ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/2677/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємець А. А., Колос І. Б.,
за участі:
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Військової частини НОМЕР_1 - не з`явився,
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" -
Розенбойма Ю. О.
третьої особи-1: Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області - Коряки Д. О.,
третьої особи-2: Міністерства оборони України - Хмари Ю. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 (колегія суддів: Богацька Н. С. (головуючий), Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2024 (суддя Найфлеш В. Д.)
у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех",
за участі:
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України,
про визнання недійсним окремих пунктів договорів та стягнення 95 019,74 грн,
УСТАНОВИВ:
У червні 2023 року Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, Військова частин) подала до господарського суду позов (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), в якому просила:
- визнати недійсними п. 4.2 договорів про закупівлю товарів за державні кошти від 10.11.2022 № 51 та від 14.11.2022 № 53 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 20 %;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" (далі відповідач, ТОВ "Тріотех") 95 019,74 грн, з яких: 90 835,10 грн безпідставно отриманих коштів зі сплаченого ПДВ за договорами, 2 937,83 грн інфляційних втрат та 1 246,81 грн 3 % річних.
Позов обґрунтовано тим, що поставлені товари використовувалися позивачем для заправки (дозаправки) та забезпечення ЗСУ, відповідно операції з постачання товарів повинні були оподатковуватись за нульовою ставкою, натомість ціна закупівлі у п. 4.2 договорів визначена та сплачена з врахуванням ПДВ у розмірі 20 %, що суперечить положенням підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ № 178 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та виконання договорів, зокрема в частині оплати) та свідчить про наявність підстав для визнання цих пункті договорів недійсними відповідно до ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та, як наслідок, повернення відповідачем безпідставно отриманих у 2022 році коштів зі сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 цього Кодексу із нарахованими на них інфляційними втратами та 3 % річних за період з 23.12.2022 до 07.06.2023.
Господарський суд Одеської області в рішенні від 23.01.2024, залишеним без змін Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 04.06.2024, позов задовольнив повністю. Визнав недійсними п. 4.2 договорів про закупівлю товарів за державні кошти від 10.11.2022 № 51 та від 14.11.2022 № 53 в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 20 %. Стягнув з відповідача на користь позивача 95 019,74 грн.
Висновки суду першої інстанції мотивовані тим, що системний аналіз підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанови КМУ № 178, які поширюються на діяльність Військової частини, свідчить про встановлення 0 % ПДВ для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, в тому числі для операцій з постачання оливи трансмісійної, тому включення у ціну закупівлі 20 % ПДВ суперечить як постанові КМУ № 178, так і підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, відповідно є підставою для визнання п. 4.2 договорів недійсними відповідно до ст. 203, 215 ЦК України та, як наслідок, повернення позивачу безпідставно сплачених коштів у вигляді 20 % ПДВ на підставі ст. 1212 ЦК України із нарахованими на них інфляційними втратами та 3 % річних.
При цьому місцевий господарський суд, керуючись приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України, врахував правову позицію Верховного Суду у постанові від 14.11.2023 № 910/2416/23.
Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками місцевого господарського суду, додатково врахувавши правові висновки Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23 у подібних правовідносинах.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Тріотех", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав таке:
1) наявні правові підстави для відступу від застосованого судами при розгляді цієї справи висновку Верховного Суду у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 щодо питання застосування постанови КМУ № 178 у подібних правовідносинах.
Мотивуючи свої доводи в цій частині, скаржник відтворив зміст ухвали від 18.06.2024 у справі № 922/4055/23, якою Верховний Суд вирішив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо застосування положень постанови КМУ № 178, з урахуванням як її преамбули, так і її основного змісту.
Також відповідач вказав, що договори укладені Військовою частиною як особою, яка не уповноважена вчиняти правочини на виконання мобілізаційних завдань, що свідчить на користь того, що оспорювані в частині договори не укладалися на виконання мобілізаційних завдань, тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень постанови КМУ № 178 (до договорів, укладених під час дії воєнного стану, з постачання оливи мастильної);
2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах постанови КМУ № 178 з урахуванням як її преамбули, так і її основного змісту, про що зазначено в ухвалі Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 922/4055/23.
Окрім того, за доводами касаційної скарги відповідач оскаржує висновки судів попередніх інстанцій лише в частині задоволення вимог про визнання недійсними п. 4.2 договорів № 51, № 53, позаяк задоволення вимоги про стягнення коштів є наслідком визнання недійсними договорів в частині п. 4.2.
Верховний Суд в ухвалі від 18.07.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
До Верховного Суду надійшли:
29.07.2024 - відзив на касаційну скаргу, в якому Військова частина заперечила доводи касаційної скарги, просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Одночасно позивач звернув увагу на те, що:
- мотивування ухвали від 11.07.2024 справу № 910/4055/23 не є правовим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, до того ж Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.07.2024 справу № 910/4055/23 повернула Верховному Суду як таку, що не містить виключної правової проблеми у вказаному питанні, а скаржник не наводить власного обґрунтування необхідності відступу від висновку Верховного Суду у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, не зазначає, у чому полягає неправильність висновків суду касаційної інстанції у згаданій справі з огляду на те, що такі висновки підтримані Верховним Судом у справах № 910/1870/23, № 910/12151/23 і які були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору;
- зміст постанови № 178 не містить застережень щодо її застосовування лише при виконанні мобілізаційних завдань, а доводи скаржника про застосовність цієї постанови виключно до договорів, укладених на виконання мобілізаційних завдань, ґрунтуються на помилковому ототожненні мети прийняття постанови з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту ЗСУ;
- Верховний Суд уже виклав правовий висновок щодо питання застосування постанови КМУ № 178 з урахуванням її преамбули і основного змісту у подібних правовідносинах у постанові від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, що може свідчити про наявність підстав для закриття касаційного провадження відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України;
31.07.2024 - відзив на касаційну скаргу, в якому Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області (далі - Управління) заперечило доводи касаційної скарги, просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Управління аналогічно звернуло увагу на повернення Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4055/23 у зв`язку з відсутністю виключної правової проблеми та на наявність висновків Верховного Суду стосовно спірного питання у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 № 910/12151/23.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 02.03.2022 з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, КМУ прийняв постанову № 178, відповідно до якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою (п. 1).
10.11.2022 та 14.11.2022 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 № 169 "Про деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" укладено договори про закупівлю товарів за державні кошти № 51 та № 53 відповідно на постачання мастильних матеріалів (масла та технічні рідини), які за своїм змістом є аналогічними.
Укладаючи договори уповноважена особа Військової частини Міноборони діяла на підставі Положення про військове (корабельне) господарство ЗСУ, затвердженого наказом Міноборони від 16.07.1997 № 300, та наказу Міноборони від 22.05.2017 № 280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України".
У п. 4. 2 цих договорів передбачено, що загальна вартість товару за цінами, визначеними у специфікаціях, становить:
- за договором № 51 - 399 945, 60 грн, в тому числі, 66 657,60 грн ПДВ 20 %;
- за договором № 53 - 145 065,00 грн, в тому числі, 24 177,50 грн ПДВ 20 %.
Строк дії договору № 51 визначено сторонами - до 21.11.2022, договору № 53 - до 31.12.2022 (п. 9.1).
Факт поставки відповідачем позивачу мастильних матеріалів (оливи) за вказаними цінами з урахуванням 20 % ПДВ підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 08.12.2022 за договором № 51 та від 19.12.2022 за договором № 53, підписаними сторонами.
Факт здійснення оплати позивачем відповідачу за ці товари на суму 399 945,60 грн - платіжним дорученням від 19.12.2022 та на суму 145 065,00 грн - платіжним дорученням від 21.12.2022 з відмітками банківської установи про оплату, згідно яких загальна сума ПДВ у розмірі 20 %, врахована у закупівельну ціну та сплачена у 2022 році (у період дії воєнного стану), становить 90 835,10 грн.
17.03.2023 за результатами проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 Управління склало акт, в якому встановила порушення законодавства, а саме постанови КМУ № 178 в частині застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки та інтересів держави, щодо здійснення Військовою частиною закупівлі, зокрема у ТОВ "Тріотех" пально-мастильних матеріалів за ціною з ПДВ 20 %, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Військової частини.
30.03.2023 Управління надіслало позивачу вимогу щодо усунення порушень, виявлених під час ревізії.
10.04.2023 Військова частина звернулась до відповідача із претензією, в якій просила повернути сплачені у 2022 році кошти у виді 20 % ПДВ за вказаними договорами про закупівлю товарів у розмірі 90 835,10 грн, на яку отримав лист від 02.05.2023, в якому відповідач вказав, що звернувся до податкових органів за наданням індивідуальної консультації та просив надати інформацію, чи укладено Військовою частиною договори на виконання мобілізаційних завдань, однак вимоги не задовольнив, що стало причиною звернення до суду із цим позовом.
Враховуючи, що оспорювані в частині п. 4.2 договори укладені Військовою частиною після прийняття постанови КМУ № 178, яка поширюється на її діяльність, суди вважали, що умови п. 4.2 договорів про включення до закупівельної ціни 20 % ПДВ не відповідають положенням вказаної постанови КМУ та нормам підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, отже визнали наявними підстави для задоволення позову, тобто визнання цих пунктів договорів недійсними та, як наслідок, стягнення з відповідача сплаченого ПДВ у заявленій сумі із нарахованими на неї інфляційними втратами та 3 % річними.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Військової частини до ТОВ "Тріотех" про визнання недійсними п. 4.2 договорів про закупівлю товарів за державні кошти № 51 та № 53 в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 20 % та, як наслідок, стягнення з відповідача 95 019,74 грн, з яких: 90 835,10 грн безпідставно отриманих коштів зі сплаченого ПДВ за договорами, 2 937,83 грн інфляційних втрат та 1 246,81 грн 3 % річних.
Відповідач в касаційній скарзі, мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах постанови КМУ № 178 з урахуванням як її преамбули, так і її основного змісту.
Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту положень п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень з наведеної підстави є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Проаналізувавши судову практику Верховного Суду у справах з подібними до справи, яка розглядається, правовідносинами, колегія суддів встановила наявність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах постанови КМУ № 178 (з урахуванням її преамбули та основного змісту), а саме:
у справі № 910/2416/23 розглядались позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі, зокрема військової частини про визнання недійсним пункту договору щодо включення до ціни договору 20 % ПДВ та стягнення з товариства сплаченої суми ПДВ;
у справі № 911/1870/23 предметом розгляду були вимоги Військової частини НОМЕР_1 (позивач у справі, яка розглядається) до товариства, за участі Управління, про визнання недійсним пункту договору щодо включення до закупівельної ціни мастильних матеріалів (оливи) 20 % ПДВ та стягнення з товариства сплаченої суми ПДВ із нарахованими на неї інфляційними витратами та штрафними санкціями;
у справі № 910/12151/23 військова частина заявила вимоги про визнання недійсним пункту договору щодо включення до закупівельної вартості товарів 20 % ПДВ та стягнення з товариства зайво сплачених грошових коштів ПДВ.
Правовідносини у наведених справах Верховного Суду як і в справі, яка розглядається, виникли на підставі договорів про закупівлю товарів за державні кошти, укладених військовими частинами з метою виконання своїх функцій та обов`язків, після введення воєнного стану в Україні та після прийняття Кабміном постанови № 178, з визначеними у них закупівельними цінами з врахуванням ПДВ у розмірі 20 %, отже, правовідносини у цих справах є подібними.
За результатами касаційного розгляду наведених справ Верховний Суд ухвалив постанови від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23 та від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, в яких навів правовий висновок щодо застосування положень постанови КМУ № 178 (з урахуванням її преамбули та основного змісту) у взаємозв`язку з нормам підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, зміст якого полягає у такому.
Відповідно до ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (ч. 4).
02.03.2022 з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, Кабміном прийнято постанову № 178, у п. 1 якої зазначено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування (02.03.2022) і застосовується з 24.02.2022 (п. 2).
Згідно з підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
З наведеного вбачається, що ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Такі операції для визначених постановою КМУ № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами).
Оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування ПДВ, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 р. V ПК України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, не здійснюється.
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Якщо замовником (покупцем) товару за договором є суб`єкт, визначений постановою КМУ № 178, і договір укладено після прийняття Кабміном цієї постанови, включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20 % суперечить положенням п. 1 постанови КМУ № 178, яка прийнята відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним договору в частині умови, згідно з якої закупівельна ціна визначена з урахуванням 20 % ПДВ, а не за нульовою ставкою.
У справі № 911/1870/23 Верховний Суд також виснував, що з огляду на функції та обов`язки, покладені на військові частини, у тому числі, на Військову частину НОМЕР_1 (позивач у справі, яка розглядається), всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ № 178, яку прийнято до укладення договору про закупівлю товарів за державні кошти.
Додатковим підтвердженням вказаного висновку Верховного Суду є те, що у справі, яка розглядається, договори про закупівлю товарів за державні кошти № 51 та № 53 укладені Військовою частиною відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 № 169 "Про деякі питання здійснення оборонних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану", постановленою відповідно до ст. 64 Конституції України, ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оборонні закупівлі", Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи викладене та висновки Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, Суд відхиляє доводи скаржника, що оспорювані в частині договори № 51, № 53 укладалися Військовою частиною не на виконання мобілізаційних завдань.
Окрім того, у справі № 910/12151/23 Верховний Суд у контексті доводів скаржника про поширення постанови КМУ № 178 виключно на договори, укладені на виконання мобілізаційних завдань, зазначив, що Верховний Суд уже сформулював загальні висновки щодо питання застосування постанови КМУ № 178 до договорів, укладених у період дії воєнного стану, у справах № 910/2416/23, № 911/1870/23, які підлягають врахуванню на підставі ч. 4 ст. 300 ГПК України та від висновків у яких не вбачає підстав для відступу.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зі змісту оскаржуваних відповідачем судових рішень у справі, яка розглядається, вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли аналогічного висновку щодо застосування положень постанови КМУ № 178 та підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України за встановлених обставин укладення оспорюваних в частині п. 4.2 договорів після прийняття постанови КМУ № 178, стороною (покупцем) за якими є Військова частина, а предмети закупівлі стосуються її діяльності в період дії воєнного стану, яка за висновками Верховного Суду у справі № 911/1870/23 здійснюється безпосередньо для виконання потреб та функцій, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі щодо застосування положень постанови КМУ № 178 у взаємозв`язку з нормам підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України відповідають (не суперечать) висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23 та від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, що свідчить про правильне тлумачення та застосування цих положень/норм судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин.
Отже, доводи касаційної скарги відповідача про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування постанови КМУ № 178 (з урахуванням її преамбули та основного змісту) у подібних правовідносинах спростовуються наведеним вище, тому підстава касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує на наявність підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 щодо питання застосування постанови КМУ № 178, при цьому посилаючись на зміст ухвали Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 922/4055/23, якою справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, яка полягає у різному тлумаченні судами нижчих інстанцій положень постанови КМУ № 178 (з урахуванням її преамбули та основного змісту) в питанні стягнення надміру сплачених сум ПДВ внаслідок укладання під час дії воєнного стану договорів з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.07.2024 у справі № 922/4055/23 повернула справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, що вказана справа не містить виключної правової проблеми.
Колегія суддів зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.
Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж прийняття Європейським судом з прав людини рішення, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Таким чином, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Однак, скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 щодо питання застосування постанови КМУ № 178, які підтримані судом касаційної інстанції у постановах від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, не навів належного обґрунтування щодо необхідності відступлення від таких висновків, зокрема не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судових рішень), окрім здійснення посилання на зміст ухвали Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 922/4055/23, яку Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.07.2024 повернула на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду.
Водночас колегія суддів вважає правові висновки Верховного Суду у справі № 910/2416/23 щодо питання застосування постанови КМУ № 178, які підтримані касаційним судом у справах № 911/1870/23, № 910/12151/23, чіткими, зрозумілими та такими, що сприяють однозначному застосуванню норм права у подібних правовідносинах і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від наведених вище висновків Верховного Суду (який є судом права і насамперед забезпечує єдність судової практики), до того ж скаржник не доводить, що у судовій практиці Касаційного господарського суду містяться розбіжності в контексті застосування положень постанови КМУ № 178 у подібних правовідносинах.
З огляду на те, що скаржник не довів, а колегія суддів не встановила неправильного застосування судами попередніх інстанцій при вирішення спору у справі, яка розглядається, норм матеріального права, і в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду у справі № 910/2416/23 щодо питання застосування постанови КМУ № 178, які підтримані судом касаційної інстанції у справах № 911/1870/23 та № 910/12151/23, наведена скаржником підстава касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач у касаційній скарзі не зазначає.
Наведене у сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Тріотех".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ТОВ "Тріотех", дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на те, що Суд закриває касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд