ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/39/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Жайворонок Т.Є., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,
представників учасників справи:
прокурора Офісу Генерального прокурора - Зінкевич Ю. В.,
позивача - не з`явився,
відповідача 1- Патраков О. І.,
відповідача 2- не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 (головуючого: Павлюк І. Ю., судді: Грязнов В. В., Розізнана І. В.)
у справі № 918/39/24
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради (далі - позивач, прокурор)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - відповідач, скаржник, ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"), комунального закладу "Здолбунівський геріатричний пансіонат" Рівненської обласної ради
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Прокурор звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивовано наявністю підстав для визнання недійсними додаткових угод до договору від 12.01.2021 № 7063-ВЦ на постачання електричної енергії та стягнення з відповідача коштів у розмірі 80 887,57 грн.
1.2. Правовою підставою позову визначено порушення відповідачем пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що полягає у недотриманні вимог щодо внесення змін до вказаного Договору, а також збільшенні ціни за одиницю товару в межах визначеної законодавством 10 % межі за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку.
2. Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Рівненської області рішенням від 29.04.2024 у справі № 918/39/24 позовні вимоги частково задовольнив: визнав недійсними додаткові угоди № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9, № 10 до договору № 7063-ВЦ про постачання електричної енергії від 12.01 2021, укладеного між комунальним закладом "Здолбунівський геріатричний пансіонат" Рівненської обласної ради та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";
стягнув з ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету кошти у сумі 50 671 грн 86 коп;
відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсною додаткової угоди від 25.03.2021 № 2 до договору № 7063-ВЦ на постачання електричної енергії споживачу від 12.01.2021, укладеного між комунальним закладом "Здолбунівський геріатричний пансіонат" Рівненської обласної ради та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";
відмовив у задоволенні позову в частині стягнення безпідставно отриманих коштів з ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної ради у розмірі 30 215 грн 71 коп.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі № 918/39/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною додаткової угоди від 25.03.2021 № 2 до договору № 7063-ВЦ та стягнення 30 215 грн 71 коп. - скасував та ухвалив нове рішення, яким позов у цій частині задовольнив.
2.3. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткові угоди до договору від 12.01.2021 № 7063-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу, укладені між сторонами за відсутності встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав та з перевищенням максимального ліміту щодо можливої зміни ціни на товар (10 %), а отже, суд вважає обґрунтованими та правомірними позовні вимоги прокурора про визнання таких додаткових угод недійсними.
2.4. Крім того, апеляційний суд встановив, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод мала місце переплата позивачем грошових коштів.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", не погоджуючись із судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2024, а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024, у справі № 918/39/24 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Обґрунтовуючи свою правову позицію, у поданій касаційній скарзі ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" із посиланням на п.1,2,3 ч.2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суд попередньої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положень ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 632 ЦК України без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц, а також статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22;
скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, оскільки "прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови № 922/2321/22 не в повній мірі відповідає наданим Міністерством економіки України роз`яснень щодо застосування норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та діям Уряду в частині затвердження норм, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, а й резонує із офіційною позицією щодо даного питання Держаудитслужби та більшості замовників у сфері публічних закупівель в частині неможливості ретроспективної дії відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду";
крім того, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо). При вирішенні зазначеної категорії справ ці питання є важливими, оскільки ринок електричної енергії є специфічним та перебуває у постійній динаміці і ціни на електричну енергію на ринку змінюються погодинно. Тому для визначення відсотків зростання ціни на ринку важливо визначити єдиний механізм визначення коливання ціни на ринку для можливості реалізації висновків, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу прокурор заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що:
21.01.2021 між комунальним закладом "Здолбунівський геріатричний пансіонат" Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", укладено договір №7063-ВЦ про постачання електричної енергії на суму 840 000 грн (далі - договір).
6.2. Відповідно до умов договору Постачальник продає Споживачу електричну енергію (код за ДК021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 09310000-5- електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1 договору).
6.3. Відповідно до п. 5.1 договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергію, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору.
6.4. Згідно з додатком № 2 до договору, ціна за одиницю товару (кВт*год) становить 2,9167 грн без ПДВ.
6.5. Відповідно до п. 13.8 договору, умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
6.6. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" https://www.oree.com.ua або інші документом організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, товару на ринку.
6.7. Крім того, умови договору можуть бути змінені у разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
6.8. Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.
6.9. 27.01.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, згідно якої доповнено п. 2 додатку до комерційної пропозиції договору абзацом наспаного змісту "Бюджетні зобов`язання Замовника становлять 742 000 грн., в тому числі ПДВ 123 666,67 гривень.
6.10. У подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, а саме: додатковою угодою від 25 березня 2021 року № 2 збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 3,08615 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01 березня 2021 року; додатковою угодою № 3 від 20 серпня 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 3,27256 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01 серпня 2021 року; додатковою угодою № 4 від 27 серпня 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 3,47760 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01 серпня 2021 року; додатковою угодою № 5 від 01 вересня 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 3,66441 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01 вересня 2021 року; додатковою угодою № 6 від 14 вересня 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 3,85017 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 14 вересня 2021 року; додатковою угодою № 7 від 15 вересня 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 4,08541 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 15 вересня 2021 року; додатковою угодою № 8 від 01 жовтня 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 4,37327 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 01 жовтня 2021 року; додатковою угодою № 9 від 13 жовтня 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 4,68988 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 14 жовтня 2021 року; додатковою угодою № 10 від 15 листопада 2021 року збільшено ціну за 1 кВТ/год. електричної енергії до 5,03812 грн. без ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватися до договірних величин споживання електричної енергії з 05 листопада 2021 року.
6.11. Прокурор зазначає, що за період дії договору про постачання електричної енергії з ініціативи постачальника між сторонами укладено 9 додаткових угод, якими збільшено ціну за електричну енергію з 2,9167 грн. без ПДВ до 5,03812 грн. без ПДВ, тобто на 72,7%.
6.12. На переконання прокуратури, укладаючи додаткові угоди № 2-10 до договору та збільшуючи ціну товару на 72,7% від передбаченої правочином, сторони діяли усупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а тому ця угода підлягає визнанню недійсною в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з відповідача на користь Рівненської обласної ради.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою від 14.08.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 918/39/24 за касаційною скаргою ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на підставі 1, 2, 3 ч.2 ст. 287 ГПК України.
7.2. Розпорядженням керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.09.2024 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І. М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 918/39/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Ємець А. А. (головуючий), Жайворонок Т. Є., Малашенкова Т. М.
7.3. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
8.2. Здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства у прийнятті оскаржуваної постанови в цій справі в межах вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та доводів касаційної скарги по суті спору, Верховний Суд зазначає таке.
8.3. У пункті 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.4. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).
8.5. При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
8.6. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.7. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
8.8. Скаржник у касаційній скарзі стверджує про неврахування апеляційним судом висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено. Оскільки в даних правовідносинах між сторонами відсутні підстави для оспорювання правочину. Предметом у справі № 125/2157/19 є визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів; стягнення з відповідача грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна. Тобто поділ майна подружжя, яке належить їм на праві спільної сумісної власності та було відчужено одним з подружжя без згоди іншого.
8.9. Водночас зазначене скаржником посилання на неврахування вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 не є достовірним твердженням, оскільки пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 є лише трактування норм права. А висновок щодо застосування вказаних норм права міститься у пункті 55 постанови, в якому зокрема, зазначено наступне : "Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
8.10. Водночас у справі, яка розглядається, предметом позову є визнання недійсними додаткових угод до Договору № 7063-ВЦ про постачання електричної енергії та стягнення безпідставно отриманих коштів. Позов подано особою, яка має право здійснювати представництво інтересів держави в особі органів державної (місцевої) влади в інтересах сторони, яка не є учасником правочину, проте до всіх учасників правочину, який визнається недійсним, оскільки порушено майнові права цієї сторони щодо використання бюджетних коштів, що свідчить про нерелевантність посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.
8.11. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц, що основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі підзаконні нормативні акти. Проте предметом у цій справі був договір купівлі-продажу меблів і Суд зазначив, що "…тлумачення статті частини 3 статті 698 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: законодавець встановив пріоритет ЦК України в регулюванні договору роздрібної купівлі-продажу; у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів…", водночас у справі, яка розглядається, предметом є договір поставки електроенергії, істотні умови якого регулюються Законом України "Про публічні закупівлі", що свідчить про нерелевантність посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц.
8.12. Крім того, скаржник зазначає про не врахування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, а саме положення пункту 49, "згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом."
8.13. Проте, це не є висновком Великої Палати Верховного Суду, а лише цитування норми права. А висновок міститься у пунктах 54-57 постанови, а саме:
" 54. Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
8.14. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
8.15. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
8.16. В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку".
8.17. З огляду на викладене, скаржник в касаційній скарзі посилається на справи № 125/2157/19, № 362/2159/15-ц, які не є подібними спірним правовідносинам, проте правовідносини у справі № 922/2321/22 є схожими справі, яка розглядається.
8.18. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.19. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
8.20. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, оскільки "…прийняття Великою Палатою Верховного суду постанови № 922/2321/22 не повною мірою відповідає наданим Міністерством економіки України роз`ясненням щодо застосування норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та діям Уряду в частині затвердження норм, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, а й резонує із офіційною позицією щодо цього питання Держаудитслужби та більшості замовників у сфері публічних закупівель в частині неможливості ретроспективної дії відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду".
8.21. Скаржник вважає підставою та метою касаційної скарги погодження єдиної позиції та однакового трактування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" всіма державними органами, в тому числі судами (всіх інстанцій), контролюючими органами (Держаудитслужба, органи прокуратури, Нацполіція тощо), уповноваженим органом у сфері закупівель (Міністерство економіки України), або отримання від Великої Палати Верховного Суду роз`яснення щодо його застосування у судовій практиці лише після дати його прийняття, тобто після 24.01.2024.
8.22. Проте Суд не вбачає, що скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та застосування його після дати його прийняття, тобто після 24.01.2024, з таких підстав.
8.23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що у Законі України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 922-VIII) в редакції до 19 квітня 2020 року норма п. 2 ч. 5 ст. 41 була викладена в ст. 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".
8.24. Отже, вказана норма Закону № 922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.
8.25. Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.
8.26. Отже, в новій редакції норма п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни - не частіше ніж один раз на 90 днів.
8.27. Як убачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу", коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та, відповідно, зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.
8.28. За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновому демпінгу" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.
8.29. З огляду на викладене відсутні підстави застосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, після дати її прийняття, тобто після 24.01.2024, оскільки положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" існували і до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" № 114-IX від 18 вересня 2019 року, і були доповнені лише умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни - не частіше ніж один раз на 90 днів. Крім того, спірні правовідносини виникли уже після внесення змін у Закону № 922-VIII.
8.30. В силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
8.31. Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
8.32. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
8.33. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
8.34. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі№ 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
8.35. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
8.36. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин необхідності для відступлення.
8.37. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
8.38. Скаржник у касаційній скарзі наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння, ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо).
8.39. За наслідками розгляду справи № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024, якою обґрунтовано оскаржувані рішення, виклала правовий висновок щодо застосування норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з яким:
"Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
8.40. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
8.41. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі".
8.42. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
8.43. Отже, доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
8.44. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, тобто наданими сторонами на підтвердження своїх доводів, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог прокурора. Висновок апеляційного суду щодо застосування норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024.
8.45. Разом з тим Суд враховує, що суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам у справі з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
8.46. Отже, покликання скаржника у цій частині відхиляються Судом, при цьому Суд враховує, що такі доводи касаційної скарги є абстрактними, неаргументованими, необґрунтованими, невмотивованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи, та фактично зводяться до заперечень встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
8.47. Водночас у силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.48. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, доводи касаційної скарги, які могли/можуть вплинути на їх правову кваліфікацію у світлі застосування норм права судом, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Інші доводи касаційної скарги не є суттєвими і вагомими та не впливають на результат розгляду касаційної скарги.
8.49. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до ст. 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.50. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.51. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.
8.52. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
8.53. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.54. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість так орієнтувати свою поведінку, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.55. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
8.56. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", де він розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.57. Верховний Суд, ураховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.