ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 205/5586/21
провадження № 51-6589км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у кримінальному провадженні № 12021041690000395 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_2
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року ОСОБА_7 засуджено ч. 3 ст.15 - ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Районний суд установив, що ОСОБА_7 09 травня 2021 року приблизно о 22:30 на майданчику шостого поверху в під`їзді АДРЕСА_1 під час конфлікту з ОСОБА_8, який переріс у бійку, на ґрунті неприязного відношення, з метою заподіяння смерті останньому, умисно завдав йому не менше трьох ударів кухонним ножем в грудну клітку та обличчя, заподіявши тяжкого тілесного ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки праворуч, а також легкі тілесні ушкодження.
Проте ОСОБА_7 не зміг виконати усі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця, від незалежних від нього причин, оскільки вони були припинені сторонніми особами, а потерпілому ОСОБА_8 була своєчасно надана медична допомога.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 30 серпня 2023 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції у своїх рішеннях не наведеного належного обґрунтування про наявність у ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого, що виключає можливість кваліфікації його дій як замах на вбивство ОСОБА_8 .
Оскільки потерпілий перший вдарив ОСОБА_7 та продовжував завдавати йому тілесних ушкоджень, засуджений вимушений був захищатися від насильства з боку ОСОБА_8 і намагався припинити ці дії. Тому, на думку захисника, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність. Вважає, що в даній ситуації дії засудженого підлягають кваліфікації за ст. 124 або ч. 1 ст. 121 КК.
Стверджує, що при перевірці доводів його апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не дав на них умотивованих відповідей, питання щодо суб`єктивного ставлення ОСОБА_7 до наслідків вчинених ним дій та спрямованості його умислу в даній ситуації належним чином не вивчив та не перевірив, зібрані докази у справі ретельно не проаналізував і в своєму рішенні обмежився лише формальним перерахуванням цих доказів у вироку.
Тому вважає, що оскаржувані ним судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисник підтримав вимоги своєї касаційної скарги.
Прокурор вважав, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованим і просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно з приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115, суд першої інстанції мотивував кількістю завданих ударів та механізмом їх спричинення. Водночас суд, пославшись на показання свідків та висновки експерта, не перевірив уважно доводів сторони захисту про захист ОСОБА_7 у даній ситуації від насильства з боку потерпілого, не взяв до уваги висновок судової медичної експертизи щодо кількості, механізму та локалізації тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_7, та не співставив її з показаннями останнього щодо захисту від насильства з боку ОСОБА_8 і висновком судової медичної експертизи щодо характеру, кількості та локалізації тілесних ушкоджень виявлених на тілі потерпілого, відповідно до якого окрім ножових поранень інших тілесних ушкоджень, які могли бути спричинені твердими тупими предметами (рукою чи ногою) на його тілі виявлено не було.
При цьому, як убачається з матеріалів провадження, у своїх показаннях в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 не заперечував, що саме він був ініціатором бійки і перший почав бити ОСОБА_7 .
Не погоджуючись із вироком захисник подав апеляційну скаргу в якій вказував на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК, оскільки останній не мав умислу на вбивство ОСОБА_8, та вважав, що дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК. Просив призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Ухвалюючи рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення апеляційний суд не мотивував належним чином своїх висновків про необґрунтованості доводів захисника в скарзі.
Зокрема, у своєму рішенні суд апеляційної інстанції не дав вичерпних відповідей на доводи скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_7 умислу на заподіяння смерті ОСОБА_8 та неправильну кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК, і не зіставив ці доводи із даними, наявними у кримінальному провадженні.
Згідно з положеннями ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.
Отже, визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження умислом винного охоплюється лише заподіяння таких ушкоджень за відсутності прямого наміру на вбивство. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони передбачалися ціллю його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальності за замах на вбивство. У випадку, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо припускає настання будь-яких наслідків, у тому числі смерті, вона також не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках настає лише за наслідки, які фактично настали.
Заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому характеризується у цьому випадку не лише непрямим, а ще й неконкретизованим (невизначеним) умислом. За неконкретизованого умислу винний, вчиняючи злочин, хоча і передбачає можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характеру і тяжкості. А оскільки особа за невизначеного умислу одночасно передбачає різні за характером і тяжкістю наслідки, але фактично реалізується лише один з них, кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали фактично.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
Про це неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах та вказував на необхідність врахування суб`єктивного ставлення винного до наслідків своїх дій (постанови від 09 жовтня 2018 року у справі № 760/4968/15-к, від 18 жовтня 2018 року у справі № 348/1153/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 360/718/16-к, від 18 грудня 2018 року у справі № 569/2944/16-к, від 17 вересня 2020 року у справі № 286/4163/19 тощо).
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 ножем завдав ОСОБА_8 кількох ударів у грудну клітку та обличчя, чого він і не заперечував, проте стверджував, що умислу на позбавлення життя потерпілого не мав, а захисник в апеляційній скарзі вказував, що ОСОБА_7 захищався від насильства під час бійки, яку почав ОСОБА_8 .
Однак ці доводи скарги захисника апеляційний суд ретельно не перевірив, умотивованих відповідей на ці доводи у своєму рішенні не дав, питання щодо суб`єктивної сторони у діях ОСОБА_7 в справі (предмет та умисел) уважно не вивчив і не з`ясував.
Фактично формально перерахувавши наведені у вироку докази, якими, за висновком суду першої інстанції, підтверджується винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що вказаний вирок є правильним та ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Відхиляючи доводи захисника про невідповідність висновків суду у вироку фактичним обставинам кримінального провадження та неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 судом першої інстанції, апеляційний суд у своєму рішенні вказав на наявність конфлікту між потерпілим та засудженим, механізм, характер і спосіб заподіяння ушкоджень потерпілому, їх кількість і локалізацію, та погодився з висновком місцевого суду про спрямованість умислу ОСОБА_7 на позбавлення життя потерпілого.
Разом із тим, поза увагою апеляційного суду залишились суперечності, які містяться у вироку суду першої інстанції та досліджених цим судом доказах, на що звертав увагу захисник в апеляційній скарзі. Зокрема, захисник звертав увагу апеляційного суду на те, що як зазначено у вироку та у висновках експертів, при медичному обстеженні у засудженого ОСОБА_7 було виявлено близько 30 тілесних ушкоджень у вигляді синців, саден та крововиливів, які утворилися від дії твердих тупих предметів, у тому числі тих, які мають обмежену контактуючу поверхню, у той час, як у потерпілого - одне тяжке тілесне ушкодженняв області грудної клітки, яке утворилося від дії колюче-ріжучого предмету, та ушкодження у виді трьох ділянок лінійної форми, що можуть бути наслідком загоєння глибоких саден чи поверхневих ран - спричинені від трьох механічних дій твердого предмету (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо з загостреним краєм, інших тілесних ушкоджень не виявлено.
Як убачається з матеріалів провадження, зокрема з показань потерпілого ОСОБА_8 в суді, словесний конфлікт між ним та ОСОБА_7 переріс у бійку і саме він першим завдав удар кулаком в обличчя останньому. Як пояснив в суді ОСОБА_7, більшість ударів він отримав у положенні сидячи, оскільки після першого удару присів, і припинив своє побиття лише після того, як почав відмахуватися ножем.
Вказаним суперечностям у вироку та в матеріалах кримінального провадження суд апеляційної інстанції належної оцінки не дав і їх не усунув, у тому числі не вивчив та не перевірив питання щодо можливої наявності в діях ОСОБА_7 ознак необхідної оборони та її меж (ст. 36 КК).
За таких обставин слід дійти висновку, що розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції був проведений формально, без належного з`ясування всіх обставин справи та ретельної перевірки доводів апеляційної скарги захисника, а тому ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною, такою, що ухвалена з додержанням вимог статей 370 та 419 КПК.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення є істотними, які перешкодили цьому суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Оскільки допущені порушення можуть бути усунуті судом під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим задовольнити касаційну скаргу захисника частково, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції слід узяти до уваги наведене, ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, у тому числі шляхом повторного дослідження доказів, перевірити доводи апеляційної скарги захисника, усунути допущені порушення та з додержанням вимог статей 370 і 419 КПК ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Ураховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризику переховування його від суду, колегія суддів вважає необхідним обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд