочину після ухвалення обвинувального вироку суду.
Відповідно до статті 131-1 КПК України за повідомлення про корупційний злочин, активне сприяння його розкриттю, якщо грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину в п`ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину, викривачу виплачується винагорода у вигляді 10 % від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку після ухвалення обвинувального вироку суду, але не більше трьох тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину.
Суд визначає конкретний розмір винагороди, що підлягає виплаті викривачу, з урахуванням таких критеріїв:
персональність інформації - інформація, повідомлена викривачем правоохоронному органу, повинна походити від його особистої обізнаності, у тому числі інформація, отримана від третіх осіб, не міститися в публічних звітах, результатах перевірок, матеріалах, дослідженнях, інформаційних повідомленнях тощо органів чи засобів масової інформації, крім випадку, якщо викривач є джерелом такої інформації, а також не бути відомою правоохоронному органу з інших джерел;
важливість інформації - повідомлена викривачем інформація повинна містити фактичні дані, що можуть бути перевірені, і сприяти доказуванню хоча б однієї з обставин вчинення корупційного злочину, передбачених пунктами 1-3, 6 і 7 частини першої статті 91 цього Кодексу.
У разі відсутності хоча б одного із зазначених критеріїв суд приймає вмотивоване рішення про відмову у виплаті винагороди.
Отже, за змістом наведених норм винагорода виплачується викривачу за результатами судового розгляду після ухвалення судом обвинувального вироку, який набрав законної сили, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення винагороди викривача у розмірі 1 910 000 грн як майнової шкоди не підлягають задоволенню.
Посилання заявника касаційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не заслуговують на увагу. Факт відмови в задоволенні клопотань позивача про витребування доказів та про зобов`язання відповідачів надати відповіді на поставлені питання у зв`язку з їх необґрунтованістю, не свідчить про порушення судом принципу змагальності сторін. Серед обов`язків суду, встановлених частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.