ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 915/1308/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,
представників учасників справи:
позивача - приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - адвоката Шостова О.Ю., дов. № 06/11-41 від 06.11.2023,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" - адвоката Сурикової І.А., дов. № 03-12/187 від 22.08.2024,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024 (суддя Мавродієва М.В.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 (головуючий суддя Філінюк І.Г., судді: Аленін О.Ю. і Принцевська Н.М.)
у справі № 915/1308/23
за позовом Компанії
до товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" (далі - Товариство),
про стягнення 29 139 494,09 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Компанія звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення 138 919 407,17 грн заборгованості, з яких: 111 736 757,81 грн - основний борг за надані у березні 2021 року - червні 2023 року послуги з передачі електричної енергії, 19 169 586,26 грн - інфляційні втрати, 8 013 063,10 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 0221-02024 від 01.01.2019 в частині оплати наданих послуг з передачі електричної енергії, у зв`язку із чим у нього наявна заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.03.2024 задоволено заяву позивача та закрито провадження у справі в частині стягнення 234 622 817,44 грн основного боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору.
З урахуванням уточнень позовних вимог, предметом розгляду даної справи є стягнення грошових коштів в загальній сумі 29 136 559,85 грн, з яких: 10 240 585,73 грн - 3% річних, 18 895 974,12 грн - інфляційні втрати, нарахованих на зобов`язання відповідача по спірному договору за березень 2021 року - листопад 2023 року (8 010 194,63 грн - 3% річних та 16 916 038,75 грн інфляційних втрат, нарахованих на зобов`язання відповідача за спірним договором за березень 2021 року - червень 2023 року + 2 230 391,10 грн - 3% річних та 1 979 935,37 грн інфляційних втрат, нарахованих на зобов`язання відповідача по спірному договору за липень - листопад 2023 року).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024: позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Компанії 18 895 974,12 грн інфляційних втрат та 5 120 292,87 грн 3% річних; в іншій частині позову відмовлено.
При частковому задоволенні позову суди виходили з доведеності обставин порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань, у зв`язку з чим Компанією правомірно заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України, розрахунок яких є правильним. Водночас, за результатами розгляду клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 99% на підставі статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суди дійшли висновку про зменшення розміру відсотків річних з 3% до 1,5%.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині обмеження розміру відсотків річних до 1,5%, Компанія звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при ухвалені рішень неправильно застосовано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в цій частині та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 10 240 585,73 грн задовольнити у повному обсязі.
Так, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди у спірних правовідносинах неправильно врахували висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 та в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, щодо застосування статті 625 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах.
За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій, посилаючись на зазначені постанови та ухвалу Верховного суду, не врахували, що у цих справах сторони договірних відносин погоджували більший розмір процентів річних від встановленого у статті 625 ЦК України, що, утім, не свідчить про можливість зменшення судом розміру відсотків річних, встановленого законодавством.
На його думку статтею 625 ЦК України визначено гарантований законом мінімальний розмір річних, які не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень в оскаржуваній частині, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Від Компанії 29.08.2024 надійшли додаткові пояснення, у яких скаржник надав свої пояснення на відзив Товариства.
02.09.2024 від Товариства надійшли додаткові пояснення, у яких воно надало свої пояснення на додаткові пояснення Компанії.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями лише в частині розміру стягнення 3% річних (висновками судів щодо його зменшення).
Так, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10 240 585,73 грн відповідно до наданого ним розрахунку на підставі статті 625 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення в оскаржуваній частині, виходили з того, що обставини укладення між сторонами договору № 0221-02024 від 01.01.2019 та його неналежного виконання відповідачем підтверджено матеріалами справи та не заперечуються останнім, а нарахування позивачем 3% річних у розмірі 10 240 585,73 грн - здійснено правильно.
Водночас відповідачем у відзиві на позов було заявлено клопотання про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 99%, обґрунтоване посиланнями на необхідність дотримання принципу справедливості та розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, недопущення стягнення із боржника надмірних грошових коштів. Так, відповідач зазначив, що заборгованість за надані послуги передачі електричної енергії у спірний період виникла з об`єктивних причин, які відбувались в результаті нестабільного стану на ринку електричної енергії, негативними подіями для всієї країни, такі як поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також початком збройної агресії російської федерації проти України, настання яких знаходиться поза волею відповідача.
Розглянувши клопотання відповідача суди виснували, що заборгованість за послуги передачі електричної енергії в заявленій позивачем сумі виникла у відповідача з об`єктивних причин, які відбувались в результаті нестабільного стану на ринку електричної енергії, настання яких знаходилося поза волею відповідача. З огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 3% річних у значному розмірі - 10 240 585,73 грн, а також враховуючи, що під час розгляду справи відповідачем повністю погашено значну суму основного боргу у розмірі 346 359 575,25 грн, та відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, суди вважали справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір відсотків річних до 1,5% в сумі 5 120 292,87 грн, які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Суди також зазначили, що нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 18 895 974,12 грн інфляційних втрат та 5 120 292,87 грн відсотків річних у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов договору. Стягнення ж з відповідача відсотків річних у повному обсязі, на думку судів, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підставою касаційного оскарження відповідачем визначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме неврахування судами висновків щодо застосування статті 625 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах та ухвалі Верховного Суду, яке (неврахування висновків), виходячи з доводів скаржника, полягає у неправильному їх тлумаченні та застосуванні.
Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи (такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19 та від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц).
Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
На думку скаржника статтею 625 ЦК України визначено гарантований законом мінімальний розмір річних, які не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України, що не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 та в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, на які послалися суди в обґрунтування своєї позиції в оскаржуваній частині. Оскільки у цих справах сторони договірних відносин погоджували більший розмір процентів річних від встановленого у статті 625 ЦК України висновки Верховного Суду, викладені у цих судових рішеннях, не свідчать про можливість зменшення судом розміру відсотків річних, встановленого законодавством, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
Однак, Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала таке: "Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку".
В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 904/3177/20, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначила таке: "Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.
У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав".