ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 903/624/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ліквідатор ТОВ "Каскад-Транспорт ЛТД": Москва Ю.О.,
АТ "Державний експортно-імпортний банк України": Мірчук В.В.,
Александров І.В.: Пащук В.С.;
Офіс Генерального прокурора: Керничний Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 (колегія суддів у складі: Миханюк М.В., - головуючий, Коломис В.В., Саврій В.А.)
та ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.09.2023 (суддя Якушева І.О.)
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Транспорт ЛТД" арбітражного керуючого Москви Ю.О.
про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновника та керівника
у справі №903/624/13
за заявою Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "Волинь-Продакшн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Транспорт ЛТД"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи та стислий зміст заяви
1. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.07.2013 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-Транспорт ЛТД" (далі - Боржник).
2. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.08.2021 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 15.09.2021), залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, було затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс Боржника, ліквідовано юридичну особу - Боржника, провадження у справі про банкрутство Боржника закрито, зобов`язано державного реєстратора вчинити дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та спрямовані на припинення юридичної особи - Боржника.
3. Постановою Верховного Суду від 22.06.2022 зазначені ухвалу та постанову господарських судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.
4. Зокрема, Верховний Суд зауважив про передчасність висновку господарських судів про повноту вчинених ліквідатором дій відповідно до статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
5. 04.05.2023 ліквідатор Боржника звернувся до господарського суду зі заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника на його засновника та керівника (далі - Заява), у який просить покласти субсидіарну відповідальність за Боржника на його засновника ОСОБА_1 та колишнього керівника ОСОБА_2 ; стягнути солідарно зі зазначених осіб на користь Боржника 683055140,13 грн.
6. Згідно з поясненнями, наведеними в інформації №28/09 від 27.09.2023, ліквідатор Боржника уточнив суму, яку необхідно стягнути з винних осіб, у розмірі 682353364,24 грн.
7. Заяву мотивовано тим, що засновник та керівник Боржника допустили: бездіяльність у вигляді неналежного управління діяльністю товариства відповідно до законодавства, що мало наслідком стійку неплатоспроможність боржника; бездіяльність у вигляді неприйняття необхідних управлінських та організаційних рішень для запобігання банкрутству; порушення законодавства, що в свою чергу привело до формування боргових зобов`язань перед державою; бездіяльність у вигляді неприйняття будь-яких рішень, що стосуються перегляду розміру статутного капіталу, його збільшення, внесення додаткових внесків учасником товариства, введення процедури санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; невчинення дій щодо повернення дебіторської заборгованості, маніпуляції з ліквідними активами (двох товариств), зокрема, щодо укладення договорів поруки / застави, що в свою чергу привело до формування боргових зобов`язань перед банківськими установами та іншими юридичними особами. Ліквідатор Боржника вважає, що існує прямий зв`язок між діями колишнього керівника і засновника Боржника та його банкрутством; Боржник набув стану неплатоспроможності саме у зв`язку з бездіяльністю, неефективними та протизаконними діями зазначених осіб, абсолютною байдужістю та вірою у власну безкарність.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. Згідно з фінансовою звітністю Боржника, надісланою АТ "Укрексімбанк", від`ємні показники відображають скорочення частки прибутку в період 2011 - 2013 років, який направлено на розвиток виробництва.
9. Відповідно до аналізу балансів товариства станом на 2010, 2011, 2012, 2013 роки кредиторська заборгованість, що обліковувалась у Боржника впродовж вказаних періодів характеризується нестабільною динамікою: кредиторська заборгованість становила станом на 31.12.2010 - 15905 тис. грн; станом на 31.12.2011 - 17163 тис. грн; станом на 31.12.2012 - 16085 тис. грн; станом на 30.06.2013 - 13152 тис. грн. Інші поточні зобов`язання мали таку динаміку: станом на 31.12.2010 - 40072 тис. грн; станом на 31.12.2011 - 44717 тис. грн; станом на 31.12.2012 - 43733 тис. грн; станом на 30.06.2013 - 43163 тис. грн.
10. Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, громадських формувань засновниками Боржника були ТОВ "Каскад-Продакшн" ЛТД та ОСОБА_1 з участю у статутному капіталі 99% та 1%, відповідно. Керівником ТОВ "Каскад-Транспорт" ЛТД був ОСОБА_2
11. ТОВ "Каскад-Продакшн" ЛТД ліквідовано відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 11.03.2016 у справі №903/623/13, про що зроблено відповідний запис в ЄДР.
12. Крім того, вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.06.2014 у справі №161/4273/14-к встановлено, що Боржник порушив вимоги статті 115 Кодексу законів про працю України щодо строків виплати заробітної плати; у період часу з 01 січня до 25 жовтня 2012 року директор Боржника мав реальну можливість повністю виплатити заробітну плату працівникам, проте не виплатив її.
Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
13. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.09.2023, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2024, у задоволенні Заяви відмовлено.
14. Судові рішення мотивовано недоведеністю того, що саме внаслідок бездіяльності керівника та засновника Боржника на підприємстві виникла кризова ситуація, яка перейшла у стадію банкрутства, що неплатоспроможність Боржника викликана цілеспрямованими діями керівника та засновника. Зважаючи на висновок про відсутність підстав для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника на відповідних осіб, господарські суди не застосували до спірних правовідносин позовну давність.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
15. Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - Скаржник) подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду. Ухвалити нове рішення, яким Заяву задовольнити в повному обсязі.
16. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права до подібних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №917/1500/18(917/1932/20), від 09.10.2019 у справі №910/21232/16, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20), від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15, від 03.09.2019 у справі №923/1494/15, від 29.06.2023 у справі №923/1054/15, від 20.09.2023 у справі №44/440-б, від 09.12.2021 у справі №916/313/20, від 05.07.2022 у справі №916/1272/18, від 26.09.2023 у справі №910/8137/19, від 11.01.2023 у справі №924/1234/21, від 25.10.2023 у справі №902/567/21.
17. Скаржник вважає, що всупереч висновкам Верховного Суду господарські суди першої та апеляційної інстанцій поставили покладення субсидіарної відповідальності в залежність від встановлення вироком суду в кримінальній справі обставин доведення до банкрутства.
18. Також Скаржник зазначає, що господарські суди не врахували висновків Верховного Суду щодо дотримання принципу добросовісності керівником і засновником боржника, посилаючись на непередання ОСОБА_2 на виконання ухвал суду ліквідатору Боржника жодних документів і матеріальних цінностей, у зв`язку з чим згідно зі звітом ліквідатора не вдалося реалізувати частину автомобілів через неможливість встановити їх місцезнаходження, дебіторська заборгованість на суму 11142348,76 грн не була реалізована через відсутність підтверджуючих документів. При цьому ОСОБА_1 як учасник Боржника не вжив жодних заходів щодо примусу директора до передачі документації та матеріальних цінностей ліквідатору Боржника.
19. Посилаючись на положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник наголошує, що ліквідатор Боржника належним чином мотивувала Заяву та надала необхідні докази, тоді як ОСОБА_2 не надав жодних заперечень, пояснень, доказів відсутності своєї вини у доведенні Боржника до банкрутства, а всі заперечення ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що ліквідатор не надав доказів його вини.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
20. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зі скаргою не погоджується та вважає її такою, що задоволенню не підлягає.
21. ОСОБА_1 зазначає, що сама по собі невиплата заробітної плати не свідчить про доведення Боржника до стану банкрутства, тоді як підставою для відмови в задоволенні Заяви стала не відсутність вироку суду про доведення Боржника до неплатоспроможності, а відсутність достатніх даних про це у Заяві та усіх доданих до неї документах.
22. ОСОБА_1 стверджує, що він не був учасником цієї справи до подання Заяви, тому не був повідомлений про наявність процесуальних документів, зокрема, щодо витребування документів і майна Боржника.
23. ОСОБА_1 наголошує, що обов`язок встановлення обставин наявності / відсутності вини та протиправної поведінки осіб, які можуть нести субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, покладено на ліквідатора.
24. На думку ОСОБА_1, у контексті необхідності доведення причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю суб`єктів відповідальності та наслідками такої бездіяльності Заява не підтверджена жодними доказами, ґрунтується лише на припущеннях. Зокрема, ліквідатор Боржника не надав жодного договору чи іншого фінансово-господарського документа, рішення зборів учасників тощо за підписом ОСОБА_1 чи директора Боржника, який був би на експертному рівні визнаний збитковим і таким, що спричинив неплатоспроможність Боржника.
Позиція Верховного Суду
25. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
26. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду Заяви ліквідатора Боржника про покладення субсидіарної відповідальності за його зобов`язаннями на керівника і засновника Боржника.
27. Відповідно до частини 1 статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
28. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина 3 статті 215 Господарського кодексу України).
29. Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
30. Застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями (абзац 2).
31. Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 1, 3 частини 2 статті 61 КУзПБ).
32. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) (яка підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи за вимогами частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України) виснував, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
33. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
34. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
35. Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.
36. Об`єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
37. Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
38. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).
39. Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 29.06.2023 у справі №923/1054/15, від 20.09.2023 у справі №44/440-б, від 05.07.2022 у справі №916/1272/18, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі), що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.
40. Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
41. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.
42. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно й розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
43. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.
44. Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями / бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №916/1272/18, на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі).
45. Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
46. За змістом частини 2 статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
47. Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
48. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і, як наслідок, недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
49. При цьому аналіз частини 2 статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення / здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).
50. Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).
51. Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
52. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
53. Особа вправі протиставити будь-які аргументи на користь відсутності умислу або й необережності при покладенні на неї субсидіарної відповідальності. Ненадання контраргументів свідчить про усвідомлення особою статусу та наслідків та відсутність критеріїв, які б могли впливати на оцінку обставин справи.
54. Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, які стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 Господарського процесуального кодексу України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 Господарського процесуального кодексу України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.
55. Очевидно, що ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів боржника задля визначення підстав для стягнення дебіторської заборгованості за умови істотного розміру цієї заборгованості в структурі активів боржника, є бездіяльністю, котра не відповідає інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута, та не дозволяє ліквідатору здійснити дії з повернення цієї дебіторської заборгованості. Тобто бездіяльність відповідачів стосовно непередачі документів робить неможливим реалізацію активів боржника у вигляді дебіторської заборгованості та наповнення ліквідаційної маси (правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №923/1054/15, від 26.09.2023 у справі №910/8137/19, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі).
56. Відсутність у осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20).
57. Отже, виходячи зі змісту частини 2 статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).
58. Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
59. Об`єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства, до яких належить, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.
60. Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №923/1494/15, на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі).
61. Однак відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №916/1105/16 та від 10.12.2020 у справі №922/1067/17).
62. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).
63. Проаналізувавши зміст оскаржуваних у цій справі постанови апеляційного господарського суду та ухвали місцевого господарського суду, Верховний Суд вбачає, що вони ухвалені без належного врахування наведених висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини 2 статті 61 КУзПБ, зокрема, необхідності ґрунтовного дослідження наданих учасниками справи доказів із наданням правової оцінки обставинам справи з точки зору наявності / відсутності в діях відповідної особи чи осіб усіх елементів господарського правопорушення як підстави для притягнення їх до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.
64. Так, звернення ліквідатора Боржника зі Заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника на ОСОБА_2 як його керівника та ОСОБА_1 як його засновника зумовлено тим, що зазначені особи допустили бездіяльність у вигляді неприйняття необхідних управлінських та організаційних рішень для запобігання неплатоспроможності Боржника, зокрема, щодо повернення дебіторської заборгованості, натомість вчинили дії з маніпуляції ліквідними активами шляхом укладення договорів поруки та застави, що призвело до формування боргових зобов`язань перед банківськими установами та іншими юридичними особами.
65. Ліквідатор Боржника у Заяві, серед іншого, стверджує про наявність згідно з актом №5 інвентаризації розрахунків з дебіторами станом на 01.02.2018 дебіторської заборгованості на суму 11142348,76 грн, щодо якої минула позовна давність.
66. Водночас, за доводами ліквідатора, значна частина кредиторської заборгованості Боржника виникла за договорами поруки / застави, укладеними на забезпечення виконання зобов`язань перед іншими юридичними особами Товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад-Продакшн" ЛТД (засновником якого був ОСОБА_1, а керівником - ОСОБА_2, яке до того ж було одним із засновників Боржника та ліквідоване згідно з ухвалою суду у справі №903/623/13 про банкрутство ТОВ "Каскад-Продакшн" ЛТД). Зокрема, ліквідатор Боржника посилається на договір застави №02.3/42-44-53-15/З05/10-КЛТ від 31.05.2010, договір застави №8-10/1 від 07.07.2010, договір застави №8610Z10 від 31.08.2010, договір поруки №151211Р1 від 31.01.2011, які Боржник уклав як майновий поручитель / поручитель попри наявність у нього значної кредиторської заборгованості у 2010, 2011 роках.
67. Відмовляючи у задоволенні Заяви, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили перелічені обставини з огляду на надані ліквідатором Боржника та наявні у справі про банкрутство докази, які підтверджують, зокрема, структуру кредиторської та дебіторської заборгованості Боржника, підстави та час її виникнення, а також взаємозв`язок Боржника, ТОВ "Каскад-Продакшн" ЛТД, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
68. Відповідно, господарські суди попередніх інстанцій не з`ясували наявність / відсутність підстав для висновку про вчинення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 певних дій / бездіяльності щодо безпідставного набуття / збільшення кредиторської заборгованості за відсутності передумов для її погашення, щодо стягнення дебіторської заборгованості, щодо приховання / виведення активів на пов`язану особу за-для уникнення звернення стягнення на них для погашення заборгованості перед кредиторами тощо. Тобто господарські суди не надали правової оцінки діям зазначених осіб, які передували виникненню стану неплатоспроможності Боржника, з точки зору вчинення їх у інтересах саме Боржника, з розумним поясненням їх мети і мотивів, у межах звичайних підприємницьких ризиків.
69. Також господарські суди не надали правової оцінки доводам ОСОБА_1, якими він обґрунтовує відсутність своєї вини у виникненні неплатоспроможності Боржника, наявність якої презюмується.
70. Встановивши, що згідно з вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.06.2014 у справі №161/4273/14-к директор Боржника і ТОВ "Каскад-Продакшн" ЛТД ОСОБА_2 умисно не виплачував заробітну плату працівникам Боржника у період з 01.01.2012 до 25.10.2012 попри наявність коштів, достатніх для такої першочергової виплати, господарські суди обмежились зазначенням про те, що вказаним вироком не встановлено обставин доведення Боржника до стану неплатоспроможності. Однак господарські суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки зазначеній обставині з точки зору добросовісності поведінки ОСОБА_2 в цілому з урахуванням інших обставин, які, за доводами ліквідатора Боржника, призвели до його неплатоспроможності. Зокрема, суди не з`ясували обставини спрямування відповідних грошових коштів, замість виплати заробітної плати, на погашення певної заборгованості Боржника, надання при цьому переваги одному чи декільком кредиторам.
71. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях слушно зауважили, що для з`ясування ознак доведення до банкрутства ліквідатор має проаналізувати сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновників (учасників) боржника, інших осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
72. Однак зазначивши про ненадання ліквідатором Боржника аналізу правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновника Боржника, які призвели до його банкрутства, належних доказів на підтвердження бездіяльності відповідачів, заволодіння ними майном і грошовими коштами Боржника тощо, господарські суди залишили поза увагою усталену правову позицію Верховного Суду щодо правових наслідків ненадання особами, які є суб`єктами субсидіарної відповідальності, документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот Боржника, наявність у нього дебіторської заборгованості, а також підтверджують добросовісність дій зазначених суб`єктів як підставу для звільнення їх від відповідальності.
73. Так, за змістом оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду, ліквідатор Боржника неодноразово повідомляв суд про те, що йому не передано документів господарської діяльності Боржника, а в матеріалах справи вони відсутні.
74. Скаржник, зокрема, у письмових поясненнях щодо Заяви, апеляційній та касаційній скаргах наголосив, що ОСОБА_2 не передав ліквідатору Боржника бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності, перелічені в інвентаризаційних описах, а ОСОБА_1 не вжив жодних заходів щодо спонукання директора Боржника до зазначених дій. Наведене зашкодило ліквідатору Боржника виконати свої повноваження щодо стягнення дебіторської заборгованості, інвентаризації та розшуку майна Боржника (зокрема призвело до неможливості виявлення місцезнаходження частини автомобілів Боржника).
75. Натомість ОСОБА_1 заперечив проти наведених доводів, зокрема, стверджуючи про передання ОСОБА_2 при звільненні з посади директора усіх товарно-матеріальних цінностей Боржника ліквідатору Пурію Р.П.
76. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду Заяви не надали жодної правової оцінки наведеним доводам ліквідатора Боржника і Скаржника, а також запереченням ОСОБА_1, не зважаючи на те, що сам факт непередання документів та майна Боржника, за загальним правилом мав би викликати питання щодо добросовісності осіб, які притягуються до відповідальності, адже може свідчити про умисне приховування інформації про активи, їх виведення.
77. Тобто господарські суди не встановили наявність / відсутність передання ліквідатору Боржника первинної документації, бухгалтерських документів, усього майна Боржника ОСОБА_2 як директором, а також вчинення учасниками Боржника (відповідальними за призначення зазначеної особи директором Боржника) дій, спрямованих на передання відповідних документів і майна ліквідатору згідно з вимогами КУзПБ. Відповідно, суди не з`ясували причини і правові наслідки непередання документів і майна, їх втрати, вчинення дій із розшуку тощо (в разі підтвердження таких обставин).
78. Отже, суди як першої, так і апеляційної інстанцій під час розгляду Заяви в зазначеній частині не дотримались вимог статей 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, частину 2 статті 62 КУзПБ, не врахувавши висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.