ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 569/10592/22
провадження № 61-11032св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пархоменка П. І. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Дубчак Леся Сергіївна
на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2024 року у складі судді Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 липня 2024 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С.,
Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю
ухвалив постанову про наступне:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі- позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання майна особистою приватною власністю.
2. Позов обґрунтований, тим що:
- позивач до шлюбу була співвласником спірної квартири;
- 03 вересня 1999 року між сторонами у справі укладено шлюб, який розірвано рішенням суду від 13 листопада 2017 року;
- у результаті укладеного 24 квітня 2000 року між ОСОБА_3 (мати позивача), ОСОБА_4 (батько позивача), ОСОБА_5 (сестра позивача), ОСОБА_5 (сестра позивача), ОСОБА_6 (баба позивача) та ОСОБА_7 (позивач) договору купівлі-продажу частин спірної квартири ОСОБА_1 стала єдиним її власником, про що 23 грудня 2004 року було внесено запис до Державного реєстру речових прав;
- кошти за укладеним договором купівлі-продажу не передавались, на момент набуття нею у власність спірної квартири у них з відповідачем не було жодних заощаджень сімейного бюджету, вони не працювали, фінансово їм допомагали батьки, а відповідач навчався в університеті, тому спірна квартира є її особистою приватною власністю.
3. Враховуючи викладене, позивач просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.
ІI. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 березня 2024 року у позові відмовлено.
5. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з наступних підстав:
- 1/6 частина спірної квартири з 1995 року є особистою власністю позивача, яка набута до 2011 року та не могла вважатися як така, що є спільною сумісною власністю подружжя;
- доказів того, що позивач у незаконний спосіб була позбавлена права власності на свою частку у квартирі судом не встановлено, та така вимога не була предметом спору;
- належних та допустимих доказів того, що інша частка у спірній квартирі
є особистою приватною власністю позивача вона не надала.
IІІ. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
6. Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 липня 2024 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
7. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції апеляційний суд навів такі аргументи:
- у справі № 569/11594/20, яка є преюдиційною для розглядуваної справи, встановлено, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу
і презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу, позивач не спростувала;
- апеляційний суд вважав, що у справі № 569/11594/20 встановлено, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 її частину, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання квартири її особистою приватною власністю не можуть бути задоволені.
ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.
9. Касаційна скарга мотивована наступними обставинами:
- суди не надали оцінки доводам та доказам позивача, обмежившись посиланням на висновки суду в справі № 569/11594/20, які не мають в даній справі преюдиційного значення;
- судами не враховано, що судовими рішеннями в справі № 569/11594/20 та в даній справі, в спосіб не передбачений законом, змінено правовий режим майна, 1/6 частини якої належали позивачу, та фактично позбавлено позивача права на вільне володіння цим майном,закріплене в міжнародних та національних актах законодавства;
- договір купівлі-продажу від 24 квітня 2000 року є удаваним правочином, тому суди повинні були з`ясувати дійсну правову природу відносин та застосувати відповідні наслідки його недійсності/нікчемності.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
10. 31 липня 2024 року позивач подала касаційну скаргу на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
11. Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження.
12. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 29 серпня 2024 року.
13. ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
VІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
14. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 серпня 1995 року № 511-АБ, записаного до реєстру за № 21-2619 належала на праві спільної (сумісної або часткової) власності спірна квартира.
15. ОСОБА_7 змінила ім`я на ОСОБА_1 .
16. З 03 вересня 1999 року сторони у справі перебували у шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року у справі №752/2462/17.
17. 24 квітня 2000 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (на сьогодні після зміни імені ОСОБА_1 ) укладено договір купівлі-продажу частини спірної квартири.
18. При оформленні договору купівлі-продажу ідеальні частки співвласників не визначалися.
19. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області
від 23 листопада 2021 року у справі № 569/11594/20, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, задоволено позов ОСОБА_2 про визнання права власності та визнано за ним право власності на 1/2 частини спірної квартири.
20. Ухвалою Верховного Суду у справі № 569/11594/20
(провадження № 61-5886св22) від 15 березня 2023 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 23 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2022 року.
VІІ. Позиція Верховного Суду
21. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)), Верховний Суд робить такі висновки.
22. Даний спір пов`язаний із захистом права власності (див. пункти 2-3), що врегульовано в наступному порядку.
23. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про власність" від 07 лютого 1991 року № 697-XII, який був чинним на момент придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС).
24. Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення"
Сімейного кодексу України (далі СК) цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України (далі ЦК), тобто
з 01 січня 2004 року.
25. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України (далі - КУ)) норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до
01 січня 2004 року, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
26. Отже, порядок набуття спільного майна та його правовий режим в цій справі визначався КпШС, тут і далі у редакції на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.
27. Стаття 22 КпШС встановлювала, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, а стаття 24 КпШС передбачала, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
28. Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює
і чинний СК (статті 57, 60, 63 СК)
29. Конструкція статті 22 КпШС та статті 60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними
в період шлюбу.
30. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, який її спростовує (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц).
31. Для спірних правовідносин важливе значення має те, чи спростувала позивачпоширення правового режиму спільного сумісного на спірне майно, що, серед іншого, залежить і від визначенняприюдиційного значення для даного спору рішення суду в іншій справі між сторонами про поділ майна подружжя (див. пункти 19-20).
32. Частина четверта статті 82 ЦПК визначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи,
у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
33. Верховний Суд аналізуючи зміст поняття преюдиціальність виробив такий підхід:
- преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ;
- преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами;