ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 201/196/23
провадження № 61-15671 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України, російська федерація в особі уряду російської федерації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чекарьова Євгена Володимировича на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І.,Барильської А. П., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення російської федерації.
Позовна заява обґрунтована тим, що він є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Вказував, що з 2014 року він впроваджував активну волонтерську діяльність, був головою громадської організації "Оборона Маріуполя". В період 2014-2015 років йому декілька разів надходили погрози з російських номерів щодо застосування фізичної сили до нього та членів його родини.
Після повномасштабного вторгнення рф в Україну та введення 24 лютого 2022 року воєнного стану, розуміючи небезпеку застосовування репресій до нього, як активіста, 25 лютого 2022 року він вивіз сім`ю до м. Дніпра, а потім у більш безпечний регіон України, плануючи повернутися до м. Маріуполя та вступити до територіальної оборони, але не зміг цього зробити, оскільки місто вже було оточено.
З лютого 2022 року він позбавлений можливості користуватися належною йому квартирою, яка знадиться на окупованій території у м. Маріуполі Донецької області, у зв`язку з чим вважає, що йому заподіяно матеріальну і моральну шкоду яку, на його думку, має відшкодувати як Держава Україна так і рф, адже він залишився без житла та речей, постійно перебуває у стані стресу та нервозності.
Вказував, що Державою Україна, зокрема, не виконано обов`язку щодо евакуації та забезпечення іншим житлом, не розроблено механізм отримання компенсації за зруйноване майно, а отже не виконано позитивні обов`язкищодо забезпечення права власності.
Рф, як країна, що вчинила військову агресію проти України, зобов`язана відшкодувати майнову та моральну шкоду на підставі міжнародних актів, зокрема, Конвенції ООН "Про захист цивільного населення під час війни" від 12 серпня 1949 року.
Сума матеріальної шкоди визначена ним на підставі довідки від 02 січня 2023 року про оціночну вартість квартири, яка становить 399 588, 82 грн, з урахуванням покращень (ремонту) квартири на суму 440 000 грн, що разом складає 839 588, 82 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Держаної казначейської служби України на свою користь моральну шкоду, завдану внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності, в розмірі 100 000 грн; стягнути з рф на свою користь майнову шкоду в розмірі 839 588, 82 грн, завдану внаслідок руйнування квартири АДРЕСА_1, та 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги не підлягають до задоволення за недоведеністю. Зокрема, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому майнової шкоди та її розміру.
Суд першої інстанції врахував, що при розгляді справи представник позивача - Чекарьов Є. В. вказував, що на цей час ОСОБА_1 проживає у Німеччині, проте суду не надано жодних доказів на підтвердження цієї обставини, зокрема, що позивач дійсно виїхав з м. Маріуполя, не надано даних про перетин кордону та інших доказів, які підтверджують факт проживання позивача (перебування) за кордоном, тобто не доведено обставин, що позивач дійсно не користується належною у м. Маріуполі квартирою.
Також суд першої інстанції врахував, що за приписами частини п`ятої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року російська федерація, як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08 червня 1977 року, несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення, а постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації.
Водночас суд звернув увагу на суперечливість обставин, викладених у позові позивачем, який у прохальній частині просив стягнути майнову шкоду, заподіяну внаслідок руйнування квартири, тоді як представник позивача в судовому засіданні зазначав, що квартира вціліла, проте позивач позбавлений можливості нею користуватися. Клопотань про допит позивача як свідка з метою підтвердження відомостей про обставини позбавлення користування майном або про витребування доказів сторона позивача не заявляла, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди за недоведеністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходили з того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди.
Крім того позивач, посилаючись на те, що має право на компенсацію від держави за невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції, Конвенція), разом з тим, не зазначив, які саме зобов`язання не виконала держава щодо забезпечення евакуації. При цьому суд врахував, що на виконання свого позитивного обов`язку щодо здійснення евакуаційних заходів постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2022 року № 940 затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України щодо удосконалення механізму проведення евакуації. Крім того, Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов: від 29 липня 2022 року № 854 "Про утворення Координаційного штабу з питань проведення обов`язкової евакуації населення в умовах воєнного стану"; від 27 березня 2022 року № 385, якою затверджено Порядок тимчасового переміщення (евакуації) та забезпечення умов для перебування на території України, де не ведуться бойові дії, або за межами України дітей та осіб, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чекарьова Є. В. залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чекарьов Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення шкоди за втрату незруйнованого нерухомого майна, що знаходиться на окупованій території, у зв`язку з неможливістю користування цим майном (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 201/196/23 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чекарьова Є. В. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про недоведеність майнової та моральної шкоди, залишили поза увагою довідку від 02 січня 2023 року про оціночну вартість квартири, яка, з урахуванням покращень у квартирі (ремонту), доводить розмір майнової шкоди на заявлену позиваем суму 839 588, 82 грн.
Суди не врахували, що позивач лишився без власного житла і речей, знаходиться у стані постійного стресу та нервозності, а тому має право на відшкодування моральної шкоди.
Вказує, що у прохальній частині позову помилково зазначено про стягнення шкоди за руйнування квартири, фактично квартира не є зруйновного чи пошкодженою.
Водночас оскільки висновки Верховного Суду щодо відшкодування шкоди за втрату незруйнованого нерухомого майна, що знаходиться на окупованій території, у зв`язку з неможливістю користування цим майном, відсутні, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 листопада 2006 року та від 08 грудня 2006 року, ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтв про право на спадщину від 01 липня 1997 року та від 14 листопада 2006 року належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 8, 9).
Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 02 січня 2023 року, сформованої з використанням Єдиної бази звітів про оцінку, оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 становить 399 588, 82 грн, оціночна вартість поліпшень - 399 588, 82 грн (а. с. 10).
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України. 24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил держави-агресора на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чекарьова Є. В. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Щодо майнової шкоди
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зобов`язання про відшкодування шкоди- це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326.
Відсутність порушеного належного позивачу майнового права виключає стягнення майнової шкоди на його користь.
Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про завдання йому майнової шкоди як внаслідок руйнування квартири, так і внаслідок позбавлення можливості користуватися цим майном, відмовив у задоволенні цих вимог за недоведеністю.
Суд першої інстанції також врахував суперечливість обставин, викладених у позовній заяві позивачем, який, посилаючись як на підставу відшкодування майнової шкоди, вказував на неможливість користування належною йому квартирою, яка знадиться на окупованій території у м. Маріуполі Донецької області, в прохальній частині позову, разом з тим, просив відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок руйнування квартири.
Також суд першої інстанції вказав про відсутність доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач дійсно виїхав з м. Маріуполя Донецької області та не користується належною йому квартирою, яка знаходиться на окупованій території.
Разом із цим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги позивача в частині відшкодування майнової шкоди російською федерацією, не дослідив всебічно, повно і об`єктивно надані позивачем докази на підтвердження підстав завдання йому матеріальної шкоди, не мотивував відхилення доказів, наданих стороною позивача, обмежившись загальними лише положеннями залишення без змін судового рішення, що свідчить про порушення апеляційним судом вимог статей 89, 263, 265, 382 ЦПК України.