ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 569/8956/16
провадження № 61-2884св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
відповідачі: Рівненська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Курганською Оленою Вікторівною, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Рівненської міської ради від 19 липня 2007 року № 964 (далі - рішення № 964) передано у власність фізичним особам -відповідачам земельну ділянку площею 0,0549 га на АДРЕСА_1 .
Передання земельної ділянки відбулася з порушенням норм земельного законодавства, а саме, у спрощеному порядку без погодження органів охорони культурної спадщини та частково за рахунок прибудинкової території будинку АДРЕСА_2, в якому вони проживають.
Позивачі просили визнати протиправним та скасувати рішення № 964 в частині безоплатного передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,0547 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 25 липня 2008 року, серія ЯЕ, № 245494, виданий на ім`я ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2018 року, що залишене без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 03 липня 2018 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення № 964 в частині безоплатного передання ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 в приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд площею 547 кв. м на АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 25 липня 2008 року, серія ЯЕ, № 245494, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0547 га на АДРЕСА_1 .
Рішення судів мотивовані тим, що міська рада порушила порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, визначений земельним законодавством.
ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 до моменту приватизації спірної земельної ділянки, 19 липня 2007 року, не були її належними користувачами, а Рівненська міська рада під час прийняття рішення № 964 керувалася нормами частини першої статті 118 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), хоча мализастосувати приписи частин шостої - дев`ятої статті 118 ЗК України.
Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 03 липня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд керувався тим, що позивачі пред`явили позов не до всіх відповідачів. Водночас суд врахував, що процесуальний статус відповідача і третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками, є різним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 лютого 2020 року залучено до участі у справі як співвідповідачів у справі ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, виключивши їх із переліку третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Залучено до участі у справі ОСОБА_7 як правонаступника померлої ОСОБА_6 та ОСОБА_5 як правонаступника померлої ОСОБА_8 .
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 березня 2020 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Курганської О. В. про залучення Об`єднання співвасників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) "Пушкіна - 30" до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 вересня 2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Курганської О. В. про залучення ОСББ "Пушкіна - 30" до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повернено заявниці без розгляду.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської областівід 30 листопада 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_4, як правонаступника померлої ОСОБА_7 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року, що залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення № 964 в частині безоплатного передання у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд площею 547 кв.м.на АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 25 липня 2008 року, серія ЯЕ, № 245494, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0547 га на АДРЕСА_1 .
Суди керувались тим, що в матеріалах справи немає доказів, зокрема земельно-кадастрових документів, які б підтвердили право користування ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 земельною ділянкою площею 0,0547 га на АДРЕСА_1 до моменту її приватизації.
Судам не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що до 19 липня 2007 року спірна земельна ділянка загальною площею 0,0547 га у встановленому законом порядку надавалась у користування ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 .
На час приватизації земельної ділянки загальною площею 0,0547 га Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (далі - Декрет) втратив чинність, тому суд першої інстанції відхилив посилання представника ОСОБА_3 на цей документ.
Суди врахували, що до 19 липня 2007 року ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 не були належними користувачами земельної ділянки загальною площею 0,0547 га, а Рівненська міська рада під час прийняття рішення № 964 безпідставно керувалась частиною першою статті 118 ЗК України, замість частин шостої-дев`ятої статті 118 ЗК України.
Суди встановили, що приватизована мешканцями будинку на АДРЕСА_1 земельна ділянка частково складається із прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 порушила порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, визначений статтею118 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року ОСОБА_3 через адвоката Курганську О. В. направила засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі 353/103/17, провадження № 61-6077цс19, від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц, провадження № 61-10819св20, у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12.
Відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання, чи у власників малоквартирних будинків (2-3 квартири), утворених в результаті поділу садибного будинку на окремі квартири, виникає право на користування земельною ділянкою, на якій розташований такий житловий будинок та право на її приватизацію за спрощеною процедурою на підставі технічної документації згідно з частиною першою статті 118 ЗК України.
Суди необґрунтовано відхилили клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме про залучення третьої особи - ОСББ "Пушкіна-30".
Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме викопіювання із Генерального плану міста Рівного.
Суди не врахували непомірного втручання у право власності заявниці.
Суди не застосували позовну давність.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що висновки Верховного Суду, на які посилається заявниця, викладені за інших фактичних обставин.
Щодо посилання на відсутність висновку Верховного Суду вказав, що у матеріалах справи немає доказів того, що багатоквартирний будинок на АДРЕСА_1 утворився у результаті поділу садибного будинку на окремі квартири.
Суд першої інстанції двічі відмовив у задоволенні клопотання заявниці про залучення ОСББ "Пушкіна - 30" до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та навів достатні аргументи в ухвалах від 11 березня 2020 року та 13 вересня 2021 року.
Суди повно оцінили докази у справі, які є достатніми для задоволення позову.
Позовна давність не може бути застосована, оскільки позивачі дізнались про порушення їхніх прав у 2013 році та звернулись до адміністративного суду (справа № 569/23686/13-а), остаточне рішення ухвалено 01 червня 2016 року (закрито провадження у справі з огляду на недотримання правил юрисдикції, зазначено, що розгляд має відбуватися у порядку цивільного судочинства), з позовом звернулись у липні 2016 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачі та відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є власниками квартир і проживають у сусідніх багатоквартирних житлових будинках, що знаходяться на АДРЕСА_3 (відповідно до рішення Рівненської міської ради від 28 січня 2016 року № 107 назву вулиці Остафова змінено на Пластова).
15 березня 1973 року рішенням Виконавчого комітету Рівненської міської ради депутатів трудящих № 254/15 земельну ділянку на АДРЕСА_2, площею 0,30 га, відведено під будівництво житлового будинку обласного комітету комуністичної партіїУкраїни (т. 1, а. с. 74).
Відповідно до експлікації земельної ділянки (формату А-0) графічно відображені відведена земельна ділянка для будинку АДРЕСА_2 та будинок АДРЕСА_1 . Експлікація погоджена 18 грудня 1973 року головним архітектором м. Рівного та містить одиницю виміру земельної ділянки в метрах квадратних у розмірі 3 127,3 кв. м. Водночас межа відведеної для будинку АДРЕСА_2 земельної ділянки проходить по межі будинку АДРЕСА_4 (т. 1,а. с. 102).
Згідно з планом земельної ділянки на АДРЕСА_1 станом на 1994 рік фактична площа земельної ділянки для обслуговування вказаного житлового будинку становила 442 кв. м з яких: 103 кв. м під будівлями, 269 кв. м під садом, 70 кв. м під садом (т. 1, а. с. 53). Цяземельна ділянка має чотирикутну форму в плані з геометричними розмірами по периметру в метрах: 27,3; 17,0; 27,1; 15,5.Межа земельної ділянки зі сторони розміщення будинку, в якому проживають позивачі,проходить по межі будинку АДРЕСА_4 (т.1, а.с 68).
На замовлення ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 Приватне підприємство "Зембудпроект" розробило технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право спільної сумісної (часткової) власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 . Вказана технічна документація містить експлікацію земельної ділянки, що передається у власність, при цьому вказана земельна ділянка має чотирикутну форму в плані, з геометричними розмірами по периметру в метрах: 27,75; 16,45; 27,87; 20,03 (т.1, а.с. 57-69).
Рішенням № 964 земельну ділянку площею 0,0547 га на АДРЕСА_1 безоплатно передано в приватну власність для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд громадянам: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 11).
Рівненськаміська рада провела приватизацію земельної ділянки площею 0,0547 га на АДРЕСА_1 за скороченою (спрощеною) процедурою без виготовлення проєкту відведення земельної ділянки відповіднодо частини першої статті118 ЗК України.
25 липня 2008 року на підставі рішення № 964 на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт, серія ЯЕ, № 245494, на право власності на земельну ділянку площею 0, 0547 га, розташовану на АДРЕСА_1, у якому зазначено співвласників: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 10).
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
У частині першій статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина друга статті 21 ЦК України).
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина друга, пункт "г" частини третьої статті 152 ЗК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18, провадження № 61-15919св19, зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
У постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 766/8919/18, зазначено, що сам по собі факт, що земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території, та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку.
Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц, провадження № 14-660цс19, дійшла висновку про те, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом визнання недійсним рішення, на підставі якого видано відповідні державні акти, так і самих актів на право власності на земельні ділянки та скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки відповідачів.
Аналогічні висновки також викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 369/4912/18, провадження № 61-7986св23.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження №14-181цс18, зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Суди встановили, що позивачі та відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, є власниками приватизованих квартир у сусідніх багатоквартирних житлових будинках, що знаходяться на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 (відповідно до рішення Рівненської міської ради від 28 січня 2016 року № 107 назву АДРЕСА_5 .
Згідно зі статтею 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.
Верховний Суд керується тим, що прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").
У разі якщо прибудинкова територія багатоквартирного будинку не оформлена у власність або користування співвласників багатоквартирного будинку, прибирання та інші послуги з обслуговування території навколо такого багатоквартирного будинку можуть бути включені до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території (у тому числі при визначенні управителя на конкурсних засадах) виключно за згодою споживачів із визначенням на договірних засадах та погодженням з органом місцевого самоврядування меж та площі території, яку співвласники згодні утримувати (частина третя стаття 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Отже, позивачі як співвласники багатоквартирного будинку можуть звертатися з позовом про усунення перешкод щодо вільного користуватися прибудинковою територією будинку, в якому вони проживають, а також реалізувати своє право на безоплатну приватизацію або відповідно до частини другої статті 42 ЗК України про передання у користування об`єднанню власників всієї прибудинкової території будинку.