ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 136/349/22
провадження № 61-6816св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма Нападівська",розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Щавінський Костянтин Станіславович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області), ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма Нападівська" (далі - ПСП "Агрофірма Нападівська"), про визнання незаконним наказу та витребування земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що за результатами вивчення стану законності при розпорядженні земельними ділянками державної форми власності на території Липовецької територіальної громади Немирівською окружною прокуратурою було виявлено порушення вимог законодавства під час надання ГУ Держгеокадастром у Вінницькій області земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у приватну власність громадянам України.
Так, наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 лютого 2020 року № 2?2932/15-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Нападівської сільської ради та надано йому у власність земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 0522283800:03:000:2714.
07 лютого 2020 року державний реєстратор виконавчого комітету Вінницької міської ради Бірюк М. А. на підставі зазначеного наказу зареєстровала право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1
16 квітня 2020 року приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Мельник М. В. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .
Позивач зазначав, що законодавством встановлені обмеження у праві набуття у власність земельних ділянок, а саме передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян проводиться лише один раз по кожному виду цільового використання.
Водночас ОСОБА_1 раніше на підставі іншого наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 06 грудня 2019 року № 2-23804/15-19-СГ вже отримував у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0522884600:10:002:0393. Отже, на час видачі оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 лютого 2020 року використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області під час видачі такого наказу не перевірило факт реалізації ОСОБА_1 цього права раніше.
Таким чином, позивач вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 лютого 2020 є незаконним, ОСОБА_2, купуючи у ОСОБА_1 земельну ділянку, придбав її в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати. Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави.
З огляду на подальше відчуження ОСОБА_1 незаконно переданої йому у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0522283800:03:000:2714, інтереси держави в особі Липовецької територіальної громади порушені.
Прокурор Немирівської окружної прокуратури зазначав, що Липовецька міська рада належним чином не здійснює захист інтересів територіальної громади, оскільки з часу її повідомлення про виявлення факту порушення інтересів держави щодо вибуття з власності земельної ділянки 0522283800:03:000:2714 пройшов значний проміжок часу та на час звернення прокурора до суду органом місцевого самоврядування позов до суду з аналогічних підстав не подано, у зв`язку з чим Немирівська окружна прокуратура уповноважена вжити заходи відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Крім того, оскільки наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, який став підставою для вибуття спірної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладене, керівник Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 лютого 2020 року № 2-2932/15-20-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами села Нападівки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області;
витребувати у ОСОБА_2 на користь Липовецької територіальної громади в особі Липовецької міської ради земельну ділянку площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Нападівки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Липовецький районний суд Вінницької області рішенням від 25 січня 2023 року (у складі судді Кривенка Д. Т.) у задоволенні позову керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області відмовив.
Місцевий суд керувався тим, що хоча ОСОБА_1 вже отримував земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства безоплатно на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 16 грудня 2019 року, використавши своє право на це, однак вимога про скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 лютого 2020 року не підлягає до задоволення, оскільки наказ як акт індивідуальної дії вичерпав свою дію та був реалізований під час державної реєстрації ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку. Отже, ця вимога є неналежним способом захисту та може бути предметом оцінки за умови наявності позовної вимоги про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, проте таку вимогу позивач не заявляв.
Також місцевий суд у рішенні зазначив, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки як у добросовісного набувача, який придбав її на підставі договору купівлі-продажу у ОСОБА_1, покладе на нього надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою грошових коштів та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Крім того суд першої інстанції зазначив, що наведена в позовній заяві підстава для пред`явлення позову прокурором, а саме відсутність у Липовецької міської ради коштів на сплату судового збору, не є передбаченою законом підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Липовецької міської ради.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Вінницька обласна прокуратура оскаржила його до апеляційного суду, просила рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність повноважень прокуратури на представництво інтересів держави у цій справі, оскільки бездіяльність Липовецької міської ради щодо повернення земельної ділянки позивачем була доведена. Оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 лютого 2020 року суперечить актам цивільного законодавства і порушує інтереси держави, а тому є незаконним та підлягає скасуванню, адже особа не може двічі набути право на безоплатну приватизацію земельної ділянки з одним і тим самим цільовим призначенням. Вимога про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 є обґрунтованою на підставі положень статті 388 ЦК України, оскільки він придбав її у особи, яка не мала права отримувати її у власність та відчужувати та яка набула її у власність незаконно. ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування завданих таким витребуванням збитків від особи, яка їх завдала.
Вінницький апеляційний суд своєю постановою від 06 квітня 2023 року рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 січня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнив.
Витребував у ОСОБА_2 на користь Липовецької територіальної громади в особі Липовецької міської ради земельну ділянку площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Нападівки Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 січня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу залишив без змін.
Мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо представництва прокурором інтересів держави в цій справі змінив, виклав її в редакції цієї постанови.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Апеляційний суд керувався тим, що прокурор встановив бездіяльність уповноваженого органу Липовецької міської ради, яка виразилась у невжитті заходів із повернення у комунальну власність земельної ділянки, незаконно переданої у власність фізичної особи, що підтверджується наявними у матеріалах справи листами Немирівської окружної прокуратури та відповідями на них голови міської ради, тобто дотримано порядок, передбачений статті 23 Закону України "Про прокуратуру", тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність у прокурора достатніх підстав на звернення до суду із вказаним позовом.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, погодився з висновком місцевого суду, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є неефективним способом захисту, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та покладе на нього надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою грошових коштів.
В оскаржуваній постанові зазначено, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.
Також апеляційний суд зазначив, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У травні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Щавінський К. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 05 травня 2023 року у справі № 911/1278/20, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц.
Заявник мотивує скаргу тим, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На час укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яких обтяжень не спірну земельну ділянку накладено не було.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Відповідач зазначає, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (держава в особі ГУ Держгеокдастру у Вінницькій області виявила волю на передачу земельної ділянки на користь ОСОБА_3, який за відплатним договором відчужив її ОСОБА_2 ).
На думку заявника, витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Витребування земельної ділянки у відповідача не може вважатися справедливим, оскільки порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності.
Доводи інших учасників справи
У липні 2023 року перший заступник Вінницької обласної прокуратури надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому висловив заперечення проти доводів відповідача, вважає їх необґрунтованими та просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Прокурор зазначав, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 становить суспільний, публічний інтерес, оскільки вказане є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель сільськогосподарського призначення, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.
Також суспільний інтерес полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з передачі громадянам у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.
Посилався також на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16 лютого 2023 року на підставі ухвали Личаківського районного суду міста Львова від 25 січня 2023 року у справі № 463/452/23 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0522283800:03:000:2714 накладено арешт. Відповідно до цієї ухвали суду під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000001594 від 11 серпня 2020 установлено, що службові особи Держгеокадастру протягом 2013?2020 років, використовуючи недосконалість інформаційної системи Держгеокадастру, налагодили механізм розкрадання земельних ділянок шляхом багаторазової безоплатної приватизації, виділення земельних ділянок на підконтрольних осіб з числа учасників АТО з метою подальшої передачі вказаних земельних ділянок за грошову винагороду зацікавленим фермерським господарствам.
Позивач також зазначав, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 26 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 56,24 га, з них 25 земельних ділянок площею 53,11 га передані в оренду ПСП "Агрофірма Нападівська" на підставі договорів оренди.
Враховуючи викладене, витребування у ОСОБА_2 однієї земельної ділянки площею 2,00 га не буде для нього надмірним тягарем, спричиненим втратою грошових коштів та позбавленням засобів для існування.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Щавінський К. С., у травні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Липовецького районного суду Вінницької області.
У липні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 жовтня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області видало наказ від 16 грудня 2019 року № 2-23804/15-19-СГ, яким ОСОБА_1 надано у власність ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану на території Немерченської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області площею 2,00 га із кадастровим номером 0522884600:10:002:0393 для ведення особистого селянського господарства.
17 січня 2020 року ОСОБА_1 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Носовим В. В.
На підставі клопотання ОСОБА_1 від 23 січня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області видало наказ від 04 лютого 2020 року № 2-2932/15-20-СГ про надання ОСОБА_1 у власність ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області площею 2,00 га із кадастровим номером 0522283800:03:000:2714 для ведення особистого селянського господарства.
07 лютого 2020 року державний реєстратор виконавчого комітету Вінницької міської ради Бірюк М. А. на підставі вказаного наказу зареєструвала право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1
16 квітня 2020 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Мельник М. В., ОСОБА_1 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2
28 січня 2022 року Немирівська окружна прокуратура направила лист голові Липовецької міської ради про виявлене порушення норм земельного законодавства для з`ясування питання чи подано або заплановано подання нею позову до суду та чи не заперечує Липовецька міська рада проти звернення із таким позовом прокурором.
Згідно з листом від 31 січня 2022 року Липовецька міська рада повідомила позивача про те, що їй не були відомі такі обставини, з позовом до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 вони не звертались та не заперечують проти подання такого позову прокуратурою.
10 лютого 2022 року Немирівська окружна прокуратура знову направила лист голові Липовецької міської ради, у якому ставила питання чи будуть вживатися нею заходи із вищевказаних питань, на що отримала відповідь від 14 лютого 2022 року, що у зв`язку із недостатнім фінансуванням витрат щодо сплати судового збору, міська рада не буде вживати заходи щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність шляхом звернення до суду про її витребування.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд переглядає рішення суду першої інстанцій в частині, яка була предметом перегляду суду апеляційної інстанції, та постанову апеляційного суду.