Постанова
Іменем України
28серпня 2024 року
м. Київ
Справа № 641/1334/23
Провадження № 14-54цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Мартєва С. Ю.,
суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного центру зайнятості про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2023 року, постановлене суддею Чайкою І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Маминої О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
ВСТУП
1. Заявник працював на посаді провідного юрисконсульта у Харківській районній філії Харківського обласного центру зайнятості, яка у зв`язку з оптимізацією системи Державної служби зайнятості була припинена шляхом її ліквідації.
2. Роботодавець в установлений законом двомісячний строк повідомив заявника про зміни в організації праці та про можливе його наступне вивільнення. Також запропонував йому певні вакантні посади, від зайняття яких заявник відмовився.
3. Не отримавши пропозиції усіх наявних вакантних посад, заявник звернувся до роботодавця із заявою про скорочення двомісячного строку попередження про вивільнення та звільнення його з роботи у зв`язку зі скороченням штату у визначений ним строк.
4. Роботодавець задовольнив таку заяву, видав наказ про звільнення заявника з роботи у зв`язку зі скороченням штату та здійснив необхідні виплати при звільненні.
5. Після звільнення заявник дізнався про існування аналогічних посад юрисконсульта в новоствореній Харківській філії Харківського обласного центру зайнятості (за його місцем проживання), яких роботодавець йому не пропонував.
6. Роботодавець не заперечив факту існування таких посад, однак зазначив про відсутність обов`язку пропонувати такі посади заявнику, який за власною ініціативою проявив бажання припинити трудові відносини згідно з поданою ним заявою.
7. Заявник з цим не погодився і зазначив, що не просив би про скорочення строку попередження при вивільненні за наявності вільних вакансій у юридичному відділі у місті Харкові.
8. Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами роботодавця.
9. З касаційною скаргою на судові рішення у справі звернувся заявник.
10. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відповіла на такі ключові питання:
- якими є правові наслідки подання працівником, якого повідомили про зміни в організації праці, заяви про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення;
- чи зобов`язаний роботодавець запропонувати працівникові, який подав заяву про скорочення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення, всі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом періоду перед звільненням і які існували на день звільнення.
11. Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу та підтримала правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульовані в постанові від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, щодо належності виконання роботодавцем обов`язку запропонувати працівникові, який подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні, іншу роботу лише за умови, що роботодавець запропонував усі вакансії, які з`явилися у нього з дня попередження про вивільнення до дня звільнення працівника, а також сформувала єдину правозастосовну практику щодо застосування приписів статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у справах щодо звільнення працівника за його заявою про скорочення строку попередження при вивільненні та звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу.
12. Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу, скасувала оскаржені судові рішення і передала справу на новий розгляд до місцевого суду виходячи з таких міркувань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст позовних вимог
13. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського обласного центру зайнятості, в якому просив:
- поновити його на роботі на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача з 20 лютого 2023 року;
- визнати наказ Харківського обласного центру зайнятості від 17 лютого 2023 року № 310-к про звільнення таким, що підлягає скасуванню з моменту його видання;
- зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2023 року по дату прийняття рішення суду про поновлення на роботі виходячи з розміру середньоденного заробітку в сумі 630,00 грн.
14. Позов мотивував тим, що з 26 березня 2020 року він працював на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії відповідача.
15. Зазначив, що 26 грудня 2022 року відповідач видав наказ № 921, згідно з яким припинив Харківську районну філію шляхом її ліквідації.
16. Послався на те, що відповідач того ж дня видав наказ № 894 про зміну в організації своєї праці. За цим наказом начальник відділу по роботі з персоналом відповідача мала попередити працівників Харківського міського центру зайнятості та філій відповідача, зазначених у додатках, посади яких підлягають виведенню, про можливе наступне вивільнення з 26 лютого 2023 року у зв`язку зі змінами в організації праці.
17. Позивач виходив з того, що 29 грудня 2022 року ознайомився з цим наказом, однак не з його додатками. Він не отримав від відповідача жодної пропозиції про переведення на вакантні посади. Відповідач порушив обов`язок роботодавця працевлаштувати працівника через скорочення чисельності штату та забезпечення переважного права на залишення на роботі (частина друга статті 40, стаття 42 та частина друга статті 49-2 КЗпП України).
18. Наполягав на тому, що роботодавець є таким, що виконав обов`язок з працевлаштування працівника, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував усі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом періоду перед звільненням і які існували на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18).
19. Зазначив, що за розрахунковим листком за лютий 2023 року відповідач нарахував йому 13 860,00 грн вихідної допомоги, обчисленої шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100). Середньомісячне число робочих днів складає 22. Необхідна для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньоденна заробітна плата становить 630,00 грн [13 860,00 (розмір вихідної допомоги) / 22 (середньомісячне число робочих днів)].
(2) Позиція відповідача
20. Відповідач заперечив проти позову, пославшись на дотримання норм чинного законодавства при скороченні штату. Він відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України повідомив позивача про наступне можливе вивільнення з 26 лютого 2023 року у зв`язку зі змінами в організації праці та запропонував йому зайняти посаду юрисконсульта новоутвореної Чугуївської філії Харківського обласного центру зайнятості, від чого позивач відмовився.
21. Зазначив, що 17 лютого 2023 року отримав заяву позивача про скорочення строку попередження про наступне вивільнення і звільнення його з роботи у зв`язку зі скороченням штату з 19 лютого 2023 року. Цією заявою позивач висловив свою волю на розірвання трудового договору та небажання продовжувати працювати.
22. Вважає, що поданням такої заяви позивач відмовився від передбачених КЗпП України гарантій при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу.
23. Послався на те, що наказом від 17 лютого 2023 року він задовольнив цю заяву позивача та звільнив його з роботи з 19 лютого 2023 року, виплативши йому вихідну грошову допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
24. На думку відповідача, звільнення позивача є законним, а доводи його позовної заяви є необґрунтованими.
(3) Зміст рішення суду першої інстанції
25. Рішенням від 07 серпня 2023 року Комінтернівський районний суд міста Харкова відмовив у позові.
26. Місцевий суд рішення мотивував тим, що 27 грудня 2022 року начальник відділу по роботі з персоналом відповідача разом з начальником і провідним юрисконсультом юридичного відділу відповідача склали акт, згідно з яким засвідчили те, що позивачу запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача. Позивач від запропонованої роботи відмовився.
27. Доводи про порушення відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача протягом усього строку попередження про вивільнення (статті 40 і 49-2 КЗпП України) вважав необґрунтованими.
28. Виходив з того, що позивач подав заяву про скорочення такого строку, отже, виявив волю на звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та мав зважати на юридичні наслідки подання цієї заяви.
29. Дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що роботодавець відповідно до статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про наступне вивільнення з посади не запропонував усіх вакантних посад і не врахував кваліфікаційну (професійну) перевагу для залишення позивача на роботі.
30. Вважав, що оскільки 13 лютого 2023 року позивач написав і подав роботодавцю заяву з проханням звільнити його із займаної посади з 19 лютого 2023 року, то реального наміру продовжувати правовідносини з відповідачем у нього не було.
(4) Зміст постанови апеляційного суду
31. Постановою від 24 жовтня 2023 року Харківський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2023 року - без змін.
32. Апеляційний суд обґрунтовував постанову тим, що в судовому засіданні позивач не заперечив факту телефонної розмови з начальником юридичного відділу відповідача, під час якої йому запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії відповідача. Позивач зазначив, що не сприйняв це як пропозицію роботи, бо не був згоден на роботу за межами міста Харкова.
33. Вважав висновок місцевого суду про те, що позивач не надав будь-яких належних і допустимих доказів порушення відповідачем порядку та процедури його звільнення, правильним, а доводи апеляційної скарги про те, що акт, складений працівниками відповідача, не є доказом пропозиції роботодавцем вакантних посад, - безпідставними, оскільки обставин, зазначених у цьому акті, позивач не заперечує.
34. Зазначив, що позивач подав заяву про скорочення строку повідомлення при вивільненні та звільнення його згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто погодився зі звільненням.
(5) Фактичні обставини справи, встановлені судами
35. ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року працював на посаді провідного юрисконсульта Харківської районної філії Харківського обласного центру зайнятості.
36. Міністерство економіки України наказом від 02 листопада 2022 року № 4325 погодило пропозицію Державного центру зайнятості про утворення відокремлених структурних підрозділів - філій регіональних центрів зайнятості, зокрема Харківської районної філії Харківського обласного центру зайнятості.
37. Наказом від 26 грудня 2022 року № 894 начальник відділу по роботі з персоналом Харківського обласного центру зайнятості Бураковська В. С. зобов`язана попередити працівників Харківського міського центру зайнятості та філій Харківського обласного управління зайнятості, зазначених у додатках, посади яких підлягають виведенню, про можливе наступне вивільнення з 26 лютого 2023 року у зв`язку зі змінами в організації праці Харківської обласної служби зайнятості.
38. Позивач не заперечив, що був ознайомлений зі змістом цього наказу.
39. Харківський обласний центр зайнятості наказом від 26 грудня 2022 року № 921 припинив Харківську районну філію Харківського обласного центру зайнятості шляхом ліквідації.
40. За актом від 27 грудня 2022 року працівники Харківського обласного центру зайнятості: начальник юридичного відділу Назаренко П., начальник відділу по роботі з персоналом Бураковська В. та провідний юрисконсульт юридичного відділу ОСОБА_3 засвідчили, що 27 грудня 2022 року ОСОБА_1 запропонували роботу на посаді провідного юрисконсульта Чугуївської філії Харківського обласного центру зайнятості. ОСОБА_1 від запропонованої роботи відмовився.
41. 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву, в якій просив скоротити строк попередження про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату та звільнити його за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 лютого 2023 року.
42. Наказом від 17 лютого 2023 року № 310-к Харківський обласний центр зайнятості звільнив ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта Харківської районної філії Харківського обласного центру зайнятості з 19 лютого 2023 року у зв`язку зі скороченням штатів (пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Виплатив йому вихідну грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та компенсацію за невикористані дні відпустки.
(6) Короткий зміст вимог касаційної скарги
43. 25 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року і передати справу на новий розгляд до місцевого суду.
44. Підставою касаційного оскарження зазначив пункти1, 4 частини другої статі 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
(7) Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом
45. Ухвалою від 04 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з місцевого суду.
46. 22 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
47. Ухвалою від 29 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.
48. Ухвалою від 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України для відступу від висновків щодо застосування частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14.
49. Ухвалу колегія суддів мотивувала наявністю у практиці різних касаційних судів у складі Верховного Суду протилежних підходів до належності виконання роботодавцем обов`язку надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій у разі подання останнім заяви про скорочення строку його попередження при вивільненні.
50. Згідно з першим підходом обов`язок роботодавця є належно виконаним після подання працівником заяви про скорочення строку попередження при вивільненні незалежно від того, чи запропонував йому роботодавець на момент звільнення всі вакансії на підприємстві. На переконання колегії такий підхід сформований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17.
51. За другим підходом обов`язок роботодавця є належно виконаним лише тоді, якщо працівнику, який подав заяву про скорочення строку попередження при вивільненні, були запропоновані всі вакансії, які з`явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня його звільнення. Колегія суддів зазначила, що цей підхід сформовано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14.
52. Неоднакове застосування приписів статті 49-2 КЗпП України у справах щодо звільнення працівника за його заявою про скорочення строку попередження при вивільненні та звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України має місце не лише у практиці Касаційного цивільного суду, але й Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Тому забезпечити єдність відповідної судової практики неможливо без застосування повноважень Великої Палати Верховного Суду.
53. Ухвалою від 29 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
54. Дійшла переконання про обґрунтованість зазначених колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мотивів передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання щодо належності виконання роботодавцем обов`язку надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій у разі подання останнім заяви про скорочення строку його попередження при вивільненні.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
55. ОСОБА_1 зазначив, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставою касаційного оскарження цих судових рішень визначив неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
56. Послався на те, що висновки цих постанов стосуються того, що обов`язок працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
57. Вважає, що за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
58. Виходив з того, що подана ним заява від 13 лютого 2023 року не звільняла відповідача від обов`язку виконати вимоги частини другої статті 40, статті 42, частини другої статті 49-2 КЗпП України щонайменше до дати її отримання відповідачем.
59. Дійшов висновку про те, що у проміжок часу з моменту повідомлення про можливе наступне вивільнення до моменту подання ним заяви про скорочення строку цього повідомлення відповідач не запропонував йому всіх вакантних посад, які він міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації.
60. Підкреслив, що додане до його позову клопотання про витребування доказів місцевий суд задовольнив лише в частині витребування у відповідача копії штатного розкладу, введеного в дію з 26 грудня 2022 року, однак безпідставно відмовив у витребуванні інших документів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, які б підтвердили факт не лише існування посад у юридичній службі Харківської філії відповідача, але й вакантність цих посад на дату його звільнення чи наявність у нього права бути призначеним на такі посади в силу реалізації переважного права на залишення на роботі (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
(2) Позиція відповідача щодо доводів касаційної скарги
61. 22 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Харківського обласного центру зайнятості на касаційну скаргу, в якому останній просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
62. Зазначив, що норми КЗпП України не вимагають від роботодавця отримання згоди від працівника на звільнення його за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, а також права працівника вимагати від роботодавця розірвання трудового договору на цій підставі. Тому подання працівником заяви про скорочення строку попередження про наступне вивільнення є вираженням його волі на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з визначеної ним дати.
63. На його думку, зазначене узгоджується з висновками, відображеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 161/19928/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 757/32634/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17.
64. Послався на те, що у структурі Харківської філії відповідача є юридичний відділ, на посади юрисконсультів якого перевели працівників юридичного відділу Харківського міського центру зайнятості. Якщо б позивач не подав заяву про скорочення строку попередження про вивільнення, роботодавець міг би запропонувати йому вакантні посади у юридичному відділі Харківської філії.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи касаційним судом
65. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
66. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).
67. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
68. Велика Палата Верховного Суду перевірила в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
(2) Оцінка аргументів, зазначених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права
69. У справі, що переглядається, спір виник щодо дотримання роботодавцем гарантій на залишення на роботі працівника, який подав заяву про скорочення двомісячного строку при вивільненні у зв`язку зі змінами в організації праці.
70. Позивач вважає, що скорочення строку попередження про наступне вивільнення не впливає на наявний у відповідача (у зв`язку зі змінами в організації праці) обов`язок дотримання прав працівника на залишення на роботі. Натомість відповідач переконаний, що подання такої заяви є вираженням волевиявлення особи на припинення трудових правовідносин, а вчинення ним як роботодавцем дій, спрямованих на продовження трудових правовідносин шляхом пропозиції обійняти інші посади, є вимаганням від працівника примусової праці.
71. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, закцентувала увагу на різних підходах касаційних судів у складі Верховного Суду щодо вирішення аналогічного питання.
72. Отже, ключовим питанням цієї справи є питання наявності в роботодавця обов`язку запропонувати працівнику, повідомленому про наступне вивільнення, всі наявні вакансії (що відповідають його кваліфікації з урахуванням положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі) у разі подання таким працівником заяви про скорочення строку його попередження при вивільненні, зокрема на час його звільнення.
Щодо гарантій працівника, якого повідомлено про наступне вивільнення у зв`язку зі зміною в організації праці
73. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
74. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
75. За частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
76. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).
77. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
78. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).
79. Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
80. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).