Постанова
Іменем України
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 756/1384/20
провадження № 61-4520св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2, які підписані представником ОСОБА_5, на рішення Оболонського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року в складі судді: Шролик І. С., та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов мотивований тим, що вона разом з відповідачем та третіми особами зареєстровані в зазначеній квартирі АДРЕСА_1 .
Позивач є наймачем, оскільки квартира не приватизована. ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі з 2014 року, його місцезнаходження позивачу невідоме.
Позивач разом з третіми особами сплачують за всі комунальні послуги. Відповідач не бере жодної участі в утриманні квартири та з 2014 року жодного разу не з`являвся у ній, його речі відсутні.
Відповідач добровільно залишив квартиру, впродовж тривалого часу не проживає, відсутні його особисті речі, він визначив собі інше місце для проживання, не цікавиться житлом, не приймає участі в його утриманні, позивач вважає причину тривалого не проживання ОСОБА_2 у квартирі неповажною.
ОСОБА_1 просив:
ОСОБА_2 визнати таким, що втратив право користування спірною кватирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року в складі судді: Белоконної І. В., позов задоволено. Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2023 року у складі судді: Шролик І. С., заяву ОСОБА_2 задоволено. Скасовано заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб;
відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності;
наявними в матеріалах справи доказами, а також показами свідків, наданими у судовому засіданні, підтверджено, що відповідач з 2014 року не проживає за місцем реєстрації, там відсутні його особисті речі, він не сплачує за житлово-комунальні послуги, будь яких витрат по утриманню житла не несе. Сам відповідач у судовому засіданні повідомив, що мешкає тривалий час в гуртожитку за місцем роботи понад сими років. Однак вказував на те, що третя особа чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, не пускав ночувати, розмістив племінниць в його кімнаті, що стало підставою для уникнення перебування в квартирі. При цьому суд зауважує що, що протягом тривалого часу не проживання в квартирі відповідач не звертався ані до суду з позовом про захист своїх прав, ані до правоохоронних органів що йому чиняться перешкоди у користуванні житлом;
судом враховано, що відповідачем не надано жодних доказів, що у спірній квартирі знаходяться його особисті речі, а також те, що він приймав участь в утриманні спірної квартири. В судовому засіданні він визнав факт відсутності його речей в квартирі. Натомість, позивачами надані письмові докази, що підтверджують оплату комунальних послуг за адресою спірної квартири (а.с. 26-29). Таким чином позивачем доведено, що відповідач не проживає без поважних причин у спірній квартирі більше шести місяців;
посилання відповідача як на поважність причин не проживання його у спірному житлі понад шість місяців, як працевлаштування в Києві але в іншому районі, надання йому житло у гуртожитку, що розташований поряд із місцем роботи, впродовж семи років не може бути визнано поважною причиною для відсутності за зареєстрованим місцем проживання;
оцінюючи вимоги позивача про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, на предмет пропорційності переслідування легітимної мети у світлі статті 8 Конвенції, суд приходить до переконання, що відповідачем ОСОБА_2 втрачений інтерес до спірної квартири. Він залишив спірне житло свідомо та добровільно, протягом тривалого часу з 2014 року, відсутні достатні та триваючі зв`язки відповідача із спірною квартирою, оскільки вже понад вісім років він відсутній за місцем реєстрації, а також в квартирі відсутні і його особисті речі, відповідачем втрачені та не відновлені у вигляді дублікату ключі від житла, відповідач не намагався відновити втрачений зв`язок з квартирою шляхом вселення, тощо. Окрім іншого, досліджуючи пропорційність втручання в особисті немайнові права особи відповідача, як право на житло, в аспекті втрати права на проживання через відсутність особи за місцем реєстрації понад шість місяців суд звертає увагу, що наявність у відповідача іншого постійного житла, в якому він проживає понад сім років свідчить, що це втручання не буде становити надмірний тягар. ОСОБА_2 майже десять років не проживає у спірному житлі, що свідчить про відсутність у нього тривалий час потреби у такому житлі, тому це не становитиме для нього надмірного тягаря. Ніяким чином відповідачем не доведено наявність в нього з 2014 року зацікавленості в житлі за місцем реєстрації. У контексті обставин цієї справи, враховуючи, що відповідач впродовж тривалого часу, як він сам визнав в судовому засіданні понад сім років постійно проживає у гуртожитку, в нього відсутні тривалий час зв`язки із спірною квартирою, тому визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не буде порушенням його права на житло, визначеного статтею 8 Конвенції, він має інше житло для проживання, в якому проживає впродовж сими років;
відповідач наголошував на тому, що визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, фактично призведе до того, що він стане безхатьком. Однак вказане твердження спростовується поясненнями відповідача наданими в судовому засіданні 05 квітня 2023 року, в яких він повідомив про те, що тривалий час понад сім років проживає в гуртожитку, який наданий роботодавцем. Крім того, позивач в судовому засіданні не заперечувала проти реєстрації відповідача та проживання разом із нею в приватному будинку. Окрім того, маючи постійне місце роботи, заробіток відповідач не позбавлений можливості винаймати житло. Відсутність у відповідача будь-якої зацікавленості у збереженні житла, його утриманні, догляді, не відвідування впродовж тривалого часу десяти років переконують суд про відсутність зацікавленості в цьому житлі зі сторони відповідача.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року - залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
суд першої інстанції правильно керувався нормами частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР про те, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб;
аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин;
наявними в матеріалах справи доказами, а також показами свідків, наданими у судовому засіданні, підтверджено, що відповідач з 2014 року не проживає за місцем реєстрації, там відсутні його особисті речі, він не сплачує за житлово-комунальні послуги, будь яких витрат по утриманню житла не несе. Сам відповідач повідомив суд, що мешкає тривалий час в гуртожитку за місцем роботи понад сім років. Однак, вказував на те, що третя особа чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, не пускає ночувати, розмістив в його кімнаті родичів, що стало підставою для уникнення перебування в квартирі. Аналогічні доводи містяться і в апеляційній скарзі. При цьому, протягом тривалого часу не проживання в квартирі, відповідач не звертався ані до суду з позовом про захист своїх прав, ані до правоохоронних органів що йому чиняться перешкоди у користуванні житлом. Аналогічні обставини підтверджені судом апеляційної інстанції;
в апеляційній скарзі ОСОБА_2 підтверджує те, що він не звертався до будь-яких офіційних органів щодо вчинення йому перешкод у користування квартирою у зв`язку зі станом здоров`я та небажанням нервувати. Суд також врахував, що відповідачем не надано жодних доказів, що у спірній квартирі знаходяться його особисті речі, а також те, що він приймав участь в утриманні спірної квартири. У суді першої інстанції він визнав факт відсутності його речей в квартирі. Підставою для звернення з позовом є відсутність внесення плати за комунальні послуги та наявність виконавчих проваджень за ОСОБА_2 щодо заборгованостей по кредитним договорам та повідомлення ним свого місяця реєстрації при їх укладенням. Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що позивачем доведено, що відповідач не проживає без поважних причин у спірній квартирі більше шести місяців;
посилання відповідача, як на поважність причин не проживання його у спірному житлі понад шість місяців, як працевлаштування в Києві але в іншому районі, надання йому житла у гуртожитку, що розташований поряд із місцем роботи, впродовж семи років не може бути визнано поважною причиною для відсутності за зареєстрованим місцем проживання;
оцінюючи вимоги позивача про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, на предмет пропорційності переслідування легітимної мети у світлі статті 8 Конвенції, суд першої інстанції дійшов також обґрунтованих висновків, що відповідачем ОСОБА_2 втрачений інтерес до спірної квартири. Він залишив спірне житло свідомо та добровільно, протягом тривалого часу з 2014 року не проживає у квартирі, відсутні достатні та триваючі зв`язки відповідача із спірною квартирою, також в квартирі відсутні і його особисті речі, відповідачем втрачені та не відновлені у вигляді дублікату ключі від житла, відповідач не намагався відновити втрачений зв`язок з квартирою шляхом вселення, тощо. Окрім іншого, досліджуючи пропорційність втручання в особисті немайнові права особи відповідача, як право на житло, в аспекті втрати права на проживання через відсутність особи за місцем реєстрації понад шість місяців суд першої інстанції вірно звернув увагу на наявність у відповідача іншого постійного житла, в якому він проживає понад сім років, що свідчить про те, що це втручання не буде становити надмірний тягар. У ОСОБА_2 тривалий час відсутня потреба у спірній квартирі, тому це не становитиме для нього надмірного тягаря. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Аргументи учасників справи
28 березня 2024 року ОСОБА_2 засобами електронного поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Оболонського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позову повністю.
28 березня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Оболонського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позову повністю.
Касаційні скарги мотивовані тим, що:
перешкоджання особі у вселенні в житло є суттєвою обставиною, що впливає на права і обов`язки сторін у цих правовідносинах (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17). Суди не надали оцінки перешкодам, які чинилися у відношення до відповідача його братом, а саме - брат відповідача постійно відмовляв йому в доступі до квартири, періодично змінював ключі та не допускав до житла, вселив у його кімнату своїх дочок підлітків тощо. Іноді, коли відповідач повертався додому, його брат не впускав його говорячи їхати ночувати до матері в Чернігівську область, а це за 150 км від Києва. Іноді відповідач був змушений ночувати в під`їзді;
суд повинен у кожній конкретній справі проводити оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц). Суди попередніх інстанцій не провели оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла "необхідним у демократичному суспільстві" та чи відповідає воно "нагальній суспільній необхідності", зокрема чи є воно співрозмірним із переслідуваною законною метою. Суди не врахували, що внаслідок задоволення позову відповідач, який не має іншого житла, стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. На день подання касаційної скарги відповідач вже став безхатченком через звільнення з роботи, де він мав можливість користуватися кімнатою;
суд першої інстанції зазначив, що позивач довів, що відповідач не проживає без поважних причин у спірній квартирі більше шести місяців. Однак цей факт не відповідає дійсності та не доведений належними та допустимими доказами. У спорах щодо визнання особи такою, що втратила право користування житлом, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин. Позивачем на підтвердження факту відсутності відповідача за зареєстрованим місцем проживання надані виключно пояснення самої позивачки та покази свідків. Однак в матеріалах справи відсутні, зокрема, акт про не проживання особи за місцем реєстрації або ж акт обстеження житлових умов;
на підтвердження факту непроживання суд зазначив, що відповідач в судовому засіданні 05 квітня 2023 року повідомив про те, що тривалий час понад сім років постійно проживає в гуртожитку, який наданий роботодавцем. Однак це твердження не відповідає дійсності. У відзиві на позов було зазначено, що у зв`язку з характером роботи та періодичними конфліктами з іншими членами сім`ї відповідач міг бути відсутній в квартирі протягом деякого часу, який не перевищував шести місяців. При цьому позивач ОСОБА_1 не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 з 1998 року по цей час. Вона разом з ОСОБА_6 ще тоді купили будинок в Чернігівській області, де ОСОБА_7 і проживає. Це позивач підтвердила у судовому засіданні. У спірній квартирі окрім відповідача проживає брат відповідача - ОСОБА_8 разом зі своєю сім`єю. Брат постійно створював перешкоди в доступі до квартири. Періодично змінював ключі та не допускав до житла. Зважаючи на це, відповідач був змушений періодично шукати місце для ночівлі, здебільшого ночував на роботі. У квартирі відповідачу створюються складні умови для проживання: в його кімнату поселили племінниць, його періодично не допускають до житла. Відповідач має проблеми зі здоров`ям, страждає на гіпертонію та постійно приймає медикаменти для нормалізації тиску. У січні 2021 року мав гіпертонічний криз, що спричинило мікроінсульт. У зв`язку з цим при виникненні конфліктів не розпалював їх та не звертався до правоохоронних органів. Натомість періодично ночував на роботі і намагався рідше з`являтися вдома саме у зв`язку з поведінкою брата та його сім`ї, які роблять спільне проживання надзвичайно складним. Саме такі твердження відповідачем були озвучені у судовому засіданні 05 квітня 2023 року;
апеляційний суд робить помилкове твердження, нібито відповідач посилався на надання йому житла у гуртожитку, що розташований поряд із місцем роботи як причину його тривалої відсутності за місцем проживання. Це твердження не відповідає обставинам справи;
відповідач вселився до спірної житлової площі разом з іншими членами сім`ї відповідно до ордеру № 789 від 12 грудня 1986 року. Зареєстрований у вказаному житлі з 21 червня 1988 року. З житла на тривалий час не вибував. Квартира за адресою: АДРЕСА_2 є єдиним житлом відповідача, право на проживання в якому він має право. У зв`язку з конфліктами з іншими членами сім`ї відповідач змушений шукати місце для ночівлі то на роботі, то у друзів, то взагалі ночував в під`їзді. Відповідач не має у власності іншого нерухомого майна, що підтверджується витягом з реєстру, копія якого наявна в матеріалах справи. Позбавляючи відповідача права користування вказаним житловим приміщенням суд фактично виселив його на вулицю, зробивши безхатьком. Висновок, вказаний в рішенні, що "визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не буде порушенням права на житло" не відповідає обставинам справи;
підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова Верховного Суду від 9 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18). Висновок суду про відсутність інтересу відповідача до житлового приміщення суперечить обставинам справи, адже відповідач зазначав, що це його єдине житло. Йому чиняться перешкоди у користуванні вказаним житлом. Позивач не довів, що ОСОБА_2 не проживає без поважних причин. У судовому засіданні суд 05 квітня 2023 року вимагав саме від відповідача надати докази, що він має поважні причини, проігнорувавши посилання представника відповідача, що обов`язок доказування відсутності поважних причин покладається саме на позивача. Вказане свідчить про упередженість судді при розгляді справи;
спірна квартира не перебуває у приватній власності. Право на приватизацію мають громадяни, які проживають в займаній квартирі. Дії позивача та третіх осіб щодо визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, мають виключно меркантильний характер і спрямовані на усунення ОСОБА_2 від права на приватизацію. На підтвердження цього слугує той факт, що при подачі позовної заяви відповідача про це не повідомили. Відразу після отримання заочного рішення суду, було подано заяву на приватизацію виключно на зареєстрованих осіб. Проте суди не врахували зазначені факти.
У липні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила: відмовити в задоволені касаційної скарги ОСОБА_2 ; рішення Оболонського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
наявними у матеріалах справи доказами, а також показами свідків підтверджено, що ОСОБА_2 з 2014 року не проживає за місцем реєстрації ( АДРЕСА_2 ), там відсутні його особисті речі, він не сплачує за житлово-комунальні послуги, будь яких витрат по утриманню житла не несе. ОСОБА_2 суду повідомив, що мешкає тривалий час в гуртожитку за місцем роботи понад 7 років. Відповідач вказував, що третя особа чинить йому перешкоди у користуванні спірним житлом, не пускає ночувати, розмістив в його кімнаті родичів, що стало підставою для неможливості проживання у квартирі. Проте ОСОБА_2 не звертався ні з позовом про захист своїх прав, ні до правоохоронних органів щодо усунення перешкод у користуванні житлом;
відповідач не надав доказів, що у спірній квартирі знаходяться його особисті речі, а також того, що він приймав участь в утриманні спірної квартири. Підставою для звернення з позовом є відсутність внесення плати за комунальні послуги та наявність виконавчих проваджень за ОСОБА_2 щодо заборгованостей по кредитним договорам та повідомлення ним свого місця реєстрації при їх укладанні;
посилання ОСОБА_2 як на поважність причин не проживання його у спірному житлі понад 6 місяців, працевлаштування в м. Києві але в іншому районі, надання йому житла у гуртожитку, що розташований поряд із місцем роботи, впродовж 7 років не може бути визнано поважною причиною для відсутності за зареєстрованим місцем проживання. ОСОБА_2 втратив інтерес до спірної квартири.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду м. Києва 17 травня 2023 року відмовлено.
22 липня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року справу призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 21 червня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 441/667/17; від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18; від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц; від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц; від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/139/17-ц; від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц; від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.