ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 489/8460/21
провадження № 61-10207св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,
ухвалив постанову про наступне:
I. Вступ
1. 17 грудня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду
з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.
2. Відповідач заперечував проти позову.
3. Суд першої інстанції відмовив у позові.
4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову.
5. Відповідач постанову апеляційної інстанції оскаржив та підставою касаційного оскарження вказав те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.
6. Ключовим питанням в спірних правовідносинах є:
1). Чи перебувають в рівновазі суворість засобів впливу, які зачіпають права позивача, до якої ці засоби застосовуються, та значимість мети, заради досягнення якої застосовуються засоби?
7. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
8. Позов обґрунтований, тим що:
- позивач працювала у АТ "Українська залізниця" на посаді агента комерційної станції Миколаїв-Вантажний;
- 13 грудня 2021 року її було ознайомлено з наказом про відсторонення від роботи з 14 грудня 2021 року без збереження заробітної плати на термін - до усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме - з причин відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із збереженням її робочого місця;
- відповідач не мав законних підстав на відсторонення її від роботи, оскільки вона немає жодного зобов`язання перед відповідачем з проведення щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 та надання відповідних відомостей на підтвердження проведення вказаного щеплення.
9. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд:
- визнати протиправним наказ про відсторонення;
- стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 14 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року (час фактичного допуску до роботи).
ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня
2024 року у позові відмовлено.
11. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з наступних підстав:
- виконання позивачем завдань та обов`язків агента комерційної станції зумовлює службову необхідність контактувати з іншими працівниками, що підвищує ризик інфікування COVID-19 інших осіб;
- встановлення іншої форми роботи позивачу є неможливим через специфіку її роботи забезпечення безпеки руху поїздів та збереження вагонів, вантажів, припинення вантажних операцій і підготовку вагонів до їх збирання (разом із працівниками відповідальними за навантаження і вивантаження), ведення документів суворої звітності, дотримання вимог охорони праці;
- дії відповідача щодо відсторонення позивача від роботи, у зв`язку з відсутністю вакцинації, були об`єктивно необхідними з метою усунення загрози, яку може нести невакцинований працівник, що сприятиме досягненню мети цих заходів, зокрема попередженню поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19;
- відповідачем було дотримано процедуру повідомлення позивача про необхідність проведення щеплення від COVID-19, про наслідки її відмови і порядку відсторонення від роботи;
- дії роботодавця були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи;
- вимога про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи є похідною від основної вимоги, тому не підлягає задоволенню.
IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
12. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2024 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
13. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з наступних підстав:
- застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки відповідачем виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми;
- відповідач не довів жодних фактів, які б підтверджували необхідність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, тому таке відсторонення не є пропорційний меті охорони здоров`я населення та самого позивача;
- необхідність позивача контактувати з іншими працівниками, що підвищує ризик інфікування COVID-19 інших осіб не підтверджено матеріалами справи та є припущенням;
- недопуск позивача до робочого місця не може розглядатись як легітимна мета для обмеження її в праві заробляти собі на життя та на повагу до її приватного життя;
- відсторонення позивача від роботи є незаконним, тому підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи).
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. У касаційній скарзі заявник просить оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
15. Касаційна скарга мотивована наступними обставинами:
- посадові обов`язки позивача як комерційного агента передбачають службову необхідність контактувати з іншими працівниками, що підвищує ризик інфікування COVID-19 інших осіб;
- встановлення іншої форми роботи позивачу є неможливим через специфіку її роботи забезпечення безпеки руху поїздів та збереження вагонів, вантажів, припинення вантажних операцій і підготовку вагонів до їх збирання (разом із працівниками відповідальними за навантаження і вивантаження), ведення документів суворої звітності, дотримання вимог охорони праці;
- суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії відповідача
з відсторонення позивача від роботи у зв`язку з відсутністю вакцинації були об`єктивно необхідними з метою усунення загрози, яку може нести невакцинований працівник, що сприятиме досягненню мети цих заходів, зокрема попередженню поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19.
VI. Рух справи у суді касаційної інстанції
16. 17 липня 2024 року відповідач звернувся із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду.
17. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня2024 року відкрито касаційне провадження.
18. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 27 серпня 2024 року.
19. ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
20. 01 червня 2018 року позивача згідно з наказом (розпорядженням)
№ 335/ОС прийнято на роботу у виробничий підрозділ "Дирекція залізничних перевезень з організації взаємодії портів та припортових станцій" до
АТ "Українська залізниця" та призначено на посаду агента комерційний станції Миколаїв-Вантажний.
21. 13 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 складено акт № 910/ТВ про ненадання документів, які підтверджують вакцинацію COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновок лікаря.
22. 13 грудня 2021 року відповідачем прийнято наказ № ДН5-01/241 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 14 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення та проінформовано, що період відсторонення від роботи нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснюватиме.
23. 01 березня 2022 року відповідачем прийнято наказ № ДН5-01/68 про допуск до роботи ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року у зв`язку
із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 21153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням".
24. Коло завдань та обов`язків позивача (агента комерційного) закріплені в посадовій інструкції Реєстраційний № ДН5-П1-113/1, яка затверджена 24 листопада 2020 року, (далі - посадова інструкція).
25. Відповідно до розділу 8 посадової інструкції агент комерційний взаємодіє з начальником станції та його заступниками, начальником району вантажного, працівниками станції.
VІІІ. Позиція Верховного Суду
26. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 6), Верховний Суд робить такі висновки.
27. Даний спір пов`язаний із захистом трудових прав/обмеженням права на працю, внаслідок відсторонення від роботи (див. пункти 8-9).
28. Право на працю, яке не є абсолютним, гарантовано статтею 43 Конституції України, а можливість відсторонення працівника передбачена статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), яка серед іншого відсилає і до підзаконного правового регулювання.
29. Проблема відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутністю вакцинації від коронавірусу неодноразово була предметом розгляду Верховного Суду, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
30. Також і Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) досліджував питання обґрунтованості втручання у право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в ситуації, коли працівників не допускали до роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації. Відповідна практика враховується Верховним Судом, як джерело права в силу положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
31. Верховний Суд наголошує: для того, щоб визначити, чи втручання спричинило порушення статті 8 Конвенції, Суд повинен перевірити, чи було воно виправданим згідно з другим абзацом цієї статті, тобто чи було втручання:
- "передбачено законом";
- чи мало воно "легітимну мету", зазначену в абзаці другому статі 8 Конвенції;
- чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві" (див., для прикладу, пункт 265 рішення ЄСПЛ "Vavricka and Others v. the Czech Republic" [1]).
32. Далі Верховний Суд дає відповіді на питання згідно із абзацом другим статі 8 Конвенції (див. пункт 31).
33. Верховний Суд звертає увагу (з посиланням на пункти 266-271 згадуваного рішення ЄСПЛ "Vavricka") на те, що ЄСПЛ вказував, що оскаржуване втручання повинно мати певну основу у національному законодавстві, яке має бути належним чином доступним і сформульованим з достатньою точністю, щоб дозволити тим, кого воно стосується, регулювати свою поведінку і, якщо це необхідно, за допомогою відповідних порад, передбачити, до міри, яка є розумною за обставин, наслідки, які може спричинити дана дія.
34. Термін "закон", як він зустрічається у фразах "відповідно до закону" та "передбачений законом" у статтях 8 - 11 Конвенції, включає, серед іншого, "писане право", не обмежуючись первинним законодавством, а також правові акти та документи "меншого рангу" (див., для прикладу, пункт 88 рішення ЄСПЛ "Leyla Sahin v. Turkey" [2]).
35. В своїй практиці Верховний Суд неодноразово аналізував застосування статті 46 КЗпП, пунктів "б", "г" статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб", Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66.
36. За результатами аналізу вказаних нормативних актів (див. пункт 35) вироблено сталий підхід про те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Нормами законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див., наприклад, [3]).
37. Так і в даному випадку Верховний Суд переконаний, що втручання, про яке йдеться, відбулося відповідно до закону у значенні другого пункту статті 8 Конвенції.
38. Що стосується мети, яку переслідує відсторонення працівника від роботи, то, на думку Верховного Суду, метою відповідного законодавства є захист від хвороби, яка може становити серйозний ризик для здоров`я. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинований і, таким чином, перебуває у стані вразливості, зокрема, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від інфекційних захворювань, про які йдеться. Ця мета відповідає цілям охорони здоров`я та захисту прав інших, визначених статтею 8 Конвенції.
39. Аналіз "необхідності у демократичному суспільстві" ("пропорційності") в даній справі полягає у пошуку відповіді на питання, "чи перебувають в рівновазі суворість засобів впливу, які зачіпають права позивача, до якого ці засоби застосовуються, та значимість мети, заради досягнення якої застосовуються засоби".
40. Верховний Суд досліджує, чи врахували суди попередніх інстанцій, що є суттєва соціальна потреба в обмеженні права, чи проаналізували конкуруючі інтереси та співмірність в обмежені права існуючій легітимній меті.
41. Велика Палата Верховного Суду наголосила на критеріях оцінки пропорційності [4].
42. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:
а) кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
б) форму організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість установлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
в) умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
г) контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
43. У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати (див. пункт 23). Підставою для видання наказу вказано акт про відсутність вакцинації проти COVID-19 (див. пункт 22).
44. Вирішуючи спір, апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що майже всі робочі спілкування позивача з іншими особами проходили в телефонному режимі, а в кабінеті вона знаходиться одна, тобто умови праці позивача, у яких вона виконує трудові обов`язки, не збільшують вірогідність зараження COVID-19 її самої та інших працівників.
45. Встановивши обставини справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відповідач не надав суду доказів, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи сприяв досягненню заявленої державними органам мети - запобігання зараженню вірусом інших працівників товариства.
46. Верховний Суд із такими висновками апеляційного суду погоджується, оскільки застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми.
47. Відповідач, застосовуючи відсторонення, не врахував кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих) і відповідних доказів не надав.
48. Із досліджених судами доказів не вбачається, що відповідач взяв до уваги можливості застосування різних форм організації праці і намагався вжити заходи з врахуванням інтересів працівника та роботи підприємства.
49. В даному випадку відсторонення від роботи з позбавленням на час відсторонення заробітку відбувалось в АТ "Укрзалізниця", де всі працівники підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним), що не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.
50. З урахуванням викладеного роботодавець прийняв незаконне рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.
51. Статтею 46 КЗпП закріплено право працівника на стягнення середньої заробітної плати у випадку незаконного відсторонення, що неодноразово підтвердив у своїй практиці Верховний Суд [5].
52. Оскільки у справі, що переглядається, відповідач неправомірно відсторонив позивача від роботи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи).
53. За встановлених обставин висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які відповідач посилавсяв касаційній скарзі.
54. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
55. Апеляційний суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
56. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.
57. Оскільки постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.