Постанова суду № 462/1948/22 від 04.09.2024 про витребування майна з чужого незаконного володіння

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 462/1948/22

провадження № 61-13150св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада;

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куспися Євгенія Адамовича на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 21 вересня 2022 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_2, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що у комунальній власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради перебуває в цілому будинок АДРЕСА_1 .

Однак, згідно із свідоцтвом про право власності від 07 травня 1999 року, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на підставі наказу Департаменту землеустрою та планування забудови міста, 21 грудня 2019 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення площею 46,1 кв. м в будинку АДРЕСА_1 .

Листом Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 11 січня 2022 року № 5790 Львівську міську раду було повідомлено про те, що бюро не видавало ОСОБА_2 свідоцтво про право власності від 07 травня 1999 року на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1, як і не видавало довідку від 11 грудня 2019 року № 2/4321 про те, що зазначені нежитлові приміщення зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 .

Станом на травень 1999 року оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна регламентувалося Порядком оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затвердженим рішенням виконавчого комітету від 05 лютого 1999 року № 032, згідно з яким оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, з видачею свідоцтва про право власності, проводиться районними адміністраціями за місцезнаходженням майна. Підготовка розпорядження голови районної адміністрації про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться районним відділом приватизації житла. Отже, реєстрація права власності не могла відбуватися на підставі наказу Департаменту землеустрою та планування забудови міста, так як цей орган не був уповноважений на оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна. Наведене свідчить про те, що реєстрація права власності на спірний об`єкт була проведена за ОСОБА_2 на підставі неіснуючих документів.

В подальшому, за договором купівлі-продажу від 16 березня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Амбросійчук Л. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 532, ОСОБА_2 відчужив зазначені приміщення на користь ОСОБА_1 .

Львівська міська рада не вчиняла жодних дій на відчуження спірного нежитлового приміщення, тому воно вибуло з комунальної власності неправомірно та поза волею власника майна.

Враховуючи викладене, Львівська міська рада просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 46,1 кв. м на АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 1999238546101.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 21 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року, позов Львівської міської ради задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 46,1 кв. м на АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 1999238546101. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що ОСОБА_2 набув право власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 на підставі документів, які йому не видавалися, тому не став належним власником спірного майна та не мав права ним розпоряджатися. Оскільки спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння територіальної громади міста Львова без згоди Львівської міської ради, тобто поза волею власника майна, що є підставою для витребування такого майна від його добросовісного набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Куспись Є. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а 28 вересня 2023 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 21 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Львівської міської ради відмовити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 905/2448/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.

06 листопада 2023 року справа № 462/1948/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Куспися Є. А. мотивована тим, що Департамент землеустрою та планування забудови Львівського міськвиконкому є підзвітним і підконтрольним міській раді, підпорядкованим виконавчому комітету, міському голові, заступнику міського голови з містобудування, а наказ Департаменту землеустрою та планування забудови міста від 07 травня 1999 року № 720/432-08 зареєстровано у Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки та записано в реєстрову книгу № 16 за реєстровим № 38793. Спірне майно не було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, воно не було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, а також майно не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тому Львівська міська рада не довела існування підстав для витребування майна від добросовісного набувача, які визначені частиною першою статті 388 ЦК України.

ОСОБА_2 користувався спірним приміщенням з 1999 по 2022 роки, проводив поточні ремонти, сплачував комунальні послуги тощо, жодних претензій, заяв, листів, пропозицій про повернення майна чи інших заперечень йому не надходило, що свідчить про відсутність суспільного інтересу до даного нерухомого майна. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У зв`язку з витребуванням судом апеляційної інстанції матеріалів, що знаходилися в розпорядженні Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", та документів від нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В., 25 липня 2023 року представник відповідача через систему "Електронний суд" подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи та заявив клопотання про відкладення розгляду справи, однак апеляційний суд в порушення пункту 1 статті 6 Конвенції розглянув справу за відсутності учасників справи, за наявними матеріалами справи, посилаючись лише на тривалість розгляду справи та відсутність підстав вважати, що право сторони відповідача на ознайомлення з матеріалами справи було обмежено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У комунальній власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради перебуває будинок АДРЕСА_1, що підтверджується ухвалою Львівської міської ради № 60 від 26 вересня 2002 року "Про зарахування об`єктів нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади м. Львова" (а.с.8).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого мана щодо об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2022 року, 21 грудня 2019 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення площею 46,1 кв. м в будинку АДРЕСА_1 (а.с.5).

