ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 906/820/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О. О. - головуючий, Кролевець О. А, Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024
у складі колегії суддів: Мельник О.В. - головуючий, Гудак А.В., Олексюк Г.Є.
та на рішення господарського суду Житомирської області від 30.01.2023
суддя: Тимошенко О.М.
у справі № 906/820/22
за позовом ОСОБА_1
до релігійної організації "Релігійна громада святителя Миколая Чудотворця Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний реєстратор Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації Корчевна А.А,
про визнання недійсним рішення загальних зборів, про скасування реєстраційних дій,
за участю представників:
від позивача: Давиденко В.В.
від відповідача: не з`явились,
від третьої особи: не з`явились,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до релігійної організації "Релігійна громада святителя Миколая Чудотворця Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)", в якому просив:
- визнати недійсними рішення загальних зборів членів релігійної організації "Релігійна громада, Свято-миколаївська парафія, українська православна церква, житомирська єпархія, смт. Попільня, Житомирська область" (нова назва релігійної громади святителя Миколая Чудотворця Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) смт. Попільня Попільнянський район Житомирська область) від 08.06.2022, що оформлені протоколом №2 від 08.06.2022;
- скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань реєстраційну дію №101109107000006 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (код ЄДРПОУ 24699157), 22.08.2022 15:46:16, та реєстраційні дії N01011097770004000006 від 25.08.22 11:00:43 та № 1011097770005000006, вчинені державним реєстратором Управління культури і туризму Житомирської обласної державної адміністрації, Корчевною А.А.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що збори, які відбулися 08.06.2022, не були скликані настоятелем чи головою Парафіяльної Ради, вони були скликані громадянином, який не є членом Парафіяльних зборів, чим порушено порядок їх скликання. Також позивач зазначає, що його як настоятеля не було повідомлено про збори та їх порядок денний, на зборах був відсутній кворум, оскільки станом на 26.12.2021 до складу членів Релігійної організації входить 121 особа, жодна з яких не брала участі у зборах. Позивач вказує, що рішення зборів не затверджені настоятелем згідно п. 16 Статуту.
Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.01.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024, відмовлено в задоволенні позову.
Судові рішення мотивовані недоведеністю позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням, а також неправомірності його прийняття, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Господарські суди звернули увагу, що ні чинне законодавство України, ні статут відповідача не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Відтак, суд дійшов висновку, що частина жителів смт. Попільня Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.
Щодо вимоги про скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суди вказали, що відсутні підстави для її задоволення, оскільки рішення загальних зборів Релігійної організації, оформлені протоколом №2 від 08.06.2022, про внесення змін щодо юридичної особи є чинними, а позивачем не наведено, а також не подано доказів суперечності рішення зборів з нормами законодавства.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
ОСОБА_1, не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення господарського суду Житомирської області від 30.01.2023 у справі № 906/820/22, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції застосував ст. ст. 8, 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, постановах Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 918/74/22, від 20.06.2024 у справі №727/5571/19.
Скаржник стверджує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, ключове значення для вирішення таких спорів мають положення статуту, а не закону. Та наголошує, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування норм статуту відповідача (в редакції чинній на момент проведення спірних зборів).
Також в скарзі зазначається, що апеляційний суд не дослідив докази наявності зареєстрованих інших релігійних організацій в смт. Попільня, інформацію з веб сайту Вікіпедія, докази повідомлення про позивача про проведення зборів 25.05.2022.
Скаржник зазначає, що загальні збори від 08.06.2022 не були скликані настоятелем чи головою Парафіяльної Ради, що є прямим порушення вимог Статуту. Крім того, згідно вимог Статуту, Парафіяльні збори очолює настоятель, а на спірних загальних зборах головував громадянин Зарічний В.Г., який навіть не був членом Парафільних зборів, так як є особою іншого віросповідання, що і виявилось в прийнятих ним рішеннях щодо нашої Релігійної організації. Спірні загальних збори скликані ініціативною групою в складі осіб, які ніколи не були членами релігійної організації, тобто спірні збори скликані неуповноваженими особами. Рішення на спірних зборах також прийняті особами, які ніколи не були членами Релігійної організації, за відсутності кворуму.
Також вказує, що позивач був позбавлений можливості взяти участь у загальних зборах, висловлювати свою думку з питань порядку денного та голосувати, а також позбавлений можливості застосування під час проведення загальних зборів права "вето" на рішення зборів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзивів та заперечень на касаційну скаргу у встановлені Судом строки до Верховного Суду не надходило.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
Релігійна організація "Релігійна громада, Свято-Миколаївська парафія, Українська православна церква, Житомирська єпархія, смт. Попільня, Житомирська область" зареєстрована як юридична особа 16.03.1992.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів №59 від 16.03.1992 зареєстровано статут вказаної Релігійної організації, нова редакція якого була прийнята та затверджена протоколом парафіяльних зборів 03.02.2016.
Пунктом 1 статуту визначено, що релігійна організація "Релігійна громада, Свято- Миколаївська парафія, Українська православна церква, Житомирська єпархія, смт. Попільня, Житомирська область" - парафія, яка є релігійним об`єднанням та первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії.
Парафія створюється за бажанням віруючих з благословення Єпархіального архієрея (п.3 статуту).
Згідно з п. 6 статуту, парафія у своїй діяльності керується Статутом Української Православної Церкви, постановами соборів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, Указами єпархіального архієрея визначеннями Помісного та Архієрейського Соборів.
Відповідно до п. 10 статуту, органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, яка підзвітна настоятелю.
12.10.1995 ОСОБА_1 обраний настоятелем (керівником) Релігійної організації (відповідач), у відповідності до п. 14 діючого на той час статуту, який є постійним членом Парафіяльних зборів, найвищого органу управління релігійної організації.
25.05.2022 членами релігійної громади "Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви, Житомирська єпархія, смт.Попільня, Житомирська область" створено ініціативну групу в складі 6 чоловік зі скликання та проведення загальних зборів релігійної громади щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади, про що складено та затверджено протокол №1. Саме ініціативною групою і скликались загальні збори, які відбулися 29.05.2022 та 08.06.2022.
Ініціативна група повідомляла позивача про проведення 29.05.2022 загальних зборів прихожан релігійної громади з питання зміни підлеглості релігійної громади шляхом виходу з підпорядкування УПЦ (МП) та входу до складу УПЦ (ПЦУ), що підтверджується повідомленням, яке наявне в матеріалах справи, згідно якого ОСОБА_1 відмовився його отримати, що засвідчено підписами членів ініціативної групи та відеофайлом на диску.
08.06.2022 відбулися загальні збори членів Релігійної організації "Релігійна громада, Свято-Миколаївська парафія, Українська православна церква, Житомирська єпархія, смт. Попільня, Житомирська область", рішення яких оформлене протоколом №2.
За результатом проведення вказаних зборів, зокрема, затверджено реєстр членів Релігійної громади, а також прийнято рішення щодо зміни підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України; зміни найменування Релігійної громади; внесено зміни та прийнято Статут Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції; внесено зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь. Крім того, обрано керівника Релігійної громади та членів парафіяльної ради Релігійної громади, а також відповідно прийнято рішення щодо виключення осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
На виконання прийнятих рішень, 22.08.2022 державним реєстратором вчинено реєстраційну дію №1011109107000000006 (із внесенням виправлень від 25.08.2022) про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу (код ЄДРПОУ 24699157).
Позивач, вважаючи рішення загальних зборів від 08.06.2022, оформлені протоколом №2, незаконними, прийнятими неправомочним складом зборів, які скликані та проведені з порушенням вимог діючого статуту релігійної організації та вимог чинного законодавства України, що стало підставою для протиправної реєстрації відомостей в державний реєстр, звернувся з даним позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції
Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України.
Частиною першою статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон) ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.
Згідно зі ст. 7 вказаного Закону, релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на порушення своїх прав як настоятеля, керівника релігійної організації та дійсного члена парафіяльних зборів, оскільки його не було повідомлено про скликання та проведення загальних зборів, що позбавило його права на участь в управлінні релігійною організацію. Крім того, позивач вбачає порушення своїх прав в ухваленні рішень загальними зборами членів релігійної організації, оформлених протоколом №2 від 08.06.2022, зокрема, щодо зміни канонічної підлеглості.
Отже, предметом позову у даній справі є оформлене протоколом №2 рішення загальних зборів членів релігійної організації "Релігійна громада, Свято-Миколаївська парафія, Українська православна церква, Житомирська єпархія, смт. Попільня, Житомирська область" від 08.06.2022, зокрема, щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади, зміни назви та прийняття Статуту релігійної громади у новій редакції.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (тут і далі в редакції, чинній на момент скликання та проведення спірних зборів релігійної організації) релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Відповідно до частин 2 та 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Як вбачається з зазначених вище норм, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами. Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване статтею 9 Конвенції право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає право на об`єднання.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, за змістом п. 11 статуту релігійної організації (тут і далі - в редакції від 03.02.2016, чинній станом на дату проведення спірних зборів), парафіяльні збори скликаються настоятелем, Парафіяльною радою не рідше одного разу на рік. Аналогічні положення також передбачені пп. "б" п. 14, пп. "г" п. 16 статуту, зокрема, згідно яких настоятель скликає та головує на Парафіяльних зборах.
Проте як вірно враховано судами попередніх інстанцій, за нормами статті 12 Закону статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Законодавством, а саме ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади і такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зробила такі висновки:
"законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 зазначила, що в питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові виходила з того, що законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Апеляційним судом встановлено, що 25.05.2022 членами релігійної громади "Релігійна громада Свято-Миколаївська парафія Української православної церкви, Житомирська єпархія, смт. Попільня, Житомирська область" створено ініціативну групу в складі 6 чоловік зі скликання та проведення загальних зборів релігійної громади щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади, про що складено та затверджено протокол №1. Саме ініціативною групою і скликались загальні збори, які відбулися 29.05.2022 та 08.06.2022.
Право членів релігійної громади на скликання загальних зборів встановлено в Законі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ініціативна група повідомляла позивача про проведення 29.05.2022 загальних зборів прихожан релігійної громади з питання зміни підлеглості релігійної громади шляхом виходу з підпорядкування УПЦ (МП) та входу до складу УПЦ (ПЦУ), що підтверджується повідомленням, яке наявне в матеріалах справи, згідно якого ОСОБА_1 відмовився його отримати, що засвідчено підписами членів ініціативної групи та відеофайлом на диску.
Господарські суди попередніх інстанцій, врахуючи вставлені обставини справи, обґрунтовано відхилили доводи позивача про порушення порядку скликання парафіяльних зборів, оскільки спірні загальні збори скликались ініціативною групою прихожан, утвореною із членів релігійної громади, реалізовуючи надане ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" право.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Тобто релігійну громаду Закон характеризує як місцеву релігійну організацію.
Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв`язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.
Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.
Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.
З огляду на те, що Закон характеризує релігійну громаду характеризує як місцеву релігійну організацію, територіальному критерію має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді.
Отже, приймаючи до уваги відповідні положення Закону, традиції релігії, до якої належить релігійна організація у даній справі, а також із врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, апеляційний суд врахував зв`язок церковної організації і територіального устрою, статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.
Дотримання принципу вільного волевиявлення, визначеного в ч.2 ст.8 Закону, здійснюється шляхом реалізації права на свободу совісті, закріпленого в ст.3 Закону, а правом на прийняття рішення про включення нових та виключення існуючих членів релігійної громади володіє виключно релігійна громада, яка приймає таке рішення в порядку визначеному статутом (положенням).
Однак, зі змісту статуту судами не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Не визначено такого порядку і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".
З огляду на вказане, а також враховуючи, що ні законодавство України, ні статут релігійної організації не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади, апеляційним судом правильно відхилено посилання позивача на оновлений список членів релігійної організації, що є додатком до протоколу від 26.12.2021, згідно якого членами релігійної громади є 124 особи.
Відповідно до пункту 11 статуту, парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Апеляційний господарський суд врахував, що у статуті релігійної громади відсутній визначений порядок прийняття до членів громади та фіксованого членства. Також суд взяв до уваги, що при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, слід враховувати встановлені у п. 11 статуту релігійної громади (редакція від 03.02.2016) критерії членів парафіяльних зборів. Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
Подібна за змістом правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на зборах 08.06.2022 були присутніми 311 осіб. Згідно протоколу рішення приймались одноголосно.
З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, суди врахували критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння. (Подібного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21.
Аналізуючи додаток №1 до спірного протоколу, судами встановлено відповідність учасників спірних зборів критерію територіального зв`язку, а також досягнення вказаними особами 18-річного віку. Будь-яких доказів в спростування наведеного позивачем суду не надано та до матеріалів справи не долучено.
При цьому як вірно врахував господарський суд першої інстанції, позивачем не наданого жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів смт. Попільня, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був.
З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на те, що у зборах брали участь особи, які не є членами Парафіяльних зборів та не є вірянами Української православної Церкви, оскільки саме позивач (скаржник) стверджує, що оспорювані рішення загальних зборів релігійної громади приймались особами, які не були членами цієї громади, відповідно саме він мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.
Враховуючи зазначене та встановлені судами обставини справи, а також те, що ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідну кількість присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умови (підстави) правомочності парафіяльних зборів, Верховний Суд вважає недоведеними твердження скаржника про ухвалення спірних рішень на зборах за відсутності наявності кворуму.
Частина жителів смт. Попільня Житомирської області вирішили добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.
Крім того, як вірно врахували господарські суди попередніх інстанцій, відповідно до ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
З огляду на викладене, вірним є висновок судів про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням.
Верховний Суд з огляду на викладені вище висновки вважає, що у судів попередніх інстанцій, на підставі доказів, які були надані сторонами, були відсутні підстави для висновку про порушення Закону при ухваленні оспорюваного рішення Релігійної громади і, як наслідок, для втручання у справи Релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним. Отже, суди у цій справі прийняли правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову.
При цьому Верховний Суд звертає увагу, що неповідомлення позивача про скликання зборів на 08.06.2022, з урахуванням встановлених обставин щодо його обізнаності про зміну підлеглості релігійної громади шляхом виходу з підпорядкування УПЦ (МП) та входу до складу УПЦ (ПЦУ), та з огляду на недоведеність порушення прав позивача прийнятими оскаржуваними рішеннями зборів, не може бути самостійною підставою для скасування спірних рішень.
Щодо доводів скаржника про позбавлення його можливості застосування під час проведення загальних зборів права "вето" на рішення зборів, Верховний Суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 зазначила, що у контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях ідеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації.
Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов`язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.
Однак прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.
Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов`язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається, що свідчило б про недотримання нею обов`язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, встановлену в п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, яку він обґрунтовує відсутністю висновку Верховного Суду про застосування норм статуту відповідача (в редакції чинній на момент проведення спірних зборів), оскільки вказана норма визначає, що підставою касаційного оскарження може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а не норм статуту.
Верховний Суд не встановив порушень судами ст. ст. 8, 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", та не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій правовим позиціям, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, та постановах Верховного Суду від 20.06.2024 у справі №727/5571/19.
При цьому Суд звертає увагу, обставини у справі №918/74/22 відрізняються від встановлених обставин у справі, що переглядається, і судові рішення у справі №918/74/22 прийняті хоча і за подібного правового регулювання, але за інших, ніж у цій справі обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами і оціненими доказами, у залежності від яких і прийнято судове рішення.
Верховний Суд також звертає увагу, що висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду.
Інші доводи скаржника щодо дослідження / недослідження судами обставин та доказів у цій справі зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ним обставин справи та необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.