ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 205/8435/23
провадження № 61-9031св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Мельник Віталій Станіславович, на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П., від 05 червня 2024 року і виходив з наступного.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з 30 вересня 1994 року по
17 лютого 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою у справі. Під час шлюбу, за згодою всіх повнолітніх співвласників житлового приміщення за адресою: кв. АДРЕСА_1, він вселився до квартири та став постійно проживати за вказаною адресою, в тому числі й після розірвання шлюбу продовжував мешкати у квартирі, оскільки не має у власності іншого житла.
3. 30 квітня 2023 року, перебуваючи за межами квартири, відповідачка викликала поліцію, співробітники якої відібрали у нього ключі від вказаної квартири та передали відповідачці. Після цього відповідачка не пускає його в житлове приміщення та не віддає належні йому речі. У зв`язку з цим він вимушений тимчасово проживати у своїх родичів та знайомих.
4. 10 травня 2023 року ОСОБА_2 зняла його з реєстраційного обліку за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
5. Оскільки вирішити спір мирним шляхом не вдалося, він був вимушений звертатися до поліції із заявою про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, однак отримав відповідь про можливість звернення з позовом до суду.
6. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди в користуванні житловим приміщенням за адресою: кв. АДРЕСА_1, шляхом вселення до квартири, а також зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом передачі ключів від квартири.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, оскільки проживання позивача у квартирі разом з відповідачкою суперечить інтересам колишньої дружини, яка бажає створити сім`ю з іншим чоловіком та проживати у належній їй на праві власності квартирі. Вселення позивача порушить права ОСОБА_2 як особи, яка має право на житло, повагу до свого житла та невтручання у приватне й особисте життя, а також її права як власника квартири.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
10. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні житловим приміщенням - квартирою, шляхом передачі ключів від квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час перебування у шлюбі, за згодою всіх повнолітніх співвласників житлового приміщення за адресою: кв. АДРЕСА_1, ОСОБА_1 вселився до квартири та став постійно проживати, а у подальшому був зареєстрований у вказаній квартирі. Тобто, починаючи з 2001 року
ОСОБА_1 постійно проживав у вказаній квартирі у зв`язку з перебуванням у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, іншого житла не має. ОСОБА_2, як власниця квартири, чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою, порушує його право на житло. Наявні підстави для поновлення порушеного права позивача.
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. 24 червня 2024 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат
Мельник В. С., через систему "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року.
13. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,
що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Заявниця стверджує, що апеляційний суд належним чином не дослідив головного питання - дотримання балансу інтересів між захистом її права власності на належне їй нерухоме майно та правом позивача, як колишнього члена сім`ї, на користування житлом. Апеляційним судом не було надано належної оцінки житловим умовам, можливості проживання позивача у належній їй квартирі, її бажанню створити нову сім`ю, неможливості одночасного спільного проживання з коханим чоловіком та її колишнім чоловіком в одній квартирі. Апеляційний суд не врахував встановленого факту систематичного руйнування та псування позивачем жилої кімнати, яка знаходиться у занедбаному стані, відносин, які склалися між сином та позивачем з приводу його проживання у спірній квартирі, факту домашнього насильства, яке вчиняв довгі роки позивач відносно неї.
15. Заявниця звертає увагу на те, що поки позивач мешкав у спірній квартирі вона постійно знаходилася у стресовому стані через побоювання, що позивач, який через зловживання спиртними напоями, не маючи постійної роботи, винесе/викраде з квартири її цінні речі, щоб продати/обміняти на алкоголь, або вчинити дома пожежу через паління сигарет у кімнаті тощо. Позивач не сплачував комунальні посли за утримання спірної квартири, допустив заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина. Зазначає, що вона сама утримує квартиру. З урахуванням встановлених обставин у справі співіснування її та проживання в одній квартири з позивачем є неможливим.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 205/8435/23.
17. Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18. 30 вересня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
19. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 вселився до квартири за адресою: кв. АДРЕСА_2, де мешкав разом з дружиною та її родиною.
20. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 2001 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
21. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи
від 07 вересня 2021 року ОСОБА_1 мав зареєстроване місце проживання за адресою: кв. АДРЕСА_1, з 22 лютого 2001 року.
22. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 .
23. Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 27-р від 25 січня 2016 року багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_3 .
24. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2017 року у справі № 205/9572/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 розірвано.
25. Після розірвання шлюбу між сторонами було остаточно припинено шлюбні відносини, ведення спільного господарства та досягнуто згоди про те, що позивач залишиться проживати в квартирі за умови часткової оплати комунальних послуг, однак позивач не сплачував комунальні послуги, проживаючи в спірній квартирі.
26. 12 липня 2021 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 205/5187/21 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_5, за судовим наказом відкрито виконавче провадження. Позивач має заборгованість по аліментам.
27. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом
від 13 жовтня 2021 року ОСОБА_2 отримала у власність 1/3 частину квартири за адресою: кв. АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_3 .
28. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 квітня 2023 року ОСОБА_2 отримала у власність 1/3 частину вказаної вище квартири після смерті брата ОСОБА_4 .
29. Таким чином, станом на 22 квітня 2023 року квартира АДРЕСА_1 належить повністю ОСОБА_2 .
30. Згідно з витягом з реєстру територіальної громади 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
31. З пояснень свідків і відповідача встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час зловживає алкогольними напоями, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння вчиняє сварки з ОСОБА_2, між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки.
32. 30 квітня 2023 року відповідач викликала поліцію, співробітники якої відібрали ключі від квартири у позивача та віддали власнику квартири, з цього часу позивач проживає у родичів та знайомих.
33. Відповідно до довідки № 2660 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04 травня 2023 року за адресою: кв. АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5 .
34. Свідок ОСОБА_5, який є сином сторін та проживає у спірній квартирі, пояснив, що не бажає, щоб батько проживав з ними, бо після того, як останній з`їхав, життя стало спокійнішим.
35. Відповідно до акту обстеження житлового приміщення за адресою:
кв. АДРЕСА_1, сусідами з квартири АДРЕСА_4 вказаного будинку в присутності голови правління ОСББ "Парус 1ВГД"
18 травня 2023 року проведено огляд кімнати, у якій мешкав ОСОБА_1, у акті зазначено, що кімната захаращена сміттям (пляшками), брудними речами, усіляким непотребом, у кімнаті довго не прибиралися, кімната доведена до антисанітарних умов. Зазначене підтверджується фотографіями кімнати.
36. Свідки зазначили, що брудно не у всій квартирі, а лише в кімнаті, у якій мешкав позивач, також у квартирі був неприємний запах. Кімната була прибрана та звільнена від речей позивача, які знаходяться в тамбурі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
38. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
40. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
41. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
42. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
43. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
44. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
45. Статтею 41 Конституції України гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
46. Водночас, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
47. Ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (стаття 9 ЖК України).
48. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
49. За приписами статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
50. Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
51. Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
52. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
53. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
54. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
55. Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
56. За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
57. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
58. Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
59. Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
60. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
61. У частині першій статті 402 ЦК України зазначено, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
62. У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Так сервітут припиняється у разі, зокрема припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
63. У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі
№ 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, провадження № 61-17372св18 зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
64. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
65. Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
66. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
67. Виселення є крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла, гарантованого статтею 8 Конвенції.
68. Водночас втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту прав інших.
69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звертала увагу на необхідність співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК України.
70. Суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку балансу прав й інтересів учасників спору.
71. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
72. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
73. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
74. Судами встановлено, що відповідачка станом на 22 квітня 2023 року є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 . У квітні 2023 року ОСОБА_1 знято з реєстрації у цій квартирі.
АДРЕСА_5 . Також судами встановлено, що ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння вчиняє сварки з ОСОБА_2, між сторонами склалися неприязні стосунки, які унеможливлюють спільне проживання та співіснування в одній квартирі.
76. Після розірвання шлюбу 17 лютого 2017 року між сторонами та припинення ведення спільного бюджету, сторони домовилися про проживання позивача в квартирі за умови оплати частини комунальних послуг, однак позивач не виконував обумовлені умови співжиття у спірній квартирі, не ніс витрат щодо утримання квартири, комунальних послуг не оплачував. Позивач занедбав кімнату, у якій мешкав, у квартирі був неприємний запах, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем.
77. Вказані дії позивача, унеможливлюють звичайне проживання у спірній квартирі відповідачки та повнолітнього сина, який заперечив проти проживання батька у квартирі. Після розлучення відповідачка фактично здійснювала опіку над неповнолітнім сином, водночас позивач не сплачував аліментів на виконання судового рішення. Відповідачка посилалася на бажання створити нову сім`ю з іншим чоловіком, неможливість спільного проживання з колишнім чоловіком.
78. Позивач не є членом сім`ї власника майна станом на сьогоднішній день.
79. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши баланс прав й інтересів сторін спору, дійшов достатнім чином обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, за встановлених у цій справі обстави, не підлягають до задоволення.
80. Лише відсутність у власності позивача житла, проживання у родичів й знайомих на момент розгляду справи не свідчить про перевагу інтересів відповідача та його права на повагу до житла над інтересами позивачки і її правами на мирне володіння своїм майном, на повагу до її приватного життя, житла. Задоволення позову у цій справі призвело б до покладення на відповідачку індивідуального та надмірного тягаря, становило б непропорційне втручання у гарантовані їй права. Рішення суду першої інстанції, який достатньо ретельно оцінив обставини справ, слід визнати таким, що відповідає критерію пропорційності.
81. Під час вирішення цієї справи слід також врахувати, що обов`язку забезпечувати житлом колишнього чоловіка позивачкане має. Відомості про укладення сторонами будь-якого договору щодо найму (оренди) будинку відсутні. Водночас позивач є працездатною особою, він не позбавлений можливості винаймати житло, а не змушувати відповідачку нести тягар щодо організації його проживання у спірній квартирі.
82. Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 08 березня 2024 року у справі № 740/4760/20 (провадження
№ 61-13068св23), від 31 січня 2024 року у справі № 466/5349/22 (провадження № 61-16161св23), від 31 липня 2024 року у справі № 175/4517/20 (провадження № 61-4622св24).
83. ОСОБА_1 спільним побутом з ОСОБА_2 не пов`язаний, умови щодо утримання квартири (сплати комунальних послуг, правил співжиття) не дотримався, тому є підстави для припинення його права на користування чужим майном на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.
84. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
85. Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, належним чином мотивував свої висновки.
86. За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
87. Враховуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
88. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду