ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4264/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,
за участі: секретаря судового засідання Іщука В.В.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" - Гавкалюка В. В.,
відповідача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь енерго збут" - Вовк С. С.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь енерго збут"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 (головуючий - суддя Станік С. Р., Шаптала Є. Ю., Тищенко О. В.)
та рішення Господарського суду міста Києва 23.02.2023 (суддя - Стасюк С. В.),
у справі
за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь енерго збут"
про стягнення 6 001 632,00 грн,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь енерго збут"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 955 584,00 грн,
УСТАНОВИВ:
У червні 2022 року Публічне акціонерне товариство "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь енерго збут" (ТОВ "Південь енерго збут", відповідач) про стягнення 6 001 632,00 грн штрафів.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 20/21-67-РДД купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів від 20.04.2021 (далі - Договір).
У серпні 2022 року ТОВ "Південь енерго збут" подало до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ "Центренерго" про стягнення 955 584,00 грн грошових коштів за оплачений, але не відпущений відповідачем за зустрічним позовом обсяг електричної енергії за вказаним вище Договором.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ "Південь енерго збут" посилалось на те, що відповідачем за зустрічним позовом не було виконано належним чином умови Договору у частині відпущення попередньо оплаченої електричної енергії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2024 первісний позов ПАТ "Центренерго" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Південь енерго збут" на користь ПАТ "Центренерго" 6 001 632,00 грн штрафу та 90 024,48 грн витрат зі сплати судового збору.
Зустрічний позов ТОВ "Південь енерго збут" задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Центренерго" 955 584,00 грн попередньої оплати, 14 333,76 грн витрат по сплаті судового збору.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2024 залишив без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що були встановлені порушення, передбачені пунктом 4.4. Договору, у сфері господарювання, що зумовлюють настання для ТОВ "Південь енерго збут" правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 20% вартості обсягу електричної енергії, від відбору якого він відмовився. У зв`язку з тим, що електрична енергія не відпускалась, базовою величиною для нарахування штрафу є вартість договірного обсягу відпуску, а тому обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з ТОВ "Південь енерго збут" на користь ПАТ "Центренерго" є штраф у розмірі 6 001 632,00 грн.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості зустрічної позовної вимоги ПАТ "Центренерго" та відсутності в матеріалах справи доказів, що підтверджували б повернення суми попередньої оплати та відпуску/відбору електричної енергії відповідно до здійсненої попередньої оплати.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, погодився з його висновками щодо помилковості доводів відповідача за первісним позовом про те, що підставою для відповідальності за пунктом 4.4. Договору є виключно відмова покупця від відбору договірних обсягів електричної енергії, оскільки така відповідальність настає і у випадку призупинення відпуску електричної енергії продавцем через її неоплату покупцем. А отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність обох порушень у сфері господарювання, обумовлених пунктом 4.4. Договору, що зумовлює для ТОВ "Південь енерго збут" настання правових наслідків у вигляді нарахування та стягнення штрафу у розмірі 20% від вартості обсягу електричної енергії, від відбору якого він відмовився.
Зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями ТОВ "Південь енерго збут" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення первісного позову ПАТ "Центренерго", та в цій частині справу направити на новий розгляд. Рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ "Південь енерго збут" залишити без змін та стягнути з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Південь енерго збут" 144 039,17 грн витрат по сплаті судового збору.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Підставами касаційного оскарження скаржник визначив також пункти 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 231 Господарського кодексу (далі - ГК) України та підпункту 16 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" (далі - постанова НКРЕКП № 332);
- судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають значення для справи, без належного дослідження наявних у матеріалах справи доказів (пункти 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК).
02.08.2024 від ПАТ "Центренерго" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач за первісним позовом заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані у касаційній скарзі ТОВ "Південь енерго збут" судові рішення - без змін. Судові витрати просить покласти на скаржника.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.04.2021 між ПАТ "Центренерго" (продавець) та ТОВ "Південь енерго збут" (покупець) за результатами проведеного Товарною біржою (далі - ТБ) "Українська енергетична біржа" електронного аукціону № ЕР-200421-11 з продажу електричної енергії було укладено Договір № 20/21-67-РДД купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів (далі - Договір) з періодом відпуску/відбору електричної енергії з 01.06.2021 до 31.08.2021.
ПАТ "Центренерго" є виробником електричної енергії України, частка виробленої електроенергії у загальному обсязі складає близько 8%, основний пакет акцій якого належить Фонду державного майна України, що становить 78,289 % статутного капіталу компанії.
Згідно з пунктом 1.1. Договору предметом договору є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому Договорі.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що продавець зобов`язується відпустити електричну енергію в Об`єднану Енергосистему України (далі - ОЕУ), а покупець зобов`язується відібрати електричну енергію з ОЕУ згідно Графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у Додатку № 1, згідно з підпунктом 23 пункту 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 499 (далі - Порядок № 499).
Відповідно до пункту 3.1. Договору ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, та загальна вартість Договору визначаються у Додатку № 1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва. Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, згідно пунктів 14.1.4, 213.1.1 та 215.1 Податкового кодексу (далі - ПК) України включає в себе акцизний податок у розмірі, що визначений пунктом 215.3.9 Кодексу.
Згідно з пунктом 3.2. Договору оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у розділі 10 цього Договору шляхом перерахування грошових коштів не пізніше ніж за 2 (два) банківських дні до початку Періоду відпуску/відбору у розмірі не меншому, ніж вартість електричної енергії, що підлягає відпуску/відбору в цілому за такий етап.
Сторони обумовили, що період відпуску/відбору складається з таких етапів (пункт 3.3. Договору):
- 1 етап: 1-5 число місяця (червень) відпуску/відбору;
- 2 етап: 6-10 число місяця (червень) відпуску/відбору;
- 3 етап: 11-15 число місяця (червень) відпуску/відбору;
- 4 етап: 16-20 число місяця (червень) відпуску/відбору;
- 5 етап: 21-25 число місяця (червень) відпуску/відбору;
- 6 етап: 26-30 число місяця (червень) відпуску/відбору;
- 7 етап: 1-5 число місяця (липень) відпуску/відбору;
- 8 етап: 6-10 число місяця (липень) відпуску/відбору;
- 9 етап: 11-15 число місяця (липень) відпуску/відбору;
- 10 етап: 16-20 число місяця (липень) відпуску/відбору;
- 11 етап: 21-25 число місяця (липень) відпуску/відбору;
- 12 етап: 26-31 число місяця (липень) відпуску/відбору;
- 13 етап: 1-5 число місяця (серпень) відпуску/відбору;
- 14 етап: 6-10 число місяця (серпень) відпуску/відбору;
- 15 етап: 11-15 число місяця (серпень) відпуску/відбору;
- 16 етап: 16-20 число місяця (серпень) відпуску/відбору;
- 17 етап: 21-25 число місяця (серпень) відпуску/відбору;
- 18 етап: 26-31 число місяця (серпень) відпуску/відбору.
У разі надходження від організатора аукціону - ТБ "Українська енергетична біржа" на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, внесеної покупцем для участі в аукціоні, вказана сума гарантійного внеску після його фактичного надходження на розрахунковий рахунок продавця зараховується продавцем як оплата електричної енергії за цим Договором, із врахуванням строку та порядку оплати, визначених у абзаці першому пункту 3.2. Договору. Про надходження на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску покупця продавець письмово повідомляє покупця не пізніше наступного банківського дня шляхом надсилання повідомлення на електронну пошту. Оригінал такого письмового повідомлення надсилається продавцем покупцю протягом 7 робочих днів на адресу вказану в пункті 10 Договору. Покупець не пізніше 1 банківського дня з дати отримання повідомлення продавця про надходження на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, додатково забезпечує перерахування продавцю суми у розмірі 20% від сплаченого гарантійного внеску (пункт 3.4. Договору)
Пунктом 3.5. Договору встановлено, що у випадку не оплати покупцем електричної енергії або часткової оплати у строки, визначені цим Договором, продавець має право в односторонньому порядку призупинити виконання своїх зобов`язань в частині відпуску електричної енергії або відпустити обсяг електричної енергії, що відповідає сумі здійсненої оплати.
Згідно з пунктом 3.7. Договору у платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково зазначати номер і дату Договору та призначення платежу з зазначенням періоду відпуску/відбору, за який здійснюється оплата. Якщо сума здійсненої покупцем попередньої оплати перевищує вартість обсягу електричної енергії, вказану в Акті купівлі-продажу, надлишок перерахованих грошових коштів зараховується як попередня оплата електричної енергії на наступний період відпуску/відбору або повертається Покупцеві за його вимогою, впродовж 5 банківських днів з дня надходження відповідної вимоги.
За умовами пункту 4.4. Договору у випадку повної або часткової відмови покупця від відбору зазначеного у Додатку № 1 обсягу електричної енергії (що може проявлятися як в активних діях або бездіяльності покупця) на відповідний період та (або) у разі порушення пункту 3.2. цього Договору (внаслідок чого продавець припиняє відпуск або зменшує його обсяги згідно пункту 3.5. цього Договору), покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 20% вартості такого обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець.
Вказаний Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (пункт 8.1.).
Згідно з Графіком відпуску/відбору електричної енергії (Додаток № 1 до Договору) за період з 01 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року сторони узгодили обсяг електроенергії - 22 080 МВт.г., ціну за 1 МВт.г. (з акцизним податком та без ПДВ) у розмірі 1 374,00 грн та загальну вартість електроенергії в розмірі 36 405 504,00 грн (з акцизним податком та з ПДВ).
Аукціонне свідоцтво № 03-ЕР-200421-11-1-1, видане ТБ "Українська енергетична біржа", яке було підставою для укладення Договору містить інформацію про аналогічний обсяг електричної енергії та ціну.
22.04.2021 було перераховано ПАТ "Центренерго" 1 126 080,00 грн гарантійного внеску за Договором.
23.04.2021 ТОВ "Південь енерго збут" сплачено на користь ПАТ "Центренерго" 225 216,00 грн ПДВ (20% за Договором від сплаченого гарантійного внеску).
Згідно з Актом купівлі-продажу електричної енергії від 30.06.2021 за червень 2021 року продавець ПАТ "Центренерго" відпустив, а покупець ТОВ "Південь енерго збут" відібрав електричну енергію в обсязі 240 МВт.г. загальною вартістю 395 712,00 грн (з ПДВ).
Також згідно з Довідкою про дату та час завантаження обсягів електричної енергії на електронній платформі Системи управління ринком "Market management system" у період з 28.05.2021 до 10.06.2021 та інформації з платформи "Market management system" у форматі Історія завантажень (версія 1 та версія 2) за червень 2021 року виконання сторонами Договору відбувалось у такому порядку:
- по даті відпуску/відбору - 01.06.2021 за версією 1: ПАТ "Центренерго" зареєструвало "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками - 94 МВт.год 28.05.2021 о 15 год 28 хв, а ТОВ "Південь енерго збут" такі ж самі показники зареєструвало 31.05.2021 о 08 год 50 хв, зміни (версія 2) до зареєстрованих попередньо обсягів сторонами в подальшому не вносилися, відповідач відібрав електричну енергію;
- по даті відпуску/відбору - 02.06.2021 за версією 1: ПАТ "Центренерго" зареєструвало "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками - 94 МВт.г. 31.05.2021 о 19 год 42 хв, ТОВ "Південь енерго збут" такі ж самі показники зареєстрував 31.05.2021 о 19 год 42 хв, за версією 2: ПАТ "Центренерго" змінив зареєстрований "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками - 0 МВт.г. 01.06.2021 о 09 год 56 хв, а ТОВ "Південь енерго збут" зміни по цим показникам зареєстрував 01.06.2021 о 10 год. 07 хв; ТОВ "Південь енерго збут" не відібрав електричну енергію у зв`язку із призупиненням позивачем в односторонньому порядку відпуску електроенергії, що було зумовлено порушенням відповідачем пунктом 3.2 Договору;
- по даті відпуску/відбору - 03.06.2021 за версією 1: ТОВ "Південь енерго збут" зареєструвало "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками - 94 МВт.г. 01.06.2021 о 19 год 40 хв, а ПАТ "Центренерго" зареєструвало "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками - 94 МВт.г. 02.06.2021 о 08 год 05 хв, за версією 2: ПАТ "Центренерго" змінило зареєстрований "обсяг за годину BASE, МВт" на цю добу з показниками - 0 МВт.г. 02.06.2021 о 09 год 17 хв, а ТОВ "Південь енерго збут" зміни по цих показниках зареєстрував 02.06.2021 о 09 год 52 хв, відповідач не відібрав електричну енергію, у зв`язку із призупиненням позивачем в односторонньому порядку відпуску електричної енергії, що було зумовлено порушенням відповідачем пунктом 3.2 Договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 02.06.2021 продавець припинив відпуск, а покупець припинив відбір електричної енергії за Договором.
Отже, з 04.06.2021 мала місце відмова ТОВ "Південь енерго збут" від відбору електричної енергії шляхом первісної реєстрації, зокрема, за Версією 1 обсягів електричної енергії з показником "0 МВт.год" на електронній платформі Системи управління ринком "Market management system", до реєстрації обсягів електричної енергії зі сторони позивача.
ПАТ "Центренерго" листом № 29/1570 від 01.06.2021 повідомило ТОВ "Південь енерго збут" про наявність у нього заборгованості за договорами, зокрема і за Договором № 20/21-67-РДД від 20.04.2021, та, посилаючись на пункт 3.5. Договору просило терміново погасити заборгованість, яка виникла.
18.06.2021 листом № 29/1767 ПАТ "Центренерго" повідомило, що з 02.06.2021, керуючись пунктом 3.5. Договору ним в односторонньому порядку призупинено виконання своїх зобов`язань в частині відпуску електричної енергії за Договором.
У зв`язку з несплатою ТОВ "Південь енерго збут" заборгованості да Договором, ПАТ "Центренерго" 16.09.2021 направило претензію № 1/67/2021 на адресу покупця, у якій вимагало сплатити 6 001 632,00 грн штрафу на підставі пункту 4.4. Договору протягом 7 днів з дати отримання претензії.
ТОВ "Південь енерго збут" листом № 1910/1.2-6 від 19.10.2021 у задоволенні вказаної претензії відмовило, посилаючись на її необґрунтованість з огляду на право покупця відмовитись від виконання обов`язку оплати товару, у зв`язку з не реєстрацією ПАТ "Центренерго" оплачених договірних обсягів відпуску/відбору електричної енергії за Договором, та безпідставність посилання продавця на можливість стягнення штрафу у розмірі 20%, оскільки суму вказаного штрафу можливо обрахувати лише на підставі вартості обсягів електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець.
Оскільки у період з 02.06.2021 до 30.09.2021 відповідачем не здійснювався відбір електричної енергії у обсязі, погодженому та визначеному Додатком № 1 до Договору, та стверджуючи про порушення ТОВ "Південь енерго збут" умов Договору (нездійснення оплати та відмова від відбору зазначеного у Додатку № 1 до Договору обсягу електричної енергії за вказаний період), ПАТ "Центренерго звернулося до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача за первісним позовом штрафу у розмірі 6 001 632,00 грн, нарахованого відповідно до положень пункту 4.4. Договору у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань.
ТОВ "Південь енерго збут" вказані позовні вимоги заперечило, посилаючись на те, що Договором не встановлено, які саме дії покупця є відмовою від відбору договірного обсягу електричної енергії, а відтак неможливо встановити, яка сума має бути базою нарахування штрафу та обрахувати його розмір. Оскільки продавцем було вжито заходів (призупинення виконання своїх зобов`язань), передбачених пунктом 3.5. Договору, вказувало, що не має можливості здійснити активні дії чи бездіяльність покупця, всупереч вимогам пункту 4.4. Договору.
Водночас, ТОВ "Південь енерго збут", посилаючись на неналежне виконання ПАТ "Центренерго" своїх зобов`язань за Договором в частині відпуску електричної енергії у відповідності до здійсненої покупцем попередньої оплати (гарантованого внеску), просило стягнути з ПАТ "Центренерго" на свою користь 955 584,00 грн попередньої оплати за невідпущену електричну енергію.
ПАТ "Центренерго" проти зустрічного позову заперечило. Вказувало, що підставою для повернення попередньої оплати є невиконання продавцем зобов`язання щодо відпуску електричної енергії. Оскільки відпуск електричної енергії не здійснювався з вини покупця, продавець вважає, що підстави для повернення попередньої оплати (гарантованого внеску) відсутні.
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій справі, суди встановили, що відповідач за первісним позовом порушив пункт 3.2. Договору № 20/21-67-РДД купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів від 20.04.2021, у зв`язку з чим позивачем за первісним позовом застосовано пункт 3.5. Договору (право в односторонньому порядку призупинити виконання зобов`язань в частині відпуску електричної енергії). Відтак у відповідності до умов пункту 4.4. Договору відповідач за первісним позовом зобов`язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 20% вартості такого обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець. Базою нарахування штрафу місцевим господарським судом визначено вартість договірного обсягу відпуску.
Верховний Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються виключно в частині задоволених первісних позовних вимог, у зв`язку з чим, з урахуванням вимог статті 300 ГПК, рішення судів попередніх інстанцій переглядаються в касаційному порядку лише у цій частині.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 1, 3, 4).
При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1), необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання, заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3), або суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4).
На обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ "Південь енерго збут" посилається на неврахування у подібних правовідносинах висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Ураховуючи, що вказана постанова винесена після ухвалення оскаржуваних судових рішень та не могла бути врахована судами попередніх інстанцій, відсутні підстави для розгляду Верховним Судом справи за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підстави касаційного провадження.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги у цій частині.
Предметом судового розгляду за первісним позовом було вирішення питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення штрафу за невиконання договору, зокрема в частині здійснення своєчасної оплати та відмови від відбору визначеного сторонами у Додатку № 1 до Договору обсягу електричної енергії.
Згідно з доводами касаційної скарги об`єктом касаційного оскарження у справі, що розглядається, є залишене без змін постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції, яким суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
Скаржник, мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК, вказує на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо:
- питання застосування частини четвертої статті 231 ГК у правовідносинах, в яких базою нарахування штрафу є "вартість обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець";
- питання застосування підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 у правовідносинах щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за Договорами, укладеними між учасниками ринку електричної енергії, зокрема до правовідносин при нарахуванні та стягненні санкцій, які виникли до введення воєнного стану.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 904/6340/19, від 14.12.2021 у справі № 910/3359/20.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, по-перше, необхідно з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Що стосується доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 231 ГК України у правовідносинах в яких базою нарахування штрафу є "вартість обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець", Суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої наведеної статті).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, правовідносини у цій справі виникли між сторонами за Договором, за умовами якого позивач за первісним позовом продавав відповідачу за первісним позовом електричну енергію.
Частинами першою та другою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України кожна сторона має обов`язок виконувати господарські зобов`язання належним чином.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем за первісним позовом порушено умови пункту 3.2. Договору в частині сплати вартості електричної енергії за період з 02.06.2021 до 30.09.2021, що мало наслідком призупинення позивачем виконання своїх зобов`язань щодо відпуску електричної енергії відповідачу на підставі пункту 3.5. Договору.
Оскільки, починаючи з 04.06.2021, ТОВ "Південь енерго збут" не здійснював відбір електроенергії, мало місце порушення ним зобов`язань за договором, яке полягало у відмові від відбору обсягів електричної енергії.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, приймаючи вказані рішення про задоволення позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з такого:
- укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є двостороннім договором;
- починаючи 04.06.2021 мало місце порушення відповідачем зобов`язань за Договором у вигляді відмови від відбору обсягів електричної енергії, що отримало свій вираз, зокрема, в реєстрації "обсягу за годину BASE, МВт" з показниками 0 МВт.г.;
- факт порушення відповідачем за первісним позовом пункту 3.2. Договору ним не заперечується;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставини здійснення відповідачем оплати вартості зазначеного у Додатку №1 до Договору обсягу електричної енергії за період з 02.06.2021 до 30.09.2021;
- враховуючи встановлення обставин порушення відповідачем зобов`язань за Договором, що відповідно до положень 4.4. Договору є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20% вартості відповідного обсягу електричної енергії, оскільки ТОВ "Південь енерго збут" не надано доказів на підтвердження належного виконання ним умов Договору або доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання умов Договору, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення штрафу;
- судами попередніх інстанцій перевірено розрахунок позивача та встановлено, що починаючи з 02.06.2021 відповідач не здійснював відбір електричної енергії, а у строк до 27.05.2021 повинен був доплатити 627 264,00 грн вартості обсягу електроенергії до відпуску, проте як убачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, відповідач оплати у повному обсязі на користь позивача за електроенергію по 1 етапу за Договором не здійснив, а тому суди визнали обґрунтованим нарахування позивачем штрафу у сумі 6 001 632,48 грн;
- доводи відповідача зводяться до неможливості застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами пункту 4.4. Договору, за період, коли припинення відпуску електричної енергії було ініційоване позивачем та не залежало від його власної волі, суди вважали безпідставними, оскільки суперечать змісту зазначених положень Договору та фактичним обставинам справи;
- призупинення виконання продавцем своїх зобов`язань на підставі пункту 3.5. Договору не звільняє покупця від виконання своїх зобов`язань за Договором та відповідальності за порушення таких зобов`язань, а наведені порушення (у вигляді відмови від відбору обсягів електричної енергії) є підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати штрафу.
Встановивши наведені вище обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що відповідачем допущено порушення зобов`язання за Договором, що відповідно до положень пункту 4.4. є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20% вартості відповідного обсягу електричної енергії, а тому, вимоги про стягнення з відповідача 6 001 632,48 грн штрафу є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Судами у справі, що розглядається, встановлено, що відповідач за первісним позовом у порушення умов пункту 3.2. Договору не здійснив попередню оплату вартості електроенергії в розмірі обсягу відповідного етапу відпуску, а тому позивач за первісним позовом, керуючись умовами пункту 3.5. Договору, застосував до порушника оперативно-господарські санкції у вигляді призупинення з 02.06.2021 виконання своїх зобов`язань щодо відпуску електричної енергії покупцю.
Про це ПАТ "Центренерго" повідомило покупця листами від 01.06.2021 № 29/1570 та від 18.06.2021 № 29/1767 (докази направлення містяться у справі), однак жодних дій із усунення зазначеного порушення ТОВ "Південь енерго збут" вчинено не було, що стало підставою для продовження дії застосованої продавцем оперативно-господарської санкції до 30.09.2021.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Оскільки позивач заявив первісні позовні вимоги на підставі домовленості сторін, погодженої ними у пункті 4.4. Договору, слід виходити з особливостей господарсько-правової відповідальності визначених ГК України.
Відповідно до вимог частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частинами першою та другою статті 217 ГК України визначено, що господарськими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції
Ураховуючи наведене, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 230 ГК України).
З урахуванням встановлених судами попередніх обставин, Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 4.4. Договору сторони погодили відповідальність за порушення покупцем своїх договірних зобов`язань. Зокрема, у випадку повної або часткової відмови покупця від відбору зазначеного у Додатку № 1 обсягу електричної енергії (що може проявлятися, як в активних діях або бездіяльності покупця) на відповідний період, та/або у разі порушення пункту 3.2. цього Договору (внаслідок чого продавець припиняє відпуск або зменшує його обсяги згідно з пунктом 3.5. цього Договору), покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 20 % (двадцять відсотків) вартості такого обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився покупець.
Задовольняючи первісні позовні вимоги, суди зазначали, зокрема, що призупинення виконання продавцем своїх зобов`язань на підставі пункту 3.5. Договору не звільняє покупця від виконання своїх зобов`язань за договором і відповідальності за порушення таких зобов`язань. Саме з цих підстав і спростували доводи відповідача за первісним позовом щодо відсутності підстав для притягнення його до відповідальності, які він обґрунтовував тим, що невиконання ним своїх зобов`язань зумовлено саме діями позивача.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини а також положення пункту 4.4. Договору, Верховний Суд зазначає, що з урахуванням погоджених сторонами договірних умов, суди дійшли заснованого на законі висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог.
Верховний Суд у цьому аспекті також відзначає, що питання застосування положень частини четвертої статті 231 ГК України було предметом розгляду Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18 (правовідносини між сторонами спору також виникли з договору купівлі-продажу та внаслідок порушення відповідачем строків поставки спричинили наслідки звернення позивача з позовом про стягнення штрафу).
Зокрема, у наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань, встановлення договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.
Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.
Також у постанові від 11.06.2024 у справі № 910/4263/22 Верховний Суд виснував, що в силу наведених вище положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Окрім наведеного, Суд вказує, що подібні за змістом висновки щодо застосування норми частини четвертої статті 231 ГПК України у подібних правовідносинах стосовно означеного скаржником питання, сформовані також Верховним Судом у постановах від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, від 26.06.2024 у справі № 908/818/22, у яких розглядалися, серед іншого, вимоги про стягнення пені та штрафу за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір яких був встановлений умовами договору.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 231 ГК України, і здійснене судами попередніх інстанцій у цій справі правозастосування зроблено з урахуванням саме такого висновку. Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі у повній мірі відповідають (не суперечать) висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених вище постановах Верховного Суду.
Вказані висновки Верховного Суду є чіткими, зрозумілим й сприяють однозначному застосуванню норм права, а тому Суд не вбачає підстав для відступу від наведених висновків. Скаржником не наведено аргументованих і переконливих доводів щодо необхідності відступлення від правової позиції, викладеної Верховним Судом у наведених вище постановах, як і не визначалась така підстава касаційного оскарження.
А тому, підстав для формування аналогічного чи то відмінного правового висновку у спірних правовідносинах у застосуванні положень частини четвертої статті 231 ГК України Колегія суддів не вбачає.
Окрім наведеного, скаржник також вказує на неврахування судами вимоги підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 щодо заборони стягнення штрафних санкцій упродовж періоду дії воєнного стану та невідповідність висновку Верховного Суду щодо його застосування.
Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.
Судом встановлено, що предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було питання застосування положень Постанови НКРЕКП № 332 щодо заборони стягнення штрафних санкцій упродовж періоду дії воєнного стану.
За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 зробив наступні висновки: НКРЕКП в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.
Зокрема, Регулятор зазначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".
Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП № 332 рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон).
Відповідно до підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені між учасниками ринку електричної енергії відповідно до Закону.
Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП № 332 - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону.
У зв`язку з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечить нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.
Такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені учасниками ринку електричної енергії відповідно до Закону.
Постанова НКРЕКП № 332 прийнята Регулятором в межах своїх повноважень.
Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.
Слід зазначити, що у вказаній справі № 911/1359/22 предметом позову було стягнення штрафних санкцій за невиконання договірних зобов`язань у березні 2022 року, у той час як у даній справі № 910/4264/22 - за період з червня по серпень 2021 року, тобто до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну та введення в країні воєнного стану.
А тому, виходячи зі змісту положень підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 про зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону, щодо його застосування до випадків порушення договірних зобов`язань, які мали місце до початку повномасштабного російського вторгнення та введення воєнного стану в Україні, Колегія суддів бере до уваги положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, які регламентують застосування штрафних санкцій.
Ураховуючи наведене, Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно не застосували до спірних правовідносин положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332, оскільки Регулятор чітко визначив період, на який поширюється дія цього положення, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Постанова НКРЕКП № 332 не містить регулювання, що поширювало б її дію на порушення чи прострочення, що сталися у попередні періоди. Враховуючи специфіку та спрямованість цієї постанови, де йдеться саме про період воєнного стану, відсутні підстави невиправданого розширення тлумачення Постанови НКРЕКП № 332 щодо розповсюдження її дії на правовідносини, які виникли у попередні періоди. При цьому, в контексті доводів скаржника, момент нарахування та відображення заборгованості у бухгалтерському обліку позивача ніяким чином не впливає на правові питання, пов`язані з реалізацією господарсько-правової відповідальності.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 908/818/22.
Положення підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 щодо зупинення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування стосуються виключно нарахування та стягнення штрафних санкцій саме за цей період та, відповідно, їх дія не може бути поширена щодо штрафних санкцій, право на нарахування яких виникло раніше.
Отже, доводи скаржника про те, що згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови № 332 (у редакціях, починаючи з 26.04.2022) і період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення скасування зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону між учасниками ринку електричної енергії, і враховуючи той факт, що позивач та відповідач є учасниками ринку електричної енергії, що відповідно до положень Закону уклали між собою Договір, й на них розповсюджується дія вказаного положення, відхиляються Судом, у зв`язку з тим, що вказані доводи не заявлялись сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції та нарахування штрафу за порушення договірних зобов`язань за Договором у справі, що розглядається, за період з 02.06.2021 по 31.08.2021 (91 день) стосується періоду до введення воєнного стану на території України та до набрання чинності цією постановою.
Суд також враховує загальні засади права доступу до правосуддя, передбачені статтею 55 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 4 ГПК України, так і позицію Верховного Суду у справі № 911/1359/22, у якій суд касаційної інстанції прямо зазначив, що підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332 не скасовує відповідальності за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії та не встановлює мораторію для застосування цієї відповідальності.
Отже, доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП № 332, а саме щодо наявності заборони стягнення будь-яких штрафних санкцій упродовж періоду дії воєнного стану незалежно від періоду, коли виникло право на їх нарахування відхиляються Судом.
Касаційний господарський суд, розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Південь енерго збут" зі справи № 910/4264/22 не вбачає підстав для відступу від правової позиції щодо застосування наведених вище норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 910/4215/22, від 16.07.2024 у справі № 908/813/22, від 03.07.2024 у справі № 908/817/22 від 26.06.2024 у справі № 908/818/22.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Щодо інших доводів касаційної скарги, Колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Неналежним виконанням (порушенням) зобов`язання відповідно до вимог статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Південь енерго збут" порушило умови пункту 3.2. Договору по сплаті вартості електричної енергії, у зв`язку з чим відповідно до умов пункту 3.5. Договору ПАТ "Центренерго" призупинив виконання своїх зобов`язань щодо відпуску електричної енергії покупцеві.
Починаючи з 02.06.2021 відповідач не дотримувався обсягів відбору електроенергії, внаслідок чого мало місце порушення ним зобов`язань за договором, яке виразилося у відмові від відбору обумовлених обсягів електричної енергії.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що призупинення виконання продавцем своїх зобов`язань на підставі пункту 3.5. Договору не звільняє покупця від виконання своїх зобов`язань за Договором та від відповідальності за порушення таких зобов`язань з підстав протиправного притягнення його до відповідальності за невиконання ним своїх зобов`язань, що було зумовлено діями ПАТ "Центренерго".
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.
Отже, Верховний Суд уже викладав висновки щодо застосування зазначеної у касаційній скарзі норми права у подібних правовідносинах, і підстав для відступу від них не вбачається.
Аргументи скаржника у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, а тому Суд дійшов висновку, що касаційне провадження у цій частині у справі, що розглядається, підлягає закриттю на підставі вимог пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.
Звертаючись до Касаційного господарського суду, скаржник, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; та не встановили обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи не виконано обов`язку щодо встановлення обставин та дослідження доказів, що стосуються фактів, на які посилався відповідач оскаржуючи рішення суду першої інстанції. А тому наявні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Вказує, що судами не було належним чином досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають значення для справи без належного дослідження наявних у матеріалах справи доказів. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, встановлено обставини відмови від відбору електричної енергії без урахування усіх, наявних у матеріалах справи доказів, та за відсутності належних та допустимих доказів, що призвело до неправомірного нарахування штрафу за неналежне виконання договірних зобов`язань. Крім того, судом було необґрунтовано відхилено клопотання скаржника про витребування у позивача за первісним позовом доказів у вигляді інформації з платформи ММС у форматі "Історія завантажень" з розділенням на версію 1 та версію 2 за період з 01.07.2021 до 31.08.2021. А також, відхилено клопотання про дослідження доказів, а саме: скріншотів системи MSS у форматі "Історія завантажень2 з розділенням на версію 1 та версію 2 А також судами не встановлено обставин відсутності в матеріалах справи доказів "Історія завантажень" за період з 01.07.2021 до 31.08.2021, відповідно до яких позивачем було нараховано штраф ТОВ "Південь енерго збут".
Посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій пунктів 1, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було досліджено зібрані у справі докази щодо факту відмови відповідача від відбору електричної енергії, та необґрунтовано відхилено клопотання ТОВ "Південь енерго збут" про витребування та дослідження доказів для встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, а також встановили обставини, що мають значення для вирішення спору на підставі недопустимих доказів та за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 231 ГК України.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Так відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду у цій справі в оскаржуваній частині.
Отже, вказані вище доводи скаржника відхиляються Судом.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктом 1 та пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, доводи ТОВ "Південь енерго збут" про неповне та неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Інші доводи скаржника, які наведені в касаційній скарзі, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій чи відхилені ними. Тому по`вязані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом з огляду на статтю 300 ГПК України.
З урахуванням того, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 та пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК не підтвердилися, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК (частина третя статті 310 ГПК України).
Оскільки суди у справі, що розглядається, вирішили спір відповідно до наведених у цій постанові висновків, підстав для скасування оскаржуваних рішень Суд не вбачає.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстави для її задоволення відсутні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому частина друга вказаної статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Південь енерго збут" в частині підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині у справі № 910/4264/22 - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд