ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3064/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,
секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 (колегія суддів: Головей В. М. - головуючий, Колоколов С. І., Разюк Г. П.)
за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави
до: 1) Одеської міської ради,
2) Дочірнього підприємства "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Дачно-будівельний кооператив "Трудовий відпочинок"
про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки
за участю:
відповідача-1: Павлюк В. С. (самопредставництво)
відповідача-2: Андрусенко О. В. (адвокат)
прокурора: Шапка І. М. (посвідчення)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Одеської міської ради (далі - відповідач-1) та Дочірнього підприємства "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" (далі - відповідач-2), у якому просив:
-визнати незаконним та скасувати пункт 23 Додатку до рішення відповідача-1 від 09.11.2005 № 4842-IV "Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні" в частині, що стосується земельної ділянки за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), площею 1,0020 га;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 27.12.2005, укладений між відповідачами;
- визнати недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий 18.07.2006 відповідачу-2;
- зобов`язати відповідача-2 повернути у власність держави в особі Одеської міської ради спірну земельну ділянку, вартістю 169 828 980,00 грн шляхом складання акту приймання-передачі.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням порядку передачі земельної ділянки у власність та відповідач-1 не лише не здійснює захист спірної земельної ділянки, а й сам допустив порушення.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.05.2021 (суддя Шаратов Ю. А.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Рішення суду мотивовано тим, що прокурор не довів тих обставин, з якими пов`язував свої позовні вимоги.
2.3. Оскарженою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021, скасовано вище вказане рішення суду, а позов прокурора в інтересах держави залишено без розгляду.
2.4. Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказану постанову суду та передати справу на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 922/997/20, від 07.04.2021 у справі № 912/2518/19, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 09.06.2021 у справі № 922/1141/20 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
4. Мотивувальна частина
4.1. Прокурор в обґрунтування підстав представництва інтересів держави посилався на те, що відповідач-1 розпорядився земельною ділянкою всупереч норм чинного законодавства та інтересам територіальної громади міста, внаслідок чого позбавив територіальну громаду права розпорядження земельною ділянкою прибережної захисної смуги, тобто відповідач-1 не лише не здійснює захист спірної земельної ділянки, а сам допустив порушення, тому прокурор подає позов самостійно.
4.2. При цьому прокурор зазначав, що позов спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішені суспільно значимого питання про повернення у володіння та розпорядження держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
4.3. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.4. Пунктом 2 частини першої статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
4.5. Статтею 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5).
4.6. Відповідно до частини четвертої цієї статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
4.7. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
4.8. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
4.9. Вказані положення Закону України "Про прокуратуру" кореспондуються з нормами частини четвертої та абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України, згідно з якими прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
4.10. Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор самостійно обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, а саме надав до позовної заяви докази звернення до відповідача-1 стосовно порушення інтересів держави із необхідністю здійснення відповідного реагування, та до звернення із позовом отримав від відповідача-1 відповідну відповідь, сам відповідач-1 із відповідним позовом до суду не звернувся, тому згідно частини п`ятої статті 53 ГПК України прокурор набув статусу позивача.
4.11. Отже, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.
4.12. За наведеного, а також ураховуючи на підставі частини 4 статті 300 ГПК України правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, доводи скаржника щодо неправильного застосування судами положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
4.13. Згідно із положеннями частини 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
4.14. За вказаних вище обставин оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
4.15. Відповідно до приписів статті 129 частини 4 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України,