Постанова суду № 922/108/24 від 12.09.2024 про стягнення 32 757,47 грн та визнання права притримання

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/108/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера",

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Попкова Д. О., Медуниці О. Є., Істоміної О. А.

від 20 травня 2024 року (повний текст складений 21 травня 2024 року)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера"

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області,

про стягнення 32 757,47 грн та визнання права притримання

за участю представників:

від позивача: Квартенко О. Р.

від відповідача: Малишкіна Н. О.

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15 січня 2024 року) просило:

- стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01 червня 2022 року по 30 червня 2023 року у розмірі 32 757,47 грн;

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідач не виконав свого зобов`язання зі сплати суми боргу за укладеним з позивачем договором на виконання робіт № 79Т-17 від 07 липня 2017 року, з огляду на що з відповідача в судовому порядку згідно з рішенням Господарського суду Харківської області від 23 червня 2021 року у справі № 922/1372/19 була стягнута заборгованість за цим договором, а згідно з рішеннями Господарського суду Харківської області від 09 листопада 2022 року у справі № 922/1642/23 та від 15 серпня 2023 року у справі № 922/1642/23 були стягнуті нараховані на основну суму заборгованості інфляційні втрати за періоди з січня 2020 року по травень 2022 року та з червня 2022 року по червень 2023 року та три відсотки річних. Однак, оскільки позивач у межах справи № 922/1642/23 неправильно визначив заявлену до стягнення суму інфляційних втрат (заявив до стягнення меншу суму, ніж підлягає стягненню) наявні підстави для стягнення решти суми інфляційних втрат у розмірі 32 757,47 грн за період з червня 2022 року по червень 2023 року.

Крім того, за твердженням позивача, він відповідно до статті 856 Цивільного кодексу України має право на притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що були йому передані відповідачем, як замовником, на зберігання за договором зберігання, оскільки замовник не виконав свої зобов`язання з оплати виконаних позивачем підрядних робіт.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

07 липня 2017 року між Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" (підрядник) був укладений договір № 79Т-17 на виконання робіт на об`єкті "Реконструкція адміністративної будівлі та благоустрій території Первомайського міськрайонного суду Харківської області, за адресою: Харківська область, м. Первомайський, 3-й мікрорайон, буд.16-А" (далі по тексту - договір підряду).

За умовами договору підряду Територіальне управління державної судової адміністрації у Харківській області доручило Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору, виконати роботи з реконструкції адміністративної будівлі та благоустрій території Первомайського міськрайонного суду Харківської області, за адресою: Харківська область, м. Первомайський, 3-й мікрорайон, буд. 16-А.

15 грудня 2017 року між Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера", як зберігачем, був укладений договір зберігання № 535-17 (далі по тексту - договір зберігання), за яким Зберігач прийняв на зберігання належні Замовнику матеріали та обладнання.

На виконання умов договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року між сторонами був підписаний акт приймання-передачі матеріалів та обладнання згідно з договором зберігання, відповідно до умов якого Замовник передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання матеріали та обладнання на загальну суму 6 876 783,28 грн. У подальшому у зв`язку з використанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" матеріалів та обладнання на суму 2 571 861,89 грн між сторонами у 2018 році був підписаний акт використання матеріалів та обладнання на зазначену суму та 28 грудня 2018 року був підписаний акт звірки приймання-передачі матеріалів та обладнання згідно з договором зберігання, за умовами якого вартість переданого Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" товару склала 4 304 921,39 грн.

У подальшому у зв`язку з необхідністю виконання додаткового обсягу робіт, не охопленого проектно-кошторисною документацією, було здійснено коригування проектно-кошторисної документації на об`єкті "Реконструкція адміністративної будівлі та благоустрій території Первомайського міськрайонного суду Харківської області, за адресою: Харківська Первомайський, 3-й мікрорайон, буд. 16-А", з огляду на що 27 серпня 2018 року між Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" (підрядник) був укладений договір № 41T-18 на виконання робіт на об`єкті "Реконструкція адміністративної будівлі та благоустрій території Первомайського міськрайонного суду Харківської області, за адресою: Харківська область, м. Первомайський, 3-й мікрорайон, буд. 16-А (коригування)".

У травні 2019 року Територіальне управління державної судової адміністрації у Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" про стягнення штрафних санкції у розмірі 1 235 849,79 грн за порушення строків початку виконання робіт.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 20 травня 2019 року прийняв цю позовну заяву до розгляду, за якою відкрив провадження у справі № 922/1372/19.

27 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до Територіального управління державної судової адміністрації у Харківській області про стягнення заборгованість за фактично виконані будівельні роботи.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 29 січня 2020 року у справі № 922/1372/19 прийняв зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" до Територіального управління державної судової адміністрації у Харківській області про стягнення заборгованості до спільного розгляду з первісним.

Господарський суд Харківської області рішенням від 23 червня 2021 року у справі № 922/1372/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2021 року, відмовив у задоволенні позову Територіального управління державної судової адміністрації у Харківській області про стягнення 1 235 849,79 грн штрафних санкцій повністю, а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" задовольнив повністю: стягнув з Територіального управління державної судової адміністрації у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" 3 077 639,68 грн заборгованості за договором підряду № 79Т-17 від 07 липня 2017 року, 46 164,60 грн судового збору та 68 099,04 грн витрат на проведення експертиз.

У червні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення 970 701,60 грн інфляційних втрат (за період з січня 2020 року по травень 2022 року) та 226 396,23 грн трьох відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу, встановлену рішенням Господарського суду Харківської області від 09 листопада 2022 року у справі № 922/939/22.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 05 липня 2022 року прийняв цю позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" до розгляду та відкрив провадження у справі № 922/932/22, а рішенням від 09 листопада 2022 року у справі № 922/932/22 позов задовольнив повністю: стягнув з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" 970 701,60 грн інфляційних витрат, 226 396,23 грн три відсотки річних та 17 956,47 грн витрат по сплаті судового збору.

Крім того, у травні 2019 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" про зобов`язання відповідача повернути позивачу будівельні матеріали, загальною вартістю 4 304 921,39 грн, які знаходяться у відповідача на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 15 грудня 2017 року № 535-17, на будівельний майданчик за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, 3-й мікрорайон, 16-А, посилаючись на порушення відповідачем, як зберігачем, своїх зобов`язань з повернення майна, переданого на зберігання, після пред`явлення позивачем, як поклажодавцем, відповідної вимоги в порядку пункту 2.1. договору.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 11 червня 2019 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив загальне позовне провадження у справі № 922/1655/19, а рішенням від 06 червня 2023 року у справі № 922/1655/19 позов задовольнив повністю: зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" повернути Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області будівельні матеріали, загальною вартістю 4 304 921,39 грн, які знаходяться на відповідальному зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" відповідно до договору від 15 грудня 2017 року №535-17, на будівельний майданчик за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, 3-й мікрорайон, 16-А.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 28 серпня 2023 року у справі № 922/1655/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року, рішення Господарського суду Харківської області від 06 червня 2023 року у справі №922/1655/19 скасував в частині зобов`язання повернути Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області будівельні матеріали, на будівельний майданчик за адресою: Харківська обл., м. Первомайський, 3-й мікрорайон, 16-А, та виклав резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 06 червня 2023 року у справі № 922/1655/19 в іншій редакції, згідно з якою позов задовольнив частково: зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" повернути Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області будівельні матеріали, загальною вартістю 4 304 921,39 грн, які знаходяться на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 15 грудня 2017 року № 535-17 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера".

У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив стягнути з відповідача 467 801,23 грн інфляційних втрат, 100 676,76 грн три відсотки річних та визнати таким, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" право володіння в порядку здійснення притримання будівельними матеріалами, виробами та конструкціями, що були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на зберігання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 01 травня 2023 року прийняв цю позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 922/1642/23.

Господарський суд Харківської області рішенням від 15 серпня 2023 у справі № 922/1642/23 позов задовольнив повністю: стягнув з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" 467 801,23 грн інфляційних втрат (за період з червня 2022 року по червень 2023) та 100 676,76 грн три відсотки річних; визнав таким, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера", права володіння в порядку здійснення притримання будівельними матеріалами, виробами та конструкціями, які були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на зберігання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 09 листопада 2023 року у справі № 922/1642/23 скасував рішення Господарського суду Харківської області від 15 серпня 2023 року у справі № 922/1642/23 в частині задоволених вимог про визнання таким, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера", права володіння в порядку здійснення притримання будівельними матеріалами, виробами та конструкціями, які були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на зберігання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року та залишив в цій частині позовну заяву без розгляду. В частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" інфляційних втрат та трьох відсотків річних рішення Господарського суду Харківської області від 15 серпня 2023 року залишив без змін.

- визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на зберігання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року, посилаючись на те, що він відповідно до статті 856 Цивільного кодексу України має право на притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що були йому передані відповідачем, як замовником, на зберігання, оскільки замовник не виконав свої зобов`язання з оплати виконаних позивачем як підрядником робіт.

3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Харківської області рішенням від 21 березня 2024 року позов задовольнив повністю: стягнув з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" 32 757,47 грн інфляційних втрати за період з 01 червня 2022 року по 30 червня 2023 року та 4 844,80 грн судового збору, визнав право Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на зберігання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд виходив з того, що підстави та обставини виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за договором підряду підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи, докази сплати заборгованості відповідач не надав і станом на 21 березня 2024 року існує невиконаний грошовий обов`язок відповідача перед позивачем щодо сплати основного боргу та нарахованих на нього інфляційних втрат та трьох відсотків річних, підтверджений судовими рішеннями в інших судових справах. За висновком суду оскільки факт прострочення з боку відповідача платежу за основним боргом у загальній сумі 3 077 639,68 грн є доведеним, то підлягають нарахуванню інфляційні втрати за несвоєчасне виконання зобов`язання за період прострочення з 01 червня 2022 року по 30 червня 2023 року, у сумі 500 558,70 грн. Однак, оскільки Господарський суд Харківської області рішенням від 15 серпня 2023 року у справі № 922/1642/23 вже стягнув 467 801,23 грн інфляційних витрат за період з 01 червня 2022 року по 30 червня 2023 року, то сума, яка підлягає стягненню у цій справі, дорівнює 32 757,47 грн. Дослідивши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 32 757,47 грн, суд встановив правомірність та обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат.

Задовольняючи позову вимогу про визнання за позивачем права притримання, місцевий господарський суд виходив з того, що доводи позивача про належність йому права володіння в порядку здійснення притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, які були передані відповідачем позивачу на зберігання на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року є обґрунтованими, оскільки судом поза усяким розумним сумнівом встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу та нарахованих на нього інфляційних втрат та трьох відсотків річних і позивач повідомляв відповідача про здійснення притримання матеріалів та обладнання, що перебувають у володінні позивача на підставі договору зберігання з метою забезпечення виконання грошових обов`язків відповідача перед позивачем.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 20 травня 2024 року скасував рішення Господарського суду Харківської області від 21 березня 2024 року у справі № 922/108/24 в частині задоволення позовних вимог про визнання права притримання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" будівельних матеріалів, виробів та конструкцій та прийняв в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а в іншій частині рішення суду залишив без змін, а також виклав абзаци 1-3 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 21 березня 2024 року у справі №922/108/24 в іншій редакції, згідно з якою позовні вимоги задовольнив частково: стягнув з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" інфляційні витрати за період з 01 червня 2022 року по 30 червня 2023 року, у розмірі 32 757,47 грн, а в частині позовних вимог про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій - відмовив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 7 267,20 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, однак визнав помилковим висновок суду про задоволення позову в частині визнання за позивачем права притримання та відмовляючи у задоволенні цієї вимоги, виходив з того, що позивач не довів одночасної наявності усіх умов для виникнення у нього права притримання, не довів наявності у нього порушеного права, яке може бути об`єктом судового захисту, та дійшов висновку про те, що ця позовна вимога фактично спрямована на унеможливлення виконання чинного судового рішення в іншій судовій справі про зобов`язання позивача повернути майно зі зберігання, а обраний позивачем спосіб судового захисту не відповідає вимогам ефективності та фактично свідчить про зловживанням позивачем наявними у нього правами грошової вимоги у розумінні частини третьої статті 3 Цивільного кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року у цій справі в частині, якою скасоване рішення Господарського суду Харківської області від 21 березня 2024 року, а рішення Господарського суду Харківської області від 21 березня 2024 року в цій частині залишити без змін.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивач послався на пункти 1 та 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції.

1) не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

- від 29 березня 2018 року у справі № 915/214/17 та від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/8875/17 щодо застосування статті 594 Цивільного кодексу України;

- від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2187/18 щодо застосування статей 856, 594-597 Цивільного кодексу України;

- від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 щодо застосування практики Європейського суду та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та загальних засад цивільного судочинства в контексті застосування статей 594, 595, 856 Цивільного кодексу України;

- від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц та від 04 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20 щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України в контексті застосування статей 594, 595, 856 Цивільного кодексу України;

- від 26 жовтня 2022 року у справі № 210/2257/19 щодо застосування статті 3 Цивільного кодексу України в контексті застосування статей 594, 595, 856 Цивільного кодексу України;

2) неправильно застосував положення частини першої статті 595 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим скаржник зазначив про наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права стосовно моменту заявлення права притримання, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду України у складі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року у справі № 916/101/23.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно й об`єктивно дослідив усі обставини справи, проаналізував і оцінив докази в межах вимог чинного законодавства та, як наслідок ухвалив справедливе і обґрунтоване рішення.

Третя особа у справі відзиву на касаційну скаргу не надала.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі та відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, правильність застосування та дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з касаційної скарги позивач оскаржує постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року у цій справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права позивача на притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, з огляду на що Верховний Суд, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснює перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції лише в цій частині (в частині позовної вимоги про визнання за позивачем права притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій), тобто в межах доводів касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 545 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Отже, притримання є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Загальні засади права притримання закріплені у параграфі 7 "Притримання" глави 49 "Забезпечення виконання зобов`язання" Цивільного кодексу України, в якому визначені загальні положення застосування права на притримання.

Визначення змісту права притримання міститься у статті 594 Цивільного кодексу України, згідно з частиною першою якої кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 594 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Згідно зі статтею 596 Цивільного кодексу України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Зазначені норми права є загальними нормами, що регулюють відносини, пов`язані з таким видом забезпечення зобов`язання як притримання. Разом з цим право притримання передбачене також і у договірних відносинах підряду та закріплене у статті 856 Цивільного кодексу України, що є спеціальною нормою права.

Згідно зі статтею 856 Цивільного кодексу України якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв`язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.

Висновки Верховного Суду щодо застосування положень, закріплених у параграфі 7 "Притримання" глави 49 "Забезпечення виконання зобов`язання" Цивільного кодексу України, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 квітня 2024 року у справі № 916/101/23.

Відповідно до зазначених висновків Верховного Суду підставою виникнення права притримання є невиконання боржником у строк зобов`язання: 1) щодо оплати речі; 2) щодо відшкодування кредиторові пов`язаних з річчю витрат та інших збитків; 3) щодо інших вимог кредитора.

Притримання може використовуватися в договірному зобов`язанні, яке виникло між кредитором і боржником щодо речі, яка стає предметом притримання, а також відповідно до частини другої статті 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватися інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, притриманням може забезпечуватися виконання будь-якого зобов`язання боржника перед кредитором (як договірного, так і позадоговірного).

У розумінні статті 594 Цивільного кодексу України кредитор має право на притримання речі боржника як у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі, так і у разі наявності боргу, який не пов`язаний з оплатою речі та відшкодуванням витрат на неї. Тобто, зважаючи на широке коло зобов`язань боржника, які можуть забезпечуватися притриманням, та з огляду на неможливість заздалегідь передбачити, за яких саме обставин у боржника може виникнути відповідне зобов`язання, що потребує забезпечення, притримання - це право, а не обов`язок кредитора, скористатися яким, чи ні - цілком залежить від його волі, а тому правочин про притримання належить до односторонніх правочинів, його суб`єктом є кредитор. Такий правочин вчиняється шляхом повідомлення боржника про притримання (частина перша статті 595 Цивільного кодексу України).

Право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину.

Такий висновок узгоджується з положеннями інших спеціальних норм законодавства, що регулюють право кредитора на притримання в силу прямої вказівки закону, зокрема: право підрядника на притримування результату роботи, устаткування, залишку невикористаного матеріалу та іншого майна замовника (статті 856 Цивільного кодексу України), право перевізника притримати переданий йому для перевезення вантаж (частина четверта статті 916 Цивільного кодексу України), право комісіонера на притримання речі, яка має бути передана комітентові (статті 1019 Цивільного кодексу України).

Отже, нормативне регулювання притримання здійснюється через загальні положення Цивільного кодексу України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов`язань, що водночас не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобов`язань за наявності необхідних для цього підстав та умов згідно з частиною другою статті 594 Цивільного кодексу України.

Також Верховний Суд у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 квітня 2024 року у справі № 916/101/23 дійшов висновку про те, що для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов:

1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору;

2) кредитор має володіти річчю на законній підставі;

3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі;

4) існує дійсне прострочене зобов`язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи дотримався вимог, закріплених у частині четвертій статті 236 Господарського процесуального кодексу України, врахував зазначені висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 квітня 2024 року у справі № 916/101/23, та вирішив спір у справі в частині вимоги про визнання за позивачем права притримання у відповідності до цих висновків Верховного Суду.

Дослідивши питання виникнення у позивача у цій справі права на притримання права будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що були йому передані на зберігання відповідачем на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року, перевіривши існування зазначених вище умов для виникнення у позивача права притримання, суд апеляційної інстанції встановив, що наявність першої та третьої умов є доведеним, натомість друга та четверта умови у спірних правовідносинах відсутні.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що 15 грудня 2017 року між сторонами у цій справі був укладений договір зберігання № 535-17, на виконання умов якого за актом приймання-передачі матеріалів та обладнання від 15 грудня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера", як зберігач, прийняв на відповідальне зберігання від Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, як поклажодавця (замовника), належні останньому матеріали та обладнання на загальну суму 6 876 783,28 грн.

Отже, факт укладення між сторонам у цій справі зазначеного договору зберігання свідчить про те, що майно, щодо якого позивач просить визнати за ним право притримання, є чужим майном, тобто не належить позивачу на праві власності, а є власністю відповідача, що підтверджує наявність першої умови права притримання, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанцій.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, чинне законодавство, що регулює відносини забезпечення виконання зобов`язання шляхом притримання, не містять заборони щодо права кредитора притримувати речі боржника. Як встановив суд апеляційної інстанції, укладені між сторонами у справі договори зберігання та підряду також не містять такої заборони. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача як у кредитора в силу вимог закону та умов договору існує право притримувати речі боржника, що обумовлює існування третьої умови виникнення права притримання. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що хоча вимоги чинного законодавства і передбачають право позивача на притримання та умови укладених між сторонами у цій справі договорів не містять заборони щодо можливості реалізації такого права, проте це право виникає у позивача та позивач набуває можливості реалізувати це право лише за наявності усіх наведених вище умов виникнення права притримання у їх сукупності.

Досліджуючи обставини наявності у позивача законних підстав володіння майном відповідача, щодо якого позивач просить визнати за ним право притримання, (друга умова виникнення права притримання), суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що право володіння майном відповідача виникло у позивача на підставі договору зберігання від 15 грудня 2017 року. Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановив, що Господарський суд Харківської області рішенням від 06 червня 2023 року у справі №922/1655/19 (у редакції постанови Східного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2023 року у справі № 922/1655/19) задовольнив позов Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області частково: зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" повернути Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області будівельні матеріали, загальною вартістю 4 304 921,39 грн, які знаходяться у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера" на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 15 грудня 2017 року № 535-17.

При цьому, господарські суди у межах справи № 922/1655/19 встановили факт виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укртехносфера", як зберігача за договором зберігання, обов`язку з повернення Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області, як поклажедавцю, майна зі зберігання після отримання (28 березня 2019 року) від Поклажодавця претензії № 06-26/675/19 від 15 березня 2019 року з вимогою повернути у десятиденний строк передане на зберігання майно. Крім того, суди встановили факт невиконання (порушення) Зберігачем цього обов`язку (факт неповернення майна з відповідального зберігання).

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції відповідно до норм процесуального права врахував ці встановлені господарськими судами у справі № 922/1655/19 обставини як преюдиційні (тобто такі, що не потребуть доказування у цій справі) та дійшов правильного висновку про те, що з 09 квітня 2019 року підстава володіння позивачем майном відповідача була припинена у порядку частини першої статті 530, частин першої та другої статті 938 та частини першої статті 949 Цивільного кодексу України внаслідок надсилання йому відповідачем претензії з вимогою повернути у десятиденний строк переданого йому на зберігання майна і факт порушення позивачем зобов`язання з повернення майна з відповідального зберігання встановлений у судовому рішенні у справі № 922/1655/19.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що з 09 квітня 2019 року у позивача відсутня законна підстава володіння майном відповідача, що підтверджується чинним судовим рішенням в іншій судовій справі, та свідчить про відсутність другої умови виникнення у позивача права притримання.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що прострочене грошове зобов`язання відповідача перед позивачем з оплати виконаних у листопаді 2019 року підрядних робіт (у зв`язку з наявністю якого позивач просить визнати за ним право при тримання) виникло після тривалого і істотного прострочення виконання позивачем зобов`язання перед відповідачем з повернення спірного майна зі зберігання. Тобто у період, коли позивач володів майном відповідача на законній підставі, з 15 грудня 2017 року до 09 квітня 2019 року, дійсного простроченого зобов`язання відповідача перед позивачем не існувало. Натомість з моменту виникнення простроченого грошового зобов`язання відповідача перед позивачем з оплати виконаних у листопаді 2019 року підрядних робіт у позивача була відсутня законна підстава володіння майном відповідача та існував обов`язок повернути спірне майно зі зберігання, наявність якого підтверджена судовим рішенням в іншій судовій справі № 922/1655/19, в якому також встановлений і факт порушення позивачем цього обов`язку (з повернення майна з відповідального зберігання).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність існування четвертої умови виникнення права притримання.

Встановивши відсутність другої та четвертої умов для виникнення права притримання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спірних правовідносинах у позивача не виникло право притримання будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, що були йому передані на зберігання відповідачем на підставі договору зберігання № 535-17 від 15 грудня 2017 року, та як наслідок відсутнє порушене право, яке може бути об`єктом судового захисту.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявлена позивачем вимога про визнання права притримання фактично спрямована на унеможливлення виконання чинного судового рішення в іншій справі про зобов`язання позивача повернути майно зі зберігання, а обраний позивачем спосіб судового захисту не відповідає вимогам ефективності та фактично свідчить про зловживанням позивачем наявними у нього правами грошової вимоги у розумінні частини третьої статті 3 Цивільного кодексу України.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що правова оцінка, надана господарськими судами у межах справи № 922/1655/19, та викладена у рішенні Господарського суду Харківської області від 06 червня 2023 року у справі № 922/1655/19, не відповідає останній правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, та не може братися до уваги при розгляді цієї справи.

Однак, Верховний Суд вважає ці доводи скаржника безпідставними та не бере їх до уваги, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками судів в іншій судовій справі № 922/1655/19, направлені на переоцінку обставин, встановлених судами у судових рішеннях в іншій справі № 922/1655/19, що суперечить принципу правової визначеності та остаточності судового рішення, яке набрало законної сили.

Позивач у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/8875/17, про те, що притримання може відбуватися тоді, коли у особи виник обов`язок передати притримуване майно, однак ця особа правомірно і свідомо утримується від виконання цього обов`язку з метою примушення контрагента до належного виконання господарського зобов`язання.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/8875/17, оскільки ці висновки також підтверджують необхідність існування дійсного простроченого зобов`язання боржника перед кредитором, як обов`язкової умови виникненя у кредитора права притримання. Проте, у спірних правовідносинах у цій справі № 922/108/24 станом на момент виникнення у позивача обов`язку повернути відповідачу майно з відповідального зберігання та станом на дату припинення законної підстави володіння позивачем майном порушене (прострочене) грошове зобов`язання власника спірного майна перед позивачем не існувало, а виникло лише після тривалого та істотного прострочення виконання позивачем зобов`язання перед відповідачем з повернення спірного майна зі зберігання.

Посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статті 594 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 915/214/17, також є безпідставними та до уваги судом касаційної інстанції не беруться з огляду на таке.

Як вбачається у справі № 915/214/17 спірні правовідносини (предмет спору) за первісним позовом стосувалися витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом - визнання недійсним з моменту укладення договору. Визнання права притримання не було предметом спору у зазначеній справі. Разом з цим у справі № 915/214/17 суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що здійснене відповідачем за первісним позовом притримання переданого йому на зберігання товару не суперечить положенням статті 594 Цивільного кодексу України та умовам договору зберігання, укладеного між сторонами у зазначеній справі. При цьому, як вбачається зі встановлених господарськими судами у справі № 915/214/17 обставин, станом на момент реалізації відповідачем за первісним позовом права притримання шляхом надіслання боржнику відповідного повідомлення спірне майно перебувало у володінні відповідача за первісним позовом на законній підставі - на підставі договору зберігання і на момент направлення такого повідомлення ця підстава, на відміну від обставин у цій справі № 922/108/24, що розглядається, не відпала. Крім того, у справі № 915/214/17 відповідач за первісним позовом реалізував право притримання за наявності у боржника перед ним дійсного простроченного зобов`язання. Натомість у цій справі № 922/108/24, що розглядається, позивач, який просить визнати за ним право притримання, станом до 09 квітня 2019 року - до моменту припинення у нього законної підстави володіння майном не мав прострочених грошових зобов`язань на свою користь від власника майна та не реалізував своє право притримання шляхом направлення відповідного повідомлення.

Отже, суди у справі № 915/214/17 виходили з інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися у цій справі № 922/108/24. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справах № 915/214/17 та № 922/108/24 та про нерелевантність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 915/214/17, до правовідносин у цій справі, що розглядається.

Позивач у касаційній скарзі також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статей 594 - 597, 856 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2187/18, про те, що загальний правовий зміст такого способу забезпечення зобов`язань як притримання (у тому числі, якщо воно здійснюється підрядником на підставі статті 856 Цивільного кодексу України) визначається статтями 594 - 597 Цивільного кодексу України.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що оскаржувана позивачем постанова суду апеляційної інстанцій у цій справі не суперечить зазначеному висновку Верховного Суду, на неврахування якого судом апеляційної інстанції послався скаржник, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції при вирішення спору у цій справі керувався, як загальними нормами закону, так і спеціальними, що регулюють відносини, пов`язані з таким видом забезпечення зобов`язання, як притримання.

Позивач у касаційній скарзі також посилається на наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статті 595 Цивільного кодексу України стосовно моменту заявлення права притримання, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду України у складі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року у справі № 916/101/23.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 6.55. постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду України у складі Верховного Суду від 05 квітня 2024 року у справі № 916/101/23, щодо застосування статей 594, 595 Цивільного кодексу України в сукупності з нормою статті 953 Цивільного кодексу, притримання реалізується тільки тоді, коли кредитор письмово повідомив боржника про фактичні умови застосування притримання та його початок, і таке повідомлення кредитор зробив якомога швидше з моменту виникнення прострочення виконання боржником зобов`язання, проте у будь-якому разі одразу після отримання кредитором першої письмової вимоги боржника (поклажодавця) повернути річ шляхом надання письмової відповіді про застосування притримання. У разі невиконання вказаних умов кредитор зобов`язаний повернути майно боржнику навіть за умови наявності боргу за його зберігання, виготовлення та утримання.

Зазначений висновок Верховного Суду стосується реалізації кредитором права притримання та моменту повідомлення кредитором боржника про реалізацію ним цього права та підлягає застосуванню у разі виникнення у кредитора такого права (за наявності усіх чотирьох зазначених вище умов, за яких таке право виникає у кредитора).

Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, позивач до 09 квітня 2019 року - до моменту припинення у нього законної підстави володіння майном не мав прострочених грошових зобов`язань на свою користь від власника майна та не реалізував своє право притримання шляхом направлення відповідного повідомлення,

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, у спірних правовідносинах право притримання у позивача не виникло ні до 09 квітня 2019 року - до моменту припинення у позивача законної підстави володіння майном з огляду на відсутність на той момент прострочених грошових зобов`язань власника майна перед позивачем, ні після цього моменту з огляду на припинення у позивача існування законної підстави володіння майном відповідача. Отже, зазначені висновки Верховного Суду, що стосуються реалізації кредитором права притримання та моменту повідомлення кредитором про реалізацію ним цього права, у разі, якщо право притримання взагалі не виникло, не підлягають застосуванню, оскільки не може бути реалізоване право, яке не виникло.

З огляду на викладене оскільки зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, відсутні підстави і для розгляду доводів скаржника щодо відступу від цих висновків.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову, Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального та процесуального права, з дотриманням загальних засад цивільного законодавства, визначених статтею 3 Цивільного кодексу України, здійснив правильне тлумачення застосованих норм права, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права та відповідно до встановлених у цій справі фактичних обставин справи. Твердження скаржника про неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції застосованих норм права та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування судами практики Європейського суду та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо застосування засад цивільного судочинства, визначених у статті 3 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими та фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи та направлені на переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача у касаційній скарзі про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року у справі № 922/108/24 та залишає касаційну скаргу позивача без задоволення.

................

Перейти до повного тексту