ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 303/255/22
провадження № 61-9707св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Лохівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, Івановецька сільська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Терновим Русланом Богдановичем, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 квітня 2022 року у складі судді Заболотного А. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 рокуу складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - Лохівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів), Івановецької сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що з 01 вересня 2006 року вона працює на посаді вчителя початкових класів Лохівського закладу загальної освіти І-ІІІ ступенів, а загалом у відповідача на різних посадах - з 01 вересня 1990 року.
У жовтні 2021 року директор Лохівського закладу загальної середньої освіти
І-ІІІ ступенів (далі - директор закладу) ОСОБА_2 надала їй для ознайомлення повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому містилося прохання надати до 06 листопада 2021 року документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
08 листопада 2021 року директор закладувидала наказ № 20-К про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.
Вона не погоджується з оскаржуваним наказом, вважає його незаконним і таким, що підлягає негайному скасуванню, оскільки він порушує її конституційне право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя. Будь-яке обмеження повинно мати об`єктивне та розумне обґрунтування, здійснюватися з урахуванням і дотриманням Конституції України та міжнародних норм.
Наказ, який встановлює обмеження її трудових прав порівняно з іншими працівниками залежно від наявності документів щодо вакцинування проти
COVID-19, є дискримінаційним, порушує норми Конституції України.
Лікарські засоби для специфічної профілактики коронавірусної хвороби COVID-19, які зареєстровані та дозволені для використання в Україні, на сьогодні є новими, ризикованими, сумнівними, не пройшли повного циклу клінічних випробувань, не вивчені їх побічні ефекти і протипоказання.
Вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є правом, а не обов`язком людини.
Відмова від участі в медичних експериментах не може бути підставою для відсторонення від роботи та позбавлення грошового забезпечення.
Визначений законом перелік хвороб, профілактичні щеплення проти яких є обов`язковими і включаються до календаря щеплень, не містить респіраторну хворобу COVID-19, а відмова працівника від вакцинації проти COVID-19 не може вважатись порушенням трудової дисципліни і бути підставою для відсторонення. Крім того, визначення переліку інфекційних хвороб, від яких профілактичні щеплення є обов`язковими, є компетенцією законодавчого органу, оскільки перелік хвороб, які передбачають обов`язкові профілактичні щеплення, є складовим елементом основ охорони здоров`я і повинен регулюватись тільки законом, а не будь-яким іншим підзаконним нормативно-правовим актом. Будь-які зобов`язання стосовно "добровільно-примусової" участі у вакцинації є такими, що суперечать нормам міжнародного права, зокрема Конвенції про права людини та біомедицину, Нюрбергзькому кодексу.
Просила визнати незаконним та скасувати наказ директора закладу від 08 листопада 2021 року № 20-К Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1, поновити її у виконанні трудових обов`язків та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 квітня 2022 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, в позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що немає порушення права позивачки на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України, оскільки ОСОБА_1 працює у Лохівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів на посаді вчителя початкових класів, форма працевлаштування постійна, її посада передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.
Позивачка станом на 08 листопада 2021 року (час видання оспорюваного наказу), а також на час судового розгляду не надала документів, які згідно із законодавством дають підстави для допуску її до роботи, тому вона була правомірно відсторонена від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Тернового Р. Б. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 квітня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справах № 166/1321/21, № 279/6558/21, № 279/6899/21, № 565/1559/21, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 28 Конституції України, статті 281 ЦК України, статті 8 Закону України "Про лікарські засоби", статей 29, 42-45 розділу ХІІІ Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України)від 23 вересня 2009 року № 690 "Про затвердження Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісії з питань етики" щодо виключно добровільності участі в медичних дослідах (клінічних випробуваннях) щеплень проти COVID-19.
Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували статтю 28 Конституції України, статтю 281 Цивільного кодексу України, статтю 8 Закону України "Про лікарські засоби", статті 29, 42-45 розділу XІІІ Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", частину шосту статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказ МОЗ України від 23 вересня 2009 року № 690 стосовно добровільної участі в медичних дослідах (клінічних випробуваннях) щеплень проти COVID-19.
Суди не звернули уваги, що немає правових підстав для відсторонення, якщо встановлений законом порядок фіксації відмови від обов`язкових профілактичних щеплень не дотриманий. Зокрема, суди повністю проігнорували системний зв`язок статті 1, частин шостої, сьомої статті 12 Закону України "Про захист від інфекційних хвороб", статті 30 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції від 11 серпня 2014 року № 551), що передбачають певний порядок вакцинування або фіксації відмови від вакцинування, який повинен застосовуватися до спірних правовідносин.
Згідно з Конституцією України та законами України щеплення такими препаратами, які проходять клінічні дослідження, є добровільним.
Предметом розгляду у цій справі безпосередньо є тиск на неї шляхом відсторонення її від роботи з позбавленням заробітної плати як єдиного джерела доходу за неучасть у щепленні препаратами, щодо яких не закінчені клінічні дослідження.
Відсторонивши її від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19, роботодавець не дотримав норм частин шостої, сьомої статті 12 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження. Таким чином, за відсутності фактів і доказів, що вона відмовляється або ухиляється від проведення щеплення проти СОVID-19, оскаржений наказ про її відсторонення від роботи є незаконним та підлягає скасуванню.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції не врахував, що застосування до неї такого заходу, як відсторонення від роботи, відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливості встановлення позивачці дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які підтверджували б нагальну потребу у відстороненні її від роботи, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивачки.
У касаційній скарзі вказано, що розрахунок витрат, які позивачка сплатила або має сплатити Адвокатському об`єднанню "Інвікта" у зв`язку з розглядом цієї справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, буде подано до суду протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду.
Аргументи інших учасників справи
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що ОСОБА_1 як вчителька
3-го класу мала постійний та безпосередній контакт із значною кількістю осіб, з вразливою категорією громадян та дітьми, щодня спілкувалася з учнями 3-го класу (20 учнів), учнями школи (238 учнів), працівниками закладу (35 працівників).
Згідно зі штатним розписом на 2021 рік у Лохівському закладі загальної середньої освіти І-III ступенів вільних штатних посад (вакансій) не було, а тому не було можливості перевести позивачку на іншу посаду для виконання дистанційно нею посадових обов`язків.
У цій справі позивачка не довела, а суди не встановили обставин, які давали б підстави дня висновку, що тимчасове її відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.
Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, можна констатувати, що таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України СОVID-19.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 квітня 2022 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що позивачка працює у Лохівському закладі загальної освіти І-ІІІ ступенів (на різних посадах) з 10 вересня 1987 року і до сьогодні.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя початкових класів у Лохівському закладі загальної освіти І-ІІІ ступенів з 01 вересня 2006 року.
Відповідно до довідки про доходи від 13 грудня 2021 року № 1033 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 17 637,48 грн.
Директор Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, згідно з яким вона мала надати до 06 листопада 2021 року документ, що підтверджує проходження вакцинації або довідку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. У разі ненадання підтверджених документів позивачку буде відсторонено від роботи у встановленому законом порядку.
Про отримання повідомлення свідчить підпис ОСОБА_1 . Водночас у повідомленні вона зазначила, що не погоджується з ним.
Відповідно до наказу директора закладу від 08 листопада 2021 року № 20-К Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 позивачку відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, і отримання допуску до роботи за результатами контролю.
У цьому наказі підставами видання та, відповідно, відсторонення від роботи позивачки зазначено статтю 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", статтю 46 КЗпП України, постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2", наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (далі - Перелік № 2153), лист Міністерства економіки України від 03 листопада 2021 року № 4706-06/52950-09 щодо алгоритму дій роботодавця стосовно осіб, які не дотримуються вимог щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19, лист Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації від 04 листопада 2021 року № 01-15/2223 та лист відділу освіти, культури, молоді та спорту Івановецької сільської ради від 04 листопада 2021 року № 01-11/45 "Про алгоритм дій роботодавця відносно осіб, які не дотримуються вимог щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19".
Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомилась 08 листопада 2021 року, про що свідчить її підпис, зазначивши, що не погоджується з ним.
Відповідно до наказу від 03 березня 2022 року № 03-к зупинено дію наказу від 08 листопада 2021 року № 20-К "Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1" до завершення воєнного стану в Україні. Допущено до роботи ОСОБА_1 з 03 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (т. 1, а. с. 112).
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень (частина перша статті 12 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб") (далі - Закон № 1645-ІІІ).
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
До Переліку № 2153 включено такі професії: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" доповнено
пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити, зокрема контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови № 1236 доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".
Водночас відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII (чинний на час відсторонення позивачки від роботи) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Верховний Суд зауважує, що норми Інструкції № 66 не містять порядку відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню
на COVID-19.
У постанові Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та усталеною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суди у справах про відсторонення невакцинованого працівника повинні оцінювати питання пропорційності втручання у приватне життя такого відстороненого працівника.
Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності" та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
У цій справі необхідно з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
Відповідно до Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 він не містить.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, вказала, що відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку, без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку необхідно перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми (кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих) чи продукцією для споживання населення, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, потреби відбувати у внутрішні та закордонні відрядження.
У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і порушує її право на працю.
Суди встановили, що наказом директора закладу від 08 листопада 2021 року
№ 20-Квчителя початкових класів Лохівського закладу загальної освіти І-ІІІ ступенів ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю у неї профілактичних щеплень від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення від виконання посадових обов`язків.
Вирішуючи спір, суди виходили з того, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й дітей.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що у цій справі застосування відповідачем до позивачки такого заходу, як відсторонення від роботи, відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків. Посилання відповідача лише на об`єктивну необхідність під час виконання позивачкою роботи особисто контактувати з іншими людьми є недостатнім для твердження про нагальність потреби у відстороненні від роботи саме її.
Відповідач не довів, суди не встановили і не зазначили жодних фактів, які свідчили б про нагальність потреби у відстороненні позивачки від роботи.
За таких обставин відсторонення позивачки не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої, таке відсторонення не було пропорційним легітимній меті - забезпеченню епідеміологічного благополуччя населення.
У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження
№ 14-82цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням".
Отже, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).
У справі, яка переглядається, суди не врахували, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її у такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку необхідно перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків; застосування до позивачки такого заходу, як відсторонення від роботи, відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема неможливості запровадити дистанційну форму навчання для дітей 3-го класу.
Суди попередніх інстанцій не встановили жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Позивачку відсторонили від роботи та позбавили її на час відсторонення заробітку лише з урахуванням того, вона працювала у Лохівському закладі загальної освіти
І-ІІІ ступенів, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти
COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.
За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що немає порушення права позивачки на працю, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в частині вимоги про визнання незаконним та скасування наказу директора закладу від 08 листопада 2021 року № 20-К про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_1 необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2024 року, у справі № 749/1038/21, провадження № 61-7181св23, від 01 березня 2023 року, у справі № 565/1559/21, провадження № 61-7726св22, від 21 грудня 2023 року, у справі № 686/29508/21, провадження № 61-8087св23, від 01 березня 2023 року, у справі № 166/1321/21, провадження № 61-5514св22.