ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 462/7300/20
провадження № 61-3945св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - Львівська міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівське комунальне підприємство "Нове", Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,
ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, ОСОБА_5 , за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівське комунальне підприємство "Нове", Львівська міська рада, ОСОБА_4, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 07 березня 2023 року у складі судді Мруць І. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
У листопаді 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство "Нове" (далі - Львівське КП "Нове"), ОСОБА_5, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання права користування квартирою.
Позовну заяву мотивовано тим, що 14 травня 1996 року ОСОБА_1 як черговик заводу "Лорта", перебуваючи в пільговому списку осіб, що мають поранення (афганець), отримав тимчасовий ордер на облаштування однокімнатної квартири АДРЕСА_1 без зняття з квартирного обліку та пільгового списку. Закріплення цієї квартири за позивачем було відкладено у зв`язку із необхідністю надати документи, що підтверджують факт поранення або контузії.
Зазначали, що виділення ОСОБА_1 на сім`ю із чотирьох осіб однокімнатної квартири не вирішило питання про покращення житлових умов позивача та членів його сім`ї. Вказували, що мають право на виділення квартири більшої площі та з більшою кількістю кімнат для забезпечення належних умов для проживання своєї сім`ї.
З цього приводу ОСОБА_1 звертався до адміністрації Державного житлово-комунального підприємства Державного концерну "Лорта" (далі - ДЖКП ДК "Лорта") та у 2003 році отримав усний дозвіл на вселення в квартиру АДРЕСА_2 .
ДЖКП ДК "Лорта" зазначало, що в цій квартирі з дня видачі ордера з 03 листопада 1997 року ніхто не проживав, ордер № 001102 не зареєстрований, договір найму житлового приміщення між ДЖКП ДК "Лорта" та ОСОБА_5, якій був виданий цей ордер, не укладався, для оплати за користування вказаною квартирою фінансово-особовий рахунок не відкривався, оплата з часу видачі ордера не здійснювалася, заборгованість станом на 01 липня 2004 року з квартирної плати становила 1 045,93 грн, за теплову енергію - 1 395,73 грн, яку позивач оплатив.
Також зазначали, що після заселення ОСОБА_1 проживає у цій квартирі вже 16 років, зробив там капітальний ремонт, сплачує за усі комунальні послуги. На думку позивачів, їхня сім`я набула тісних взаємозв`язків із квартирою, інших осіб, які претендують на користування чи вселення у квартиру, немає.
Вказували, що будинок, у якому розташована спірна квартира, належить територіальній громаді міста Львова, попередній власник - ДЖКП ДК "Лорта" не чинив позивачам перешкод у користуванні квартирою. Вважали, що у Львівської міської ради відсутні підстави для заперечення права позивачів на користування цим нерухомим майном.
Позивачі, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, вказували на те, що не забезпечені житлом відповідно до норм житлового законодавства України, тому є такими, що потребують поліпшення житлових умов.
Посилаючись на викладене, позивачі просили суд визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_4 .
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 23 грудня 2020 року задоволено клопотання представника Львівської міської ради та залучено до участі у справі третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
У березні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, Львівська міська рада, про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення.
Позов ОСОБА_4 мотивовано тим, що 03 листопада 1997 року його матері ОСОБА_5 на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 16 липня 1997 року № 533 та спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Головного заводу "ЛОРТА" від 17 січня 1996 року № 39 видано ордер на сім`ю з чотирьох осіб.
Надалі ордер був зданий у ДЖКП ДК "Лорта" і на підставі нього був укладений договір найму, згідно з яким ОСОБА_5 є основним квартиронаймачем. Проведено реєстрацію осіб у квартирі. У листопаді 1997 року відкрито особові рахунки на ім`я ОСОБА_5 на всі комунальні послуги, на які вносилась оплата. Після вселення в квартиру у 1998 році мати та вітчим розпочали ремонт у цій квартирі.
ОСОБА_4 зазначав, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_5, його навчанням, проходженням військової служби, неможливістю проживання в квартирі, яка не була облаштована, вони певний час у ній не проживали.
У 2010 році він дізнався, що у квартирі проживають відповідачі. На той час його мати та вітчим проживали на АДРЕСА_3 .
Вважав, що відповідачі, скориставшись важкими життєвими обставинами його сім`ї, самоправно заселилися у спірне житло, про що був складений акт ДЖКП ДК "Лорта" від 11 листопада 2003 року.
Протягом останніх десяти років він неодноразово звертався до Залізничної районної державної адміністрації з цього питання.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом надання фактичного доступу до квартири, передачі йому ключів від квартири, звільнення самоправно зайнятої квартири АДРЕСА_2 від речей ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та виселення їх із квартири.
Короткий зміст позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради
У березні 2021 року Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівське КП "Нове", Львівська міська рада, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про виселення.
Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради зазначала, що відповідно до Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 14 липня 2016 року № 777, районні адміністрації наділені повноваженнями, зокрема, щодо звернення до судових органів з позовними заявами, скаргами у справах про виселення громадян з жилих приміщень, в яких вони незаконно проживають.
Позов мотивовано тим, що спірна квартира є власністю Львівської міської ради та згідно з актом Львівського КП "Нове" самовільно зайнята відповідачами.
Львівське КП "Нове" попереджало відповідачів про добровільне виселення, однак такі вимоги не були виконані.
Посилаючись на викладене, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради просила суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Залізничний районний суд міста Львова ухвалою від 15 червня 2021 року об`єднав в одне провадження цивільну справу № 462/7300/20 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні квартирою із цивільною справою № 462/1325/21 за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про виселення, присвоївши справі № 462/7300/20.
Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 07 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовив.
У задоволенні позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою відмовив.
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, Львівська міська рада, про виселення закрив.
Позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задовольнив.
Виселив ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для визнання права користування жилим приміщенням, яке перебуває у власності територіальної громади міста, може бути договір найму житлового приміщення, укладений у письмовій формі на підставі ордера на це житлове приміщення, виданого на ім`я наймача, при цьому право на видачу ордера належить органу місцевого самоврядування.
Разом із тим позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не надали суду доказів, які б підтверджували наявність у них ордера на квартиру АДРЕСА_2 чи доказів укладення договору найму такої, як і не подали доказів, що вони у встановленому порядку зверталися до Львівської міської ради чи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради з метою надання їм спірної квартири у користування, а останні приймали будь-які рішення з цього питання.
Суд критично оцінив доводи представника Львівської міської ради про те, що спір, який розглядається судом, не стосується інтересів Львівської міської ради та є приватним спором між фізичними особами, оскільки такі суперечать порядку надання житлових приміщень, які належать територіальній громаді, у користування, а також наявності у провадженні суду позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, поданого відповідно до Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради.
Також суд врахував постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 15 серпня 2006 року, згідно з якою 09 серпня 2006 року до Залізничного РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області з письмовою заявою звернулась Білан Н. М., директор ДЖКП ДК "Лорта", про те, що громадянин ОСОБА_1 незаконно проник у квартиру АДРЕСА_2 та проживає у ній. У порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 відмовлено з підстав, що відносини, які склалися між громадянином ОСОБА_1 та ДЖКП ДК "Лорта", мають цивільно-правовий характер (т. 1, а. с. 26).
Суд врахував те, що ОСОБА_1 звертався з позовом до ДК "Лорта", ДЖКП "Лорта", ОСОБА_5, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про зобов`язання укладення договору найму житлового приміщення та визнання ордера недійсним, ОСОБА_1 знав, що іншій особі виданий ордер на вселення у спірне житло, а власник цього житла звертався до правоохоронних органів з підстав незаконного проживання позивачів у квартирі та з цього приводу між ними виникли спірні питання, викладав свою позицію в процесуальних документах у справах, що перебували у провадженні судів, що суперечить доводам позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Місцевий суд вважав, що самі собою доводи ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що вони зробили ремонт у квартирі та оплачують комунальні послуги за користування житлом, не можуть бути підставою для визнання за ними права користування житлом.
Щодо позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_4, суд першої інстанцій керувався таким.
Місцевий суд врахував рішення Апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2015 року, яким задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 про скасування рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 лютого 2013 року про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2, вселено в цю квартиру ОСОБА_4 . Ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення та вселення позивача. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено (т. 1, а. с. 35-46).
Відповідно до вказаного рішення, з часу отримання ордера (з 1997 року) та до часу звернення з зазначеним позовом (до серпня 2004 року), як і в подальшому, зазначені в ордері особи ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 у спірну квартиру не заселялись, ремонтних робіт не проводили, договору найму житлового приміщення з балансоутримувачем ЖКП ДП "Лорта" не укладали, фінансово-особовий рахунок на оплату комунальних послуг не відкривали та жодних комунальних послуг не оплачували.
Основний квартиронаймач згідно із ордером ОСОБА_5 (мати позивача) разом із сім`єю у спірну квартиру не вселилась, ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_4, що був виданий Залізничною районною адміністрацією міста Львова 03 листопада 1997 року, не був зданий у житлово-експлуатаційну організацію протягом 30 днів, договору найму житлового приміщення з балансоутримувачем - ЖКП ДП "Лорта" вона не укладала, фінансово-особовий рахунок на оплату комунальних послуг не відкривала, а була зареєстрована у спірній квартирі АДРЕСА_2 у 2007 році на підставі рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 червня 2007 року.
Право ОСОБА_4 не порушено, оскільки йому належить житло на праві сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 19 травня 1997 року, згідно з яким ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4 (після зміни прізвища - " ОСОБА_4") та ОСОБА_8 оформили право власності в порядку приватизації державного житлового фонду та є співвласниками квартири АДРЕСА_5 .
З наведених підстав суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_4 як член сім`ї основного наймача ОСОБА_5 не набув права користування та права власності на спірне майно.
Суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_4 про час реєстрації його матері ОСОБА_5 у спірному житлі у 1997 році, оскільки докази, якими він обґрунтовує такі обставини, суперечать іншим матеріалам справи, зокрема і копії паспорта ОСОБА_5, при цьому питання дійсності довідки від 24 червня 2008 року у суді сторони не порушували, клопотань про залучення до справи органу, який видав таку довідку, до суду не надходило.
У рішенні також зазначено, що ОСОБА_4, принаймні після свого повноліття у 2000 році, міг з`ясувати правовий статус квартири АДРЕСА_2, яка була надана йому як члену сім`ї його матері ОСОБА_5 та за певної обачності мав реальну можливість дізнатися про вселення ОСОБА_1 з сім`єю, передбачити характер та вагу такого обтяження нерухомого майна, заперечувати проти цього, однак таких дій ОСОБА_4 не вчинив, що свідчить про відсутність у нього протягом тривалого часу інтересу до спірного житла.
Саме собою відкриття особових рахунків на сплату комунальних послуг на прізвище ОСОБА_5, за умови оплати цих рахунків позивачем ОСОБА_1, не може бути підставою для задоволення позову третьої особи ОСОБА_4 .
Водночас, врахувавши, що ОСОБА_4 04 квітня 2012 року звертався до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ДЖКП ДК "Лорта", про виселення, спір було розглянуто, у задоволенні позову відмовлено, суд вважав, що у цій частині провадження у справі підлягає закриттю.
Місцевий суд, задовольняючи позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, керувався таким.
ОСОБА_1 та члени його сім`ї вселилися у спірне житло без надання їм цього приміщення, не отримавши на це дозволу власників житла - ЖКП ДП "Лорта", а у подальшому - Львівської міської ради, при цьому власники житла вчиняли певні дії для усунення перешкод у користуванні своєю власністю.
З огляду на таке місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є такими, що самоправно вселилися до жилого приміщення, тому наявні підстави, передбачені статтею 116 ЖК України, для їх виселення без надання іншого жилого приміщення.
Суд першої інстанції, надаючи оцінку тому, чи відповідає втручання держави в право власності на житло критеріям правомірного у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), зазначив, що задоволення позовних вимог Залізничної районної адміністрації переслідує законну мету - дотримання норм чинного законодавства, отже, існує розумна пропорційність між обмеженням права ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які забезпечені житлом, не позбавлені права на звернення до власника спірної квартири для вирішення питання користування житлом у встановленому законом порядку, та втручанням у право власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржили його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, що рішення суду в частині відмови у задоволенні їхнього позову про визнання права користування спірною квартирою та задоволення позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про їх виселення є незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню. Вважали, що суд не надав належної оцінки їхнім аргументам, які свідчать про підставність позовних вимог про визнання права користування спірною квартирою, а саме: ОСОБА_1 з членами своєї сім`ї протягом багатьох років намагалися отримати житло, на яке мають право відповідно до закону; оскільки квартира АДРЕСА_6 не була заселена, ОСОБА_1 отримав усний дозвіл директора ДК "Лорта" на заселення; сплативши заборгованість за комунальні послуги позивач робив ремонт у вказаній квартирі за власні кошти; ДК "Лорта" подало позов до ОСОБА_5 про визнання ордера № 0011102 на житлове приміщення недійсним, що свідчить про сприяння підприємства у вирішенні питання про поліпшення житлових умов сім`ї ОСОБА_1 ; ДК "Лорта" не зверталося до суду із позовом про виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї із спірної квартири; до ДК "Лорта" зверталася Львівська обласна організація спілки ветеранів Афганістану з проханням закріпити квартиру за сім`єю інваліда війни ОСОБА_1 ; 07 грудня 2007 між ОСОБА_1 та ВАТ "Львівобленерго" укладено договір про користування електричною енергією, позивач сплачує за надані послуги; інші комунальні послуги теж оплачують позивачі; листом від 20 червня 2012 року ДК "Лорта" повідомило ОСОБА_1 щодо закріплення за ним спірної квартири, а також підтвердило, що останньому було надано дозвіл на вселення у квартиру.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначав, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні його позову про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, зазначав, що 11 червня 2012 року ОСОБА_1 звертався до ДП "Львівський державний концерн "Лорта" із клопотанням про надання йому ордера на вселення у спірну квартиру, однак отримав відповідь про те, що така квартира розподілу не підлягає, а ордер може бути надано лише на вільне жиле приміщення, повідомлено про надання квартири АДРЕСА_6 черговику ОСОБА_5 . Також вказував, що свідоцтво від 19 травня 1997 року про право власності на квартиру на АДРЕСА_7 було видано майже на 2 місяці швидше, ніж розпорядження Залізничної районної адміністрації від 16 липня 1997 року "Про оформлення ордерів черговикам головного заводу Львівського об`єднання радіотехнічної апаратури", яке було видано з метою покращення житлових умов ОСОБА_5 .
Львівський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишив без задоволення. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 07 березня 2023 року залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що право на видачу ордера належить органу місцевого самоврядування, при цьому підставою для визнання права користування житловим приміщенням, яке перебуває у власності територіальної громади міста, може бути договір найму житлового приміщення, укладений у письмовій формі на підставі ордера на це житлове приміщення, виданого на ім`я наймача, що в справі не встановлено.
ОСОБА_4 як член сім`ї основного наймача ОСОБА_5 не набув права користування та права власності на спірне майно, оскільки виданий ОСОБА_5 ордер вона не здала в 30-денний термін, та відповідно до встановленого порядку не уклала договір найму щодо цього майна.
Апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_4 права користування квартирою АДРЕСА_2, тому вимоги останнього про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом надання фактичного доступу до такої, передачі йому ключів від цієї квартири, звільнення самоправно зайнятої квартири є безпідставними.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що між задоволенням позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львіської міської ради та обмеженням права ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує розумна пропорційність, оскільки відповідачі забезпечені житлом та не позбавлені права на звернення до власника спірної квартири для вирішення питання користування житлом у встановленому законом порядку, однак проживають у відповідному житлі без правових підстав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 07 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, у якій заявники просять скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні їх позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивачі посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 521/10070/14 (провадження № 61-78св17), від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 (провадження № 61-2708св20), від 24 грудня 2021 року у справі № 128/1710/19 (провадження № 61- 8192св20), від 23 травня 2023 року у справі № 185/539/20 (провадження № 61-19131св21), від 14 вересня 2023 року у справі № 645/1063/21 (провадження № 61-12065св22).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до релевантної практики ЄСПЛ тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати житло належним такій особі у розумінні статті 8 Концепції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
На думку заявників, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, відповідно до правових висновків Верховного Суду належним чином не мотивував законність втручання, легітимну мету та дотримання принципу пропорційності між використаними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідністю в демократичному суспільстві для виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення.
Суди не надали належної оцінки також тому, що власник спірного житла Львівська міська рада визнала вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, заперечивши проти їх виселення та визнавши їх право на користування спірною квартирою.
У травні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору вказує на необґрунтованість доводів позивачів, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 07 квітня 1999 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (т. 1, а. с. 12).
Відповідно до копії довідки від 27 грудня 1993 року ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_11, сином ОСОБА_2 на час видачі довідки були зареєстровані в гуртожитку у на АДРЕСА_8, який належав Головному заводу "ЛОРТА" (т. 1, а. с. 13).
Відповідно до витягу з протоколу № 39 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету Головного заводу ЛОРТА від 17 січня 1996 року ОСОБА_1 надали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з чотирьох осіб, без зняття з квартирного обліку і пільгового списку, що також підтверджено рішенням, вказаним у витягу з протоколу від 20 квітня 1999 року № 40 (т. 1, а. с.14, 21).
Згідно з актом передачі від травня 1998 року з балансу Головного заводу ЛОРТА на баланс ДЖКП ДК "Лорта" передано незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_9 .
Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 16 лютого 2000 року № 101 ОСОБА_1 оформлено ордер на вказану квартиру (т. 1, а. с. 22).
Отже, ОСОБА_1 разом із його сім`єю виділено квартиру АДРЕСА_1 .
З метою вирішення житлових умов ОСОБА_1, а також Комітет у справах ветеранів війни та воєнних конфліктів в іноземних державах при КМУ та Львівська обласна організація Української спілки ветеранів Афганістану в його інтересах зверталися до адміністрації ДК "Лорта" у 1996, 1998, 1999, 2007 роках про надання додаткової житлової площі (т. 1, а. с. 16-20, 27).
ДК "Лорта" у відповіді від 08 серпня 2002 року № 1826 зазначив, що ОСОБА_1 було виділено однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, видано ордер на цю квартиру, зазначено, що покращення житлових умов заявника можливе внаслідок будівництва житла на заводі в майбутньому (т. 1, а. с. 23).
Згідно з довідкою ДЖКП ДК "Лорта" від 01 жовтня 2003 року № 105 у квартирі АДРЕСА_2 на час видачі такої ніхто не проживав, також ніхто з цієї квартири не звертався до підприємства за послугами (т. 1, а. с. 24).
Довідкою ДЖКП ДК "Лорта" від 29 липня 2004 року № 80 встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 з дня видачі ордера з 03 листопада 1997 року ніхто не проживає, ордер № 001102 не зареєстрований. Договір найму житлового приміщення між ДЖКП ДК "Лорта" та ОСОБА_5 не укладався. На час видачі довідки наявна заборгованість за комунальні послуги (т. 1, а. с. 25).
ОСОБА_1 стверджує, що у 2003 році отримав усний дозвіл на вселення у квартиру АДРЕСА_6 .
11 червня 2012 року ОСОБА_1 звертався до ДП "Львівський державний концерн Лорта" із клопотанням про надання йому ордера на вселення у квартиру АДРЕСА_2 та отримав відповідь від 20 червня 2012 року № 562-837, у якій зазначено, що згадана квартира розподілу та видачі ордера на таку не підлягає. Зазначено, що ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення, а рішенням від 17 січня 1996 року № 39 черговику ЛОРТА ОСОБА_5 вирішено надати квартиру АДРЕСА_2 . На підставі зазначеного рішення Залізнична районна адміністрація 03 листопада 1997 року видала ОСОБА_5 ордер № 001102 на право вселення в цю квартиру (т. 1, а. с. 32-34).
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї і пропискою № 5278, виданою 30 жовтня 2019 року ЛКП "Нове", у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано 2 особи: ОСОБА_5, ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 47).
Ухвалою Львівської міської ради від 26 грудня 2013 року № 3030 житловий будинок АДРЕСА_9 прийнято у власність територіальної громади міста Львова, розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 17 лютого 2014 року № 59 зобов`язано ЛКП "Нове" прийняти згаданий будинок на баланс (т. 1, а. с. 77, 78).
На адвокатський запит ЛКП "Нове" надало відповідь від 30 жовтня 2019 року № 2/1050 про те, що ордери на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_2 у ЛКП "Нове" не надано, договір найму на житлове приміщення з ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12 не укладався (т. 1, а. с. 48, 49).
Відповідно до копії довідки Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР від 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 з 04 грудня 2020 року перебуває на квартирному обліку в позачерговому списку за № 1989 як особа з інвалідністю внаслідок війни (Афганістан) (т. 1, а. с. 198).
Суди встановили, що станом на час вселення позивачів за первісним позовом та до передачі будинку у власність територіальної громади міста Львова власником квартири АДРЕСА_2 .
На звернення ОСОБА_1 до ДЖКП ДК "Лорта" у 2004 році підприємство надало заявнику інформацію щодо квартири АДРЕСА_10, виданий ОСОБА_5 на вселення у квартиру, не зареєстрований, договір найму не укладався, особовий рахунок не відкривався, існує заборгованість з квартирної плати.
Керуючись змістом постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 15 серпня 2006 року, до Залізничного РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області 09 серпня 2006 року з письмовою заявою звернулась громадянка Білан Н. М. про те, що громадянин ОСОБА_1 незаконно проник у квартиру АДРЕСА_2 та проживає у ній.
У порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 відмовлено з підстав, що відносини, які склалися між громадянином ОСОБА_1 та ДЖКП ДК "Лорта", за фактом спірних питань щодо квартири АДРЕСА_2 мають цивільно-правовий характер (т. 1, а. с. 26).
Згідно з копією довіреності від 28 листопада 2005 року № 245 така підписана директором ДЖКП ДК "ЛОРТА" Білан Н. М., тобто заяву про кримінальне правопорушення подано від імені власника будинку на той час, ДЖКП ДК "Лорта" (т. 3, а. с. 133).
Надалі відповідно до ухвали Залізничного районного суду міста Львова від 27 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звертався з позовом до ДК "Лорта", ДЖКП "Лорта", ОСОБА_5, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про зобов`язання укладення договору найму житлового приміщення та визнання ордера недійсним, який залишено без розгляду за письмовою заявою позивача (т. 2, а. с. 74).
Також у матеріалах справи наявна копія апеляційної скарги, поданої ДК "Лорта" на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 25 жовтня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДК "Лорта", Залізничної РА, третьої особи ДЖКП ДК "Лорта", ОСОБА_5 про визнання недійсним ордера, про зобов`язання укласти договір та видати ордер, у якій представник апелянта, тобто ДК "Лорта" зазначив, що ОСОБА_1 "жодного відношення до квартири АДРЕСА_6 не мав та не має" (т. 2, а. с. 70-72).
Відповідно до копії розпорядження Залізничної районної адміністрації від 16 липня 1997 року № 533 вирішено оформити ордер ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2, що складається із чотирьох кімнат, площею 43,8 кв. м, кухні та комунальних вигод. Сім`я - 4 особи (вона, чоловік ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8, син ОСОБА_4 ) (т. 1, а. с. 156).
На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_5 з сім`єю з чотирьох осіб ( ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 ) видано ордер від 03 листопада 1997 року № 001102 на право зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_11 (т. 2, а. с. 67).
Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені, копій довідок про склад сім`ї від 24 червня 2008 року № 389 та від 06 грудня 2011 року № 705, пояснень сторін, ОСОБА_4 (до зміни прізвища - ОСОБА_4 ) був членом сім`ї ОСОБА_5 та разом з останньою і ОСОБА_7 станом на 2011 рік та на час розгляду справи судом зареєстровані у спірному житлі (т. 1, а. с. 149, 150, 155).
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 до позовної заяви додав копії відомостей ЛКП "Залізничнетеплоенерго" за період 2014-2016 років щодо нарахування та оплати за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_11 . Споживачем послуг, відповідно до цих розрахунків, є ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 146, 148).
Актами ДЖКП ДК "Лорта" від 11 листопада 2003 року, 05 січня 2004 року, 07 лютого 2004 року, 08 липня 2004 року, 29 липня 2004 року зафіксовано факт непроживання ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 187-191).
Відповідно до рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 12 червня 2007 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_13 . Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 17 червня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2005 року скасовано.
У задоволенні позову Державного житлового комунального підприємства ДК "Лорта" до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_13 та Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, та визнання ордера на житлове приміщення недійсним відмовлено (т. 1, а. с. 151, 152).
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2015 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 та скасовано рішення Залізничного районного суду міста Львова від 25 лютого 2013 року про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2, вселення в цю квартиру ОСОБА_4 .
Ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення відповідачів із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення та вселення позивача.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у відкритті касаційного провадження у згаданій справі відмовлено (т. 1, а. с. 35-46).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи зміст і доводи касаційної скарги, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржують рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення їх позову про визнання права користування квартирою та позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про їх виселення, тому законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядається судом касаційної інстанції саме у цій частині.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних частинах зазначеним вимогам закону не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.