ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 380/6701/24
адміністративне провадження № К/990/31002/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Жука А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, постановлену у складі судді Мартинюка В.Я., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Гуляка В.В. (доповідач), Коваля Р.Й., Носа С.П.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 16 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року;
1.2. зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 16 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням січня 2008 року як базового місяця.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, шляхом подання нової редакції позовної заяви із зазначенням адреси електронної пошти відповідача; подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.
3. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від представника позивача 03 квітня 2024 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, у якій позивач зазначив, що строки звернення з позовною заявою у даній справі є необмеженими, а відтак слід відкрити спрощене позовне провадження.
4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
5. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що по закінченню трьохмісячного строку, встановленого для звернення до суду у вказаній категорії справ позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду. Судом не встановлено підстав для поновлення строку звернення до суду. Також суд вказав, що позивач не усунув недоліку позовної заяви в частині зазначення адреси електронної пошти відповідача.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
7. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
8. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року (справа №990/156/23) сформувала чітку позицію з приводу того, що норма частини другої статті 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, яка передбачала, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, застосовується до всіх правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року.
8.1. Позивач зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі також Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
8.1.1. Скаржник звертає увагу, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
8.2. Крім того, скаржник зазначив, що з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд, вирішуючи питання дотримання строків звернення до суду в спорах, аналогічних тому, що розглядається в межах даної справи, дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Така правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 18 січня 2024 року у справі №240/5105/23, у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.
8.3. Також, позивач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року (справа №990/156/23) підтвердила, що до правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, необхідно застосовувати редакцію норми частини другої статті 233 КЗпП України до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
9. Відповідачі своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду.
IV. Джерела права й акти їх застосування
10. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
11. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
12. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
13. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
14. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Згідно з частиною другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
17. Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
18. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
19. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
20. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
21. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
22. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
23. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
24. Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
25. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
26. Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
27. Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
V. Оцінка Верховного Суду
28. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
29. На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання щодо застосування до правовідносин строку звернення до суду з цим позовом.
30. У цій справі підставою для повернення позову слугував висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці.
31. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вимоги позивача в цій справі стосуються ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 16 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року. Водночас, позивач звернувся до суду лише 27 березня 2024 року, тобто поза межами встановленого строку, при цьому не надано доказів поважності причин пропущення вказаних строків.
32. Позиція позивача у касаційній скарзі зводиться до того, що оскільки в позові заявлені вимоги про стягнення коштів, що за своєю суттю прирівнюються до заробітної плати, звернення до суду з таким позовом відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком. При цьому, застосуванню підлягає саме норма частини другої статті 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, оскільки спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року.
33. Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
34. Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
35. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
36. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про оплату праці" в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.