ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 295/16212/21
провадження № 61-3483св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Житомирський професійний політехнічний ліцей,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 червня 2023 року у складі судді Лєдньова Д. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського професійного політехнічного ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що він працює викладачем загальнопрофесійної підготовки. Наказом від 08 листопада 2021 року № 101-к його було відсторонено від роботи. Підставою такого відсторонення зазначено наказ від 25 жовтня 2021 року № 168 Про попередження працівників про відсторонення від роботи, ухилення від щеплення та відсутність медичної інформації щодо його вакцинації від респіраторної хвороби "COVID-19".
З наказом від 25 жовтня 2021 року його не було ознайомлено, а дізнався він про нього лише з наказу про відсторонення від роботи. Фактично наказ про своє відсторонення від отримав 11 листопада 2021 року засобами електронного поштового зв`язку.
Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції чи будь-якому іншому документі не передбачено право відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності щеплення. Частиною другою статті 14 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено відсторонення працівників окремих професій, виробництв та організацій від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням саме обов`язкових щеплень, тоді як щеплення від COVID-19 не є обов`язковим. Ніхто не має права змусити людину вакцинуватись, оскільки така вакцинація є добровільною. Відмова від вакцинації не дає роботодавцю права застосовувати будь-які заходи впливу.
ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ Житомирського професійного політехнічного ліцею від 08 листопада 2021 року № 101-к "Про відсторонення від роботи", поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 09 грудня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 із запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка містила вимоги про забезпечення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти "COVID-19" яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти "COVID-19". Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено відповідний перелік працівників, що підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Зміст постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 в частині умов відсторонення від роботи, категорій працівників щодо яких запроваджуються заходи обмеження, є чітким та зрозумілим за виконанням, передбачуваним за правовими наслідками. Частинами першою, другою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", частинами третьою, четвертою статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" у взаємному зв`язку з положеннями статті 46 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2021 року № 1236, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 вказують на обґрунтованість рішення працедавця щодо відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти "COVID-19" яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти "COVID-19".
Зауваження позивача про відсутність визначеного законом порядку відсторонення від роботи, переліку окремих професій/організацій та особливостей виробництва, які можуть створювати ризики поширення інфекції, виявляє собою несистемне тлумачення, надмірну формалізацію та заміщення нормативних актів, що покладаються позивачем в підтримку власної позиції.
В розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи. Право однієї особи не може мати своєю реалізацією та продовженням ризик завдання шкоди іншій особі, яка здійснює оцінку існуючої для неї загрози за притаманними їй суб`єктивними критеріями та доступними для неї та суспільства відомостями про ступень відповідного ризику. У спірних відносинах є очевидним факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення, що, за наведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.
В судовому засіданні представник відповідача повідомила про те, що інформацію щодо необхідності ознайомлення із наказам про попередження працівників доводилось до відома колективу на зборах. Судом досліджено аркуш ознайомлення з указаним наказом, зі змісту якого слідує, що ОСОБА_1 є єдиною особою, яка фактично не з`явилась для ознайомлення з наказом. Позивач не доводить обставини, що дійсно могли би перешкоджати у звичайних обставинах належного дотримання трудової дисципліни та зрозумілої соціальної взаємодії колективу, добросовісного відношення з`явитись для підписання наказу. Крім того, він не зазначає чи був позбавлений такої можливості внаслідок тимчасової втрати працездатності або інших суттєвих об`єктивних причин. Також cуд дослідив акти № 1, 2 про відмову від підпису наказу про попередження, за змістом яких позивача проінформовано про необхідність з`явитись для підписання наказу, зокрема, у телефонному режимі, в присутності головного бухгалтера ОСОБА_2 та юрисконсульта ОСОБА_3, коли наказ було оголошено, що підтверджує фактичну обізнаність працівника зі змістом наказу та відмову останнього від наміру з`явитись для поставлення підпису на наказі про попередження.
Встановлені судом обставини не свідчать про порушення трудових прав позивача, а тому у задоволені позову слід відмовити.
Апеляційний суд зазначив, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти "COVID-19", було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
На переконання колегії суддів відповідач обґрунтовував необхідність відсторонення позивача від роботи не лише у зв`язку з тим, що відповідно до пункту 3 "Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", він як працівник закладу освіти підлягав обов`язковому профілактичному щепленню, але і тим, що він міг нести потенційну загрозу здоров`ю оточуючим, оскільки працював викладачем Житомирського професійного політехнічного ліцею та контактував з учнями. Зі змісту наданих відповідачем письмових доказів вбачається, що навчальний процес в Житомирському професійному політехнічному ліцеї у період, на який було відсторонено від роботи викладача ОСОБА_1, був встановлений наступним чином: з 08 листопада 2021 року по 15 листопада 2021 року за змішаною формою навчання; з 16 листопада 2021 року по 30 січня 2022 року за очною формою навчання; з 31 січня 2022 року по 21 лютого 2022 року за дистанційною формою навчання; з 21 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року за очною формою навчання; два тижні канікул; з 14 березня 2022 року по 18 березня 2022 року за змішаною формою навчання. ОСОБА_1 не надав роботодавцю до 08 листопада 2021 року відомості, що підтверджують його вакцинацію проти "COVID-2019" або відповідні документи щодо протипоказань до такого щеплення. Отже, на час прийняття оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи, таке відсторонення ґрунтувалося на вимогах закону, було здійснено у спосіб, передбачений законом та за існуванням правових та фактичних на це підстав.
У цій справі порушень вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ОСОБА_1 немає, як і порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігалося робоче місце, трудовий договір не був припиненим. Обмеження прав позивача було правомірним та відповідало пріоритету задля забезпечення безпеки життя і здоров`я інших людей. За змістом статті 3 Конституції України саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.
Аргументи учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що 02 листопада 2021 року йому зателефонував інспектор відділу кадрів та повідомив про відсторонення його від роботи, не зважаючи на те, що наказ про відсторонення датовано 08 листопада 2021 року. На його електронну поштову скриньку 11 листопада 2021 року було надіслано оспорюваний наказ, з якого йому стало відомо про наявність наказу від 25 жовтня 2021 року № 168. У зв`язку з цим 23, 25 листопада 2021 року він направив на адресу відповідача вимогу надати йому наказ від 25 жовтня 2021 року, яку було проігноровано аж до моменту звернення до суду з цим позовом, що спростовує доводи позивача про ігнорування ним повідомлень відповідача. Отже, йому не було відомо щодо наявності та змісту наказу від 25 жовтня 2021 року. У матеріалах справи відсутні докази про попередження його про вказаний наказ.
Зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції чи будь-якому іншому документі не передбачено право відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності щеплення.
Суди вказали, що позивач на загальних зборах був ознайомлений з вимогою вакцинуватися, проте такі висновки нічим не підтвердженні. Також відсутні докази, які в свідчили, що він ухилявся ознайомитись з наказом. Суди проігнорували докази того, що в цей період Житомирський професійний політехнічний ліцей було переведено на дистанційне навчання, про що не повідомив відповідач та таке встановив суд. Доказом цього є його повторний електронний запит від 10 листопада 2021 року, в якому просив дати можливість дочитати години предметів в дистанційному режимі, в якому він працює. Суди залишили поза увагою, що в цей час діяв карантин та навчання учнів він здійснював дистанційно.
Апеляційний суд незаконно послався на графік навчального процесу, оскільки про наявність такого доказу йому стало відомо лише в суді апеляційної інстанції. До цього в суді першої інстанції відповідач щодо графіка навчального процесу нічого не зазначав та відповідні докази не надавав, незважаючи на те, що мав таку можливість і приймав участь у розгляді справи. Також не зазначено яким чином цей доказ має відношення до позивача, який в цей час працював дистанційно. Водночас надані ним докази, на відміну від наданих доказів відповідачем, не досліджувались. Апеляційний суд проігнорував його заперечення, що надані відповідачем докази не містять будь-якої інформації щодо проведення зборів, на яких, як вказував відповідач у судовому засіданні, було повідомлено про необхідність ознайомлення з наказом від 25 жовтня 2021 року. Апеляційний суд фактично продублював рішення суду першої інстанції та додав лише графік навчального процесу, який не досліджено відповідно до вимог ЦПК України, а також не з`ясовано яким чином цей графік було доведено до його відома.
У цій справі відсутні докази і відповідач не зміг довести, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом.
Суди не врахували, що відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач у встановленому законом порядку відмовився від щеплення проти COVID-19, а оспорюваний наказ прийнятий відповідачем на підставі одного лише факту відсутності у позивача вакцинації (станом на дату прийняття вказаного наказу), який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань щодо проведення такого щеплення. Суди не врахували, що роботодавець не надав достатнього часу для проведення вакцинації, а також не вчинив заходів, спрямованих на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти "COVID-19" працівниками установи.
У квітні 2024 року Житомирський професійний політехнічний ліцей подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Відзив мотивовано тим, що суди встановили, що про існування наказу від 25 жовтня 2021 року позивача (у зв`язку з відсутністю на роботі) було повідомлено телефонограмою, про що складено відповідні акти, копії яких містяться в матеріалах справи. 02 листопада 2021 року факт відсторонення позивача від роботи ще не відбувся, а у телефонному режимі йому було зачитано наказ від 25 жовтня 2021 року № 168 та повідомлено про необхідність з`явитися для проставлення підпису на вказаному наказі, про що свідчить акт № 2. Навіть у тексті касаційної скарги відсутнє посилання на поважність причин неприбуття у ліцей для ознайомлення з відповідними документами. Крім того, він єдиний працівник, який не з`явився на загальні збори та не повідомив про поважність причин його відсутності. Саме у зв`язку з такою поведінкою ОСОБА_1 виникла необхідність доводити до його відома інформацію у телефонному режимі зі складанням відповідних актів.
Щодо режиму роботу закладу освіти, про відсутність якого вказує позивач, то такий письмовий доказ було надано відповідачем під час апеляційного перегляду.
Щодо обов`язку проведення щеплення або надання документа про протипоказання для його проведення, то такі твердження позивача не відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21.
У травні 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просив касаційну скаргу задовольнити.
Відповідь на відзив мотивовано тим, що відповідач не заперечував щодо його посилань про те, що на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач працював дистанційно. У матеріалах справи наявна відповідь директора Житомирського професійного політехнічного ліцею від 30 листопада 2021 року, відповідно до якої позивач проводив заняття дистанційно та у зв`язку з цим офіційно просив відповідача дочитати години в дистанційному режимі. Проте йому було відмовлено. З наведеного слідує, що під час відсторонення він проводив дистанційне навчання і не мав доступу до учнів, тому його відсторонено безпідставно.
Про наявність наказу від 25 жовтня 2021 року йому стало відомо саме з наказу від 08 листопада 2021 року. Акт № 2, на який посилається відповідач, не доводить той факт, що йому було зачитано в телефонному режимі наказ від 25 жовтня 2021 року. Його фактично було позбавлено часу для реагування на повідомлення по відсторонення, тим більше враховуючи те, що він проводив дистанційне навчання. Відповідач також не заперечує, що в момент відсторонення позивач дистанційно проводив навчання. Зміст відповіді відповідача від 30 листопада 2021 року свідчить про те, що фактично його відсторонення відбулося через відмову оплати за дистанційну роботу, при тому, що він не створював загрози для учнів.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 908/1908/19, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17; судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення письмових доказів відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що на момент звернення до суду ОСОБА_1 працював викладачем загально-професійної підготовки в Житомирському професійному політехнічному ліцеї.
Наказом Житомирського професійного політехнічного ліцею від 25 жовтня 2021 року № 168 "Про попередження працівників про відсторонення від роботи відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153" прийнято рішення попередити окремих працівників (за списком, що додається) про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на період дії карантину в разі відсутності у них обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
В судовому засіданні представник відповідача повідомила про те, що інформацію щодо необхідності ознайомлення із наказам про попередження працівників доводилось до відома колективу на зборах.
Відповідно до аркуша ознайомлення з наказом від 25 жовтня 2021 року № 168 ОСОБА_1 є єдиною особою, яка фактично не з`явилась для ознайомлення з наказом.
Згідно з актів № 1, 2 про відмову від підпису наказу про попередження, ОСОБА_1 проінформовано про необхідність з`явитись для підписання наказу, зокрема у телефонному режимі в присутності головного бухгалтера ОСОБА_2 та юрисконсульта ОСОБА_3, коли наказ було оголошено.
Наказом Житомирського професійного політехнічного ліцею від 08 листопада 2021 року № 101-к викладача ОСОБА_1 відсторонено від роботи у зв`язку з ухиленням від щеплення та ненаданням довідки про протипоказання щодо проведення щеплення.
Позиція Верховного Суду
Щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено:
"нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ "Укрзалізниця", учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ "Укрзалізниця", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23) зазначено, що:
"з огляду на зазначені вимоги законодавства та з урахуванням особливостей роботи ОСОБА_1 як товарознавця структурного підрозділу "Дніпровський головний матеріально-технічний склад" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця", що зумовлюють службову необхідність у постійному контактуванні з іншими працівниками підприємства, а також із продукцією, яка з високою вірогідністю буде використовуватися (споживатися) населенням, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяє його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема, дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачці не міг / не може (протилежного позивачка під час розгляду справи не довела), - АТ "Укрзалізниця" правомірно було змушене ухвалити рішення про відсторонення позивачки від роботи.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що обов`язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для запобігання поширенню серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивачки на працю тимчасово обмежене з урахуванням суспільних інтересів, оскільки позивачка не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим з огляду на займану нею посаду, та не надала медичну довідку належної форми про наявність абсолютних протипоказань для вакцинації.
Ураховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), підстав для відступу від яких не встановлено, Велика Палата Верховного Суду погоджується, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, обґрунтовано та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточення (людей)".
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом позивач посилалася на те, що його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти "COVID-19" без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує його право на працю, його не було проінформовано про наявність наказу від 25 жовтня 2021 року № 168 "Про попередження працівників про відсторонення від роботи". Також зазначав, що в цей період він працював дистанційно;
суди встановили, що ОСОБА_1 працював викладачем загально-професійної підготовки в Житомирському професійному політехнічному ліцеї; ОСОБА_1 не з`явився для ознайомлення з наказом від 25 жовтня 2021 року № 168; ОСОБА_1 проінформовано про необхідність з`явитись для підписання наказу, зокрема у телефонному режимі, що підвереджує фактичну обізнаність працівника зі змістом наказу; наказом від 08 листопада 2021 року № 101-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи у зв`язку з ухиленням від щеплення та ненаданням довідки про протипоказання щодо проведення щеплення.
суди вважали, що роботодавець з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби "COVID-19" правомірно прийняв рішення про відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи ОСОБА_1, оскільки він працював викладачем Житомирського професійного політехнічного ліцею, тому міг нести потенційну загрозу здоров`ю оточуючим;
апеляційний суд, відхиляючи доводи позивача, що в цей період він працював дистанційно, також встановив, що навчальний процес в Житомирському професійному політехнічному ліцеї у період, на який було відсторонено від роботи викладача ОСОБА_1, був змішаний (очна та дистанційна форма навчання), проте не встановив чи розглядав відповідач можливість організації дистанційної роботи позивача при застосуванні до нього такого заходу як відсторонення від роботи, неможливість запровадження дистанційної роботи для позивача, на будь-які обставини та відповідні їм докази такої неможливості не послався;
суди не врахували, що: відповідач не спростував доводів позивача, що він в цей період працював дистанційно, не вказував про неможливість організації дистанційної чи надомної роботи; застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи;
суди не встановили фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював викладачем в Житомирському професійному політехнічному ліцеї, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення позивача від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи належить задовольнити.