ПОСТАНОВА
Іменем України
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 280/102/14-к
провадження № 51-2758км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 ? адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року щодо
ОСОБА_6 а, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 і стягнуто з ОСОБА_6 на його користь 687,25 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 10 000 грн моральної шкоди.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 21 лютого 2024 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 змінив у частині цивільного позову, скасувавши суму стягнення майнової шкоди, у решті вирок залишив без змін.
За вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
27 вересня 2012 року близько 15:00 у ОСОБА_6, який перебував поблизу Вільнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на вул. Леніна в с. Вільня Коростишівського району Житомирської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин стався конфлікт із водієм шкільного автобуса ОСОБА_8, який у вказаний час та місці здійснював перевезення пасажирів (дітей) по встановленому маршруту.
Під час конфлікту ОСОБА_6, діючи умисно, з хуліганських мотивів, зупинив шкільний автобус, перекривши дорогу автомобілем. Надалі він, нехтуючи загальноприйнятими нормами поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, використовуючи незначний привід для конфлікту, підійшов з боку кабіни водія до шкільного автобуса, відчинив двері й кулаком завдав декількох ударів в обличчя ОСОБА_8, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді синців лівої половини обличчя та струсу головного мозку, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 у вказаний час та місці, діючи з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, схопив ОСОБА_8 за одяг і намагався витягти його з кабіни, проте зробити це не вдалося, оскільки одяг розірвався.
У результаті злочинних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзізахисник засудженого просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 у суді апеляційної інстанції, оскільки під час перегляду вироку апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує про те, що цей суд формально перерахував доводи сторони захисту, однак не дав оцінки, зокрема, такому:
· не спростовано посилання на відсутність доказів зупинення засудженим шкільного автобуса шляхом перекриття дороги автомобілем, про що вказано в обвинувальному акті та що підлягає доказуванню на підставі ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
· потерпілий після конфлікту щодня працював повний робочий день, засвідчував своїм підписом відсутність скарг на стан здоров`я під час проходження щоденного перед рейсового медичного огляду, щодня приїжджав за кермом понад 100 км, що підтверджується наданими стороною захисту доказами, притому в цей же час, за версією сторони обвинувачення, мав струс мозку і короткочасний розлад здоров`я (потерпілий в один і той самий період одному лікарю повідомляв про відсутність скарг і їхав у рейс, а іншому тривалий час скаржився на головний біль, нудоту, блювоту, запаморочення, загальну слабкість, важкість у голові).
До того ж, на думку захисника, апеляційний суд не оцінив доводів щодо:
· недопустимості висновків судово-медичних експертиз від 5 лютого 2013 року № 255 та від 13 листопада 2013 року № 3295, якими в потерпілого встановлено тілесні ушкодження, оскільки потерпілий за направленням на СМЕ безпосередньо після події до експертної установи не з`явився, безпосередньо експертом не був обстежений, а висновки експерт зробив виключно на підставі неперевірених записів амбулаторної картки хворого;
· наявності підстав для повторної судово-медичної експертизи з метою встановлення в потерпілого тілесних ушкоджень, у призначенні якої суд першої інстанції відмовив.
Крім того, скаржиться, що суди безпідставно кваліфікували дії засудженого як вчинення хуліганства, адже відсутній мотив явної неповаги до суспільства, а за відсутності в потерпілого тілесних ушкоджень відсутні суспільна небезпека та особлива зухвалість. В обґрунтування доводів посилається на рішення Верховного Суду у справах № 640/12288/17 та 288/1158/16-к.
В касаційній скарзі містяться і інші доводи, які зводяться до незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, установленими судами першої та апеляційної інстанцій.
Потерпілий ОСОБА_8 направив до суду заперечення, в яких просив судове рішення залишити без зміни, а скаргу визнати необґрунтованою та наполягав на тому, що засуджений вчинив стосовно нього кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК, завдавши тілесних ушкоджень.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та зазначив, що оскільки експертиза№ 3295 проводилась значно пізніше подій 27 вересня 2012 року, необхідності безпосереднього огляду потерпілого експертом не було.
Захисник, засуджений і потерпілий просили касаційний розгляд проводити без їх участі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами попередніх інстанцій, оскільки виступає судом права, а не факту.
Основна частина доводів захисника зводиться до того, що він оспорює встановлені судами фактичні обставини, втім посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недостовірність доказів, не враховує, що на підставі статей 433, 438 КПК ці обставини не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому доводи щодо цього не перевіряються.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначені стороною захисту доводи були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, які надали їм оцінку в сукупності з дослідженими доказами.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд першої інстанції належним чином умотивував.
Суд оцінив доводи засудженого ОСОБА_6, який не визнав вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та пояснив, що водій, керуючи шкільним автобусом, не давав можливості здійснити його обгін на автомобілі, в якому він їхав з батьком. Проїхавши близько двох кілометрів вони зупинилися на обочині в селі, десь за 500 м від школи, однак водій автобуса не зміг об`їхати їх автомобіль. Після цього ОСОБА_6 підійшов до водія, який почав висловлюватися нецензурною лайкою, та відчинив водійські двері, щоб запитати, чому той так себе поводив на дорозі, однак почалася словесна сварка, під час якої водій автобуса замахнувся рукою, а він схопив його за руку та відірвав рукав сорочки. Також ОСОБА_6 зазначив, що водія з автобуса не витягав, тілесних ушкоджень не заподіював.
Суди критично оцінили ці показання, вважали їх такими, що надані з метою уникнення відповідальності за кримінальне правопорушення.
В основу прийнятих рішень суди поклали показання потерпілого та висновки судово-медичних експертиз, однак повідомлені потерпілим та викладені у висновках фактичні дані не є єдині докази, вони узгоджуються з іншими, яким суди, в тому числі апеляційний, дали оцінку в сукупності та визнали достовірними.
Зокрема, апеляційний суд послався на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які зазначили, що бачили безпосередньо момент заподіяння ударів ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8, а також на показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які бачили конфлікт засудженого з потерпілим та вказали, що ОСОБА_6 тягав ОСОБА_8 за сорочку, витягував з автобуса і махав руками.
Пояснення цих осіб, у сукупності з показаннями потерпілого та висновками судово-медичних експертиз, спростовують твердження сторони захисту, що засуджений не заподіював потерпілому тілесних ушкоджень.
Той факт, що потерпілий безпосередньо не був оглянутий експертом, не впливає на законність проведеної експертизи, висновки якої ґрунтуються на акті судово-медичного дослідження від 27 грудня 2012 року № 4510, даних медичної карти амбулаторного хворого, виписці з медичної карти стаціонарного хворого від 28 січня 2013 року № 6301 та відомостях протоколу мультизрізової комп`ютерної томографії органів грудної клітки і середостіння.
Крім того, апеляційний суд указав, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів.
Тому, враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив підстав для визнання висновків експерта від 5 лютого 2013 року № 255 та від 13 листопада 2013 року № 3295 недопустимими доказами, оскільки не встановлено порушення вимог процесуального закону під час їх проведення. Із цим колегія Верховного Суду погоджується.
Апеляційний суд дав оцінку обставинам, які передували вчиненню хуліганських дій засудженим, та визнав їх такими, що вони не впливають на висновки про правильність кваліфікації його дій. Як слушно зауважили суди, зухвала та агресивна поведінка ОСОБА_6, викликана неправильним, на його думку, керуванням автобусом потерпілим, що була спрямована на незнайому йому особу, у громадському місці, за відсутності зовнішнього приводу, із заподіянням цій особі тілесних ушкоджень, безсумнівно свідчить про умисне порушення ОСОБА_6 громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а не вчиненням кримінального правопорушення проти особи з особистих мотивів.
Також апеляційний суд дав оцінку доводам стосовно того, що, незважаючи на характер тілесних ушкоджень, установлених експертом, потерпілий продовжував виконувати обов`язки водія, повноцінно працював,проходив перед рейсом щоденний огляд та не скаржився на стан здоров`я, при цьому суд зазначив, що вказаний факт жодним чином не спростовує правильності висновків суду про заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
У задоволенні клопотання захисту про призначення додаткової експертизи, яке місцевий суд розглянув у межах повноважень, було відмовлено ухвалою від 4 жовтня 2022 року, оскільки мотиви, викладені в ньому, фактично ґрунтувалися на незгоді сторони захисту з висновками вже проведених судових експертиз, які сторона обвинувачення отримала під час досудового розслідування.
Питання щодо неповноти судового розгляду не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Як видно з вироку суду, зупинення автобуса підтверджується показаннями потерпілого та частини свідків.
Стосовно доводів про неправильність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 296 КК, Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду (справа №288/1158/16-к) безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється в людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що перебувають у безпорадному стані.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема мотиву явної неповаги до суспільства.
За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Щодо обставин кримінального провадження стосовно ОСОБА_6
Суди обґрунтовано взяли до уваги конкретні обставини, які мали місце в цьому кримінальному провадженні, і встановили, що, дійсно, між водіями під час керування транспортними засобами виник конфлікт, однак він був незначним, транспортні засоби будь-яких ушкоджень не зазнали, небезпечність аварійної ситуації не встановлено і ситуація не мала б перспективи розвитку без активних дій засудженого направлених на грубе порушення громадського порядку та заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
Виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується, що в діях ОСОБА_6 домінуючим був хуліганський мотив і його дії за ч. 1 ст. 296 КК кваліфіковано правильно.
Посилання захисника на рішення Верховного Суду у справах № 640/12288/17 та 288/1158/16-к колегія суддів вважає нерелевантними, оскільки висновки в цих справах стосуються інших обставин, іншого характеру дій, які пов`язані із заподіянням незначної шкоди лише майну та з оцінкою дій потерпілого, що завдавав тілесних ушкоджень засудженому.
Інші доводи сторони захисту стосовно переоцінки фактичних обставин кримінального провадження, повноти судових розглядів та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, що є підставами для безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не встановив.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд