ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/4327/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Клачок Б. О.,
відповідача - Колодяжного Д. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 (судді: Діброва Г. І. - головуючий, Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ",
про встановлення сервітуту,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" (далі - ТОВ "Зерновий термінал Кілія") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна" (далі - ТОВ "Еліксир Україна") про встановлення сервітуту щодо вантажного складу літ. "Г" загальною площею 926,5 м2, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова, 4 (номер відомостей про речове право 51564272), який належить ТОВ "Еліксир Україна", для встановлення та доступу і обслуговування ТОВ "Зерновий термінал Кілія" шнекового транспортеру, на умовах, визначених проєктом договору про встановлення сервітуту № 20/1 у редакції позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що шнековий транспортер є частиною зернопереробного комплексу "Ц", належного позивачеві; вказане технологічне обладнання не може функціонально існувати без зв`язку з зернопереробним комплексом, що підтверджується зокрема висновком експерта від 18.09.2023, та розташований у критому вантажному складі літ. "Г" з 2011 року, який з 29.08.2023 належить ТОВ "Еліксир Україна" (відповідачеві), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.09.2023 № 346975519. У позивача відсутня можливість експлуатації шнекового транспортеру та його конструктивних елементів та безпосередньо зернового комплексу за функціональним призначенням без можливості використання вантажного складу. У зв`язку з цим, позивач звертався до відповідача з пропозицією щодо встановлення оплатного сервітуту та направляв йому на підписання договір про встановлення сервітуту, проте лист позивача було повернуто кур`єрською службою доставки через неперебування працівників відповідача за вказаною адресою.
1.2. ТОВ "Еліксир Україна" у відзиві на позов проти його задоволення заперечило, просило відмовити у позові, посилаючись, зокрема на недотримання процедури досудового врегулювання питання встановлення сервітуту; недоведення позивачем наявності підстав для розміщення шнекового транспортеру на території складу відповідача та недоведення відсутності можливості його розміщення поза межами складу; необґрунтованість висновку експерта від 18.09.2023 стосовно того, що зупинення використання шнекового транспортеру, розміщеного у складі відповідача, який пов`язаний із зернопереробним комплексом "Ц", призведе до переривання виробничого циклу та втрати функціонального призначення вказаного зернопереробного комплексу; необґрунтованості обставин встановлення безстрокового сервітуту.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 (суддя Нікітенко С. В.) в позові відмовлено повністю.
2.2. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недотримання позивачем обов`язкової процедури досудового врегулювання питання встановлення спірного сервітуту, як того вимагають положення частини 3 статті 402 Цивільного кодексу України.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 (судді: Діброва Г. І. - головуючий, Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) позов задоволено. Встановлено сервітут щодо вантажного складу літ. "Г" загальною площею 926,5 м2, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова, 4 (номер відомостей про речове право 51564272), який належить ТОВ "Еліксир Україна", для встановлення та доступу і обслуговування ТОВ "Зерновий термінал Кілія" шнекового транспортеру на умовах, визначених договором про встановлення сервітуту № 20/1 із викладенням у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції умов такого договору.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції установив, що позивач вжив належних заходів щодо досудового врегулювання питання встановлення сервітуту, що підтверджується матеріалами справи та у наведеному випадку наявні умови для встановлення сервітуту, а саме неможливість задоволення потреб позивача в інший спосіб. Апеляційний господарський суд констатував наявність обставин неможливості використання і обслуговування позивачем шнекового транспортеру без доступу до вантажного складу та зазначив, що демонтаж вказаного обладнання призведе до втрати функціонального призначення зернопереробного комплексу, належного позивачеві на праві власності, який він використовує у своїй діяльності портового оператора, а також призведе до зупинення виробничого циклу. Водночас суд урахував і те, що вказане технологічне обладнання займає площу 16,00 м2 та встановлене на балках під стелею вантажного складу, тобто не займає жодної корисної площі складу, та, відповідно не обмежує користування ним. Водночас, надавши оцінку запропонованому проєкту договору, суд апеляційної інстанції встановив, що його умови відповідають вимогам законодавства стосовно встановлення як обсягу прав, так і обов`язків сторін, у тому числі щодо доступу до чужого майна та плати за це.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у цій справі, ТОВ "Еліксир Україна" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати вказану постанову, а рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 залишити в силі.
Скаржник вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що полягає у застосуванні норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, в умовах, коли відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також недослідженні судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів та встановленні ним обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, у зв`язку з чим підставами касаційного оскарження скаржник визначає пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287, пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 20.09.2023 у справі № 916/1746/22, в постанові Верховного суду від 25.04.2024 у справі № 904/299/22 щодо питання доказування належного здійснення поштового відправлення; вважає, що висновок апеляційного господарського суду стосовно дотримання позивачем обов`язкової процедури досудового врегулювання спору про встановлення сервітуту базується на недопустимих доказах - кур`єрській накладній, відомостях з Єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку. Також, на думку скаржника, висновок експерта від 18.09.2023 теж є недопустимим доказом, оскільки він не розкриває питання щодо можливості забезпечення потреб позивача будь-яким альтернативним способом та не відповідає критерію обґрунтованості.
Разом із тим скаржник зазначає, що шнековий транспортер як рухоме майно може бути вільно переміщений без втрати вартості чи зміни функціонального призначення. При цьому скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 2 статті 181 Цивільного кодексу України в контексті встановлення майнового сервітуту.
Крім того, за доводами скаржника, станом на час винесення рішення у справі у позивача були відсутні будь-які підстави вимагати встановлення безстрокового сервітуту, адже в нього відсутні законодавчо визначені передумови для надання у відповідному морському порту послуг з навантаження (розвантаження) суден, що передбачає здійснення відповідної стивідорної діяльності.
3.2. Від ТОВ "Еліксир Україна" надійшли додаткові пояснення у справі.
3.3. ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржену постанову у справі залишити без змін як законну та обґрунтовану.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як установили попередні судові інстанції та свідчать матеріали справи, на момент звернення до суду ТОВ "Зерновий термінал Кілія" є портовим оператором (стивідорною компанією), який здійснює свою господарську діяльність в портовому пункті Кілія порту "Усть-Дунайськ" у м. Кілія.
10.06.2021 між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" і Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України", адміністрація) був укладений договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 44-П-АМПУ-21, за умовами якого адміністрація зобов`язується забезпечити доступ портового оператора до причалу № 1 портового пункту Кілія філії Усть-Дунайськ ДП "Адміністрація морських портів України", що перебуває у господарському віданні адміністрації для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язується сплатити адміністрації плату за послуги. Послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням nричалу (ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції споруди.
На праві приватної власності позивачеві належить майно, яке є необхідним для здійснення ним як портовим оператором господарської діяльності, а саме будівля ангару, літ. "Ч" (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми), загальною площею 521,5 м2, висотою 11,0 м; будівлі вагової літ. "С" (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської, площею 9,29 м2, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа), площею 76,41 м2, висотою 4,3 м, загальна площа тимчасової споруди 85,7 м2; будівлі зернопереробного комплексу літ. "Ц" (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що яка складається з декількох частин: пульту керування, підйомної платформа, прийомного бункеру, двох рамп (в`їзд-виїзд), висота підйомної 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер від 4,0 м до 4,6 м, висота приміщення де розташований пульт керування 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) 1,8 м), загальна площа тимчасової споруди 364,5 м2).
Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 у справі № 916/2514/21, рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 у справі № 916/1828/22, рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2022 у справі № 916/2925/21, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, які набрали законної сили.
Також між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" (орендар) і ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" (орендодавець), якому належить на праві приватної власності 6/100 частин комплексу будівель та споруд, які перебувають на території портового пункту Кілія порту "Усть-Дунайськ", було укладено договір оренди нерухомого майна від 10.04.2023 № 7747/2023, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування майно на умовах цього договору.
Зокрема, орендодавець має право надання майна в оренду на підставі права спільної часткової власності - володіє 6/100 частинами комплексу будівель і споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова (в минулому Железнякова), 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223, які складаються з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 м2; павільйону морвокзалу літ. "Х", площею 177,1 м2, що підтверджується актами державного виконавця про проведені прилюдні торги від 01.03.2007 при придбанні безпосередньо об`єктів нерухомості фізичною особою Балакірєвим Р. В., за яким в подальшому зареєстровано право власності на 6/100 частин вказаного комплексу будівель та споруд; рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 у справі № 2-818/2007; договором купівлі-продажу частини комплексу будівель та споруд від 29.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 8368; свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.07.2019, виданим державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса, зареєстрованим в реєстрі за № 1-673 та виданого попередньому власнику ТОВ "ЛАРНС"; актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" від 19.10.2022, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 3746, № 3747; витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.10.2022 № 313776987.
Отже, як наголосили суди попередніх інстанцій, ТОВ "Зерновий термінал Кілія" є портовим оператором, а також законним користувачем 6/100 частин комплексу будівель та споруд, які перебувають на території портового пункту Кілія порту "Усть-Дунайськ" відповідно до умов договору оренди нерухомого майна від 10.04.2023 № 7747/2023, а також власником іншого майна, яке законно перебуває на території портового пункту Кілія порту "Усть-Дунайськ", що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Суди також зазначили, що, як вбачається з технічного паспорту зернопереробного комплексу "Ц", вказана споруда розташована поблизу критого складу літ. "Г" у портовому пункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4 (загальна площа 1040 м2, корисна площа 960 м2, інвент. номер 767), та технологічно пов`язана з ним.
Разом із тим, у технічному звіті, затвердженому 26.07.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазтех сервіс", складеному експертами Розумним В. О. та Кучеренко Р. Ю. за результатами обстеження та оцінки технологічного стану будівельних конструкцій споруди зернопереробного комплексу літ. "Ц", розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійській р-н, м. Кілія, вул. Портова, 4, зазначено, що від споруди зернопереробного комплексу відходять два транспортери на лінію № 1 та зерновий склад; подача зерна з приймального бункера на транспортери здійснюється через норію.
Той факт, що зернопереробний комплекс літ. "Ц" є власністю ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та законно розміщено на території порто-пункту Кілія порту "Усть-Дунайськ" також встановлено рішеннями Господарських суддів Одеської області у справах № 916/2925/21, № 916/3971/21, № 916/1828/22 та № 916/2514/21, які набрали законної сили.
ТОВ "Зерновий термінал Кілія" є власником зернопереробного комплексу літ. "Ц", а також технологічного обладнання - шнекового транспортеру, який функціонально пов`язаний з зернопереробним комплексом та встановлений безпосередньо у критому вантажному складі літ. "Г" та перебуває на балансі ТОВ "Зерновий термінал Кілія", що підтверджується балансовою довідкою від 02.10.2023 № 02/10-2023.
Водночас суди звернули увагу на те, що шнековий транспортер - це технологічне обладнання, належне ТОВ "Зерновий термінал Кілія", наразі розташоване у вантажному критому складі літ. "Г", шляхом закріплення на балках та перекриттях (без зайняття фізично корисної площі критого складу), виходить до причалу № 1, безпосередньо функціонально пов`язане з зернопереробним комплексом літ. "Ц" та не може існувати без втрати функціонального призначення та переривання виробничого циклу.
Попередні судові інстанції також зазначили, що зі змісту висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної судовим експертом Рапач К. В. від 18.09.2023 № 39/3, та враховуючи фактичні обставини, вбачається, що ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у випадку необхідності демонтажу, а також зупинення використання шнекового транспортеру, розміщеного у критому складі літ. "Г", пов`язаного з зернопереробним комплексом літ. "Ц", вимушене буде перервати виробничий цикл та втратити функціональне призначення вказаного зернопереробного комплексу.
24.01.2023 між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" (далі - ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ") і ТОВ "Зерновий термінал Кілія" було підписано договір про надання послуг № 28Д, предметом якого є надання виконавцем замовнику послуг із розміщення вантажів в критому складі виконавця у портовому пункті Кілія за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4 (загальна площа 1040 м2, корисна площа 960 м2, інвент. номер 767) в порядку та на умовах, встановлених цим договором.
13.03.2023 ТОВ "Зерновий термінал Кілія" отримало повідомлення про дострокове розірвання договору від 24.01.2023 № 28Д із дати 27.03.2023 в односторонньