ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 640/8412/20
провадження № К/9901/38589/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Кабінету Міністрів України про визнання постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 нечинною та протиправною, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Осмоловського Дениса Юлійовича - представника ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2021 року (у складі: головуючого судді - Іщука І.О., суддів: Пащенка К.С., Гарника К.Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року (у складі: головуючого судді - Мєзєнцева Є.І., суддів: Сорочка Є.О., Файдюка В.В.) у справі №640/8412/20,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1, Кабмін), Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач-2), в якій просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):
- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SaRS-CoV-2" (далі - Постанова №211) із змінами;
- визнати протиправним дії Міністерства охорони здоров`я України у формі подання від 10.03.2020 за підписом заступника міністра охорони здоров`я Ляшка Віктора Кириловича "Щодо встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19";
- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України скасувати подання від 10.03.2020 за підписом заступника міністра охорони здоров`я Ляшко Віктора Кириловича "Щодо встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".
2.1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що Постанова №211 із подальшими її змінами суперечить нормам Конституції та законів України, якими передбачено права та свободи людини і громадянина. На думку позивача, оскаржувана ним постанова порушує права людини, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки нею звужуються права: на життя, на свободу пересування, на свободу вибору роду занять і професійної діяльності та виконання державою відповідних зобов`язань, на свободу підприємницької діяльності.
2.2. Також позивач вважав, що Кабінет Міністрів України мав право запроваджувати карантин виключно в умовах надзвичайного стану, який вводиться Указом Президента України, що передбачає встановлення карантину та інших протиепідеміологічних заходів, однак, на момент прийняття оскаржуваної постанови, надзвичайний стан не вводився.
2.3. З приводу порушення процедури прийняття оскаржуваної постанови позивач зауважив, що на момент її прийняття відповідачем-1 не було отримано обов`язкових погоджень усіх заінтересованих органів, зокрема, Міністерства фінансів України, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та не отримано правовий висновок Міністерства юстиції України.
2.4. Крім того, позивач не погоджується з поданням Міністерства охорони здоров`я від 10.03.2020 за підписом заступника міністра охорони здоров`я Ляшка Віктора Кириловича "Щодо встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", оскільки заступником Міністерства охорони здоров`я Ляшком В.К. незаконно присвоєно повноваження щодо внесення подання з приводу встановлення карантину, тощо.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Посилаючись на висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 у справі №826/24498/15, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначав, зокрема, що поняття "юридичного спору" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення; відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
5. Судами попередніх інстанцій було указано, що з урахуванням того, що позивачем не змінено предмету позову, в той час як спірні положення Постанови №211 втратили чинність не тільки внаслідок внесення до них змін постановами Кабміну від 15.03.2020 №284, від 22.04.2020 №291, від 29.04.2020 №313, від 04.05.2020 №332, від 04.05.2020 №343, від 14.05.2020 №377, а і шляхом їх виключення (пункт 9) постановою Кабміну від 20.05.2020 №392, згідно з пунктом 2 затверджених нею змін пункти 2-13 постанови Кабміну від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" - із змінами, внесеними постановами від 04.05.2020 №343 і від 14.05.2020 №377, то предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній.
6. Суди попередніх інстанцій звернули увагу на неможливості визнання положень Постанови №211 нечинними, оскільки не тільки вказані положення втратили свою юридичну силу (юридичну значимість), а і взагалі оскаржувана постанова вичерпала свою дію, фактично втративши свою юридичну силу (згідно з пунктом 1 строк її дії завершився 22.05.2020), а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених прав та інтересів позивача. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та нечинною Постанови №211 із змінами, задоволенню не підлягають.
7. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що:
- заступником Міністра охорони здоров`я Ляшком В.К. було правомірно внесено подання, як Головним державним санітарним лікарем, на відповідному бланку та підписано за посадою, на якій він перебував 10.03.2020;
- стаття 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України; аналіз наведеної статті Закону, який є спеціальним з приводу запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, не містить жодних посилань щодо обов`язку встановлення режиму надзвичайного стану на території країни;
- оскаржуване подання не має обов`язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому позовна вимога про скасування цього подання не порушує права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї
8. Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
9. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості акту уряду, прийнятого у формі постанови, вичерпати свою дію, фактично втративши свою юридичну силу, як це було зазначено судами першої та апеляційної інстанції, якщо розробником не прийнято рішення про його нечинність у спосіб аналогічний для його прийняття; а також, чи є суб`єктом правовідносин, до якого буде застосовано нормативний акт, якщо розробником не прийнято рішення про його нечинність у спосіб аналогічний для його прийняття.
10. Крім цього, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, що відповідно до пункту 2 частини 3 статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухвалені судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
11. Скаржник зазначає, що в ухваленні рішення суду апеляційної інстанції брали участь судді, яким було заявлено відвід і підстави для їх відводу були достатньо обґрунтованими, оскільки, з огляду на інформацію, яку позивачем отримано з відкритих джерел, та з урахуванням публічної позиції політичної партії "Демократична сокира" щодо судового розгляду націоналізації АТ КБ "Приватбанк", позивач не довіряв суддям, які входили до складу колегії суддів у справі №640/8412/20.
12. Не погоджуючись із позицією судів попередніх інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання нечинною та протиправною Постанови №211, позивач, поряд з іншим, указує, що поточна редакція оскаржуваної постанови містить юридичну форму первісного встановлення карантину на всій території України, та всі інші постанови Кабміну приймалися на продовження терміну дії карантину встановленого Постановою №211.
13. Позивач додатково зауважує, що до моменту прийняття рішення про відміну карантину оскаржувана постанова є чинною, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що Постанова №211 вичерпала свою дію, фактично втративши свою юридичну силу; втрата чинності акту Кабінету Міністрів України (окремої його норми) забезпечується прийняттям нормативного акту аналогічної форми із зазначенням про таку втрату чинності акта в цілому чи окремої його норми.
14. Позивач також звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам апелянта в апеляційній скарзі, а лише повністю відтворив зміст рішення суду першої інстанції.
15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
17. Касаційна скарга представника позивача до Верховного Суду надійшла 25.10.2021.
18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2021 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Загороднюк А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.
19. Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою адвоката Осмоловського Дениса Юлійовича - представника ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі №640/8412/20.
20. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 "COVID-19" було внесено до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, як особливо небезпечну інфекційну хворобу.
22. В подальшому, 10.03.2020 відбулось позачергове засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, на якій було обговорено стан забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення України та заходів стосовно стабілізації епідеміологічної ситуації, спричиненої коронавірусом COVID-19, за наслідками якого складено Протокол №2 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
23. Заступником Міністра охорони здоров`я України Ляшком В.К. 10.03.2020 винесено подання "Щодо встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу Сovid-19".
24. Згідно з зазначеним поданням було запропоновано ввести на території України превентивні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи шляхом оголошення карантину на всій території України та вжити обмежувальні протиепідемічні заходи, зокрема, обмеження щодо відвідування закладів освіти її здобувачами, проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, спортивних заходів за участі глядачів (уболівальників), а також інших заходів, визначених Кабінетом Міністрів України при прийнятті рішення щодо оголошення карантину, з урахуванням епідеміологічної та економічної доцільності заходів.
25. Разом з тим, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України 11.03.2020 прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".
26. Пунктом 1 вказаної постанови встановлено, що з 12 березня до 03 квітня 2020 на усій території України діє карантин, який полягає у забороні: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
27. 02 квітня 2020 року Кабінетом Міністрів України внесено до Постанови №211 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896) - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215, від 20.03.2020 №242, від 25.03.2020 №239 та від 29.03.2020 №241, зміни, що додаються постановою №255 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211".
28. Також, 22.04.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", якою серед іншого до Постанови №211 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 №262 внесено такі зміни:
1) у пункті 1 цифри і слово "24 квітня" замінити цифрами і словом "11 травня";
2) у пункті 2:
в абзаці першому цифри і слово "24 квітня" замінити цифрами і словом "11 травня";
у підпункті 9:
в абзаці третьому слова "протиепідемічних заходів" замінити словами і цифрами "протиепідемічних заходів. Маршрути руху транспортних засобів, які були погоджені уповноваженим підрозділом Національної поліції в період дії карантину до 24 квітня 2020 р., вважаються такими, які продовжують діяти на період встановлення карантину згідно з цією постановою";
абзац четвертий після слів "сфери оборони, правопорядку та цивільного захисту" доповнити словами ", осіб, які виявили бажання бути донорами крові та (або) її компонентів, на підставі посвідчення донора крові та (або) її компонентів або на підставі довідки, що видається донору за місцем медичного обстеження чи давання крові та (або) її компонентів".
29. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України 04.05.2020 прийнято постанову №343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", якою до Постанови №211 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061, № 32, ст. 1091, № 34, ст. 1139) - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291, від 29.04.2020 №313 та від 04.05.2020 №332.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України)
32. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття цього касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
33. В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
35. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
36. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (стаття 117 Конституції України).
37. Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості, відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794-VII).
38. Відповідно до частин першої, другої статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
39. Відповідно до частини восьмої статті 49 Закону №794-VII Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
40. Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
41. Стаття 5 КАС України декларує право на звернення до суду та способи судового захисту, згідно частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
42. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України, згідно частин другої, третьої якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
43. Верховний Суд у пунктах 32-36 постанови від 14.11.2018 у справі №826/24498/15 дійшов висновків, що поняття юридичного спору має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.