Як убачається з копії свідоцтва про право власності від 07 травня 1999 року, його видано ОСОБА_2 . Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на підставі наказу Департаменту землеустрою та планування забудови Львівського міськвиконкому (а.с.9).

За договором купівлі-продажу від 16 березня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Амбросійчук Л. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 532, ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення площею 46,1 кв. м в будинку АДРЕСА_1 (а.с.7).

В пункті 3 вказаного договору купівлі-продажу від 16 березня 2020 року зазначено, що право власності продавця на нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлове приміщення, виданим Департаментом землеустрою та планування забудови Львівського міськвиконкому згідно наказу Департаменту землеустрою та планування забудови міста № 720/432-08 від 07 травня 1999 року, зареєстрованого у Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки та записаного в реєстрову книгу № 16 за реєстровим № 38793. Інформація про внесення відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується витягом: індексний номер 194959424, виданим Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, 26 грудня 2019 року, номер запису про власності: 34879532, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1999238546101 (а.с.7).

26 листопада 2021 року Львівська міська рада звернулася до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" із заявою, в якій просила повідомити, чи видавало воно ОСОБА_2 свідоцтво про право приватної власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1, а також довідку від 11 грудня 2019 року № 2/4321.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Куспися Є. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 316, 317 ЦК України).

Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі - в редакції, чинній на час видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності від 07 травня 1999 року на спірні нежитлові приміщення) сільські, селищні, міські ради органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, питання надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної власності у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Згідно з частиною восьмою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі провадження № 6-2407цс15).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

В постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що житловий будинок АДРЕСА_1 було зараховано до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Львова згідно з ухвалою Львівської міської ради № 60 від 26 вересня 2002 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позивачем належності спірного майна до об`єктів комунальної власності територіальної громади міста та перебування його у власностіЛьвівської міської ради.

Крім того, надавши належну оцінку поданим доказам, як в цілому, так і кожному окремо, виходячи з того, що ОСОБА_2 набув право власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 на підставі документів, які йому не видавалися, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради поза її волею, у зв`язку з чим наявні підстави для його витребування відповідно до статті 388 ЦК України з незаконного володіння ОСОБА_1, який є його останнім набувачем.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не заслуговують на увагу, оскількиОСОБА_1 може захистити своє право на отримання сплачених ним за договором купівлі-продажу грошових коштів шляхом пред`явлення відповідного позову до ОСОБА_2 як продавця цього майна згідно з договором купівлі-продажу від 16 березня 2020 року.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 905/2448/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Куспися Є. А. про те, що у зв`язку з витребуванням судом апеляційної інстанції матеріалів, що знаходилися в розпорядженні Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", та документів від нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В., 25 липня 2023 року він через систему "Електронний суд" подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи та заявив клопотання про відкладення розгляду справи, однак апеляційний суд в порушення пункту 1 статті 6 Конвенції розглянув справу за відсутності учасників справи, за наявними матеріалами справи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти росії").

Матеріалами справи підтверджується, що протокольною ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року було витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В. документи, на підставі яких було посвідчено договір купівлі-продажу від 16 березня 2020 року, в тому числі усі заяви і правовстановлюючі документи, технічну документацію та інші наявні документи, а також у Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" - матеріали інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_1 .

14 червня 2023 року судом отримано він приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В., а 22 червня 2023 року від Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" витребувані документи і особи, які беруть участь у справі мали можливість з ними ознайомитися.

Водночас, в матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 або його представник Куспись Є. А. цікавилися станом розгляду справи та з моменту отримання судом витребуваних документів вживали заходів для ознайомлення з ними. Крім того, в касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Куспись Є. А. не посилався на наявність обставин, які перешкоджали йому та/або ОСОБА_1 ознайомитися з матеріалами справи та вищевказаними документами, витребуваними апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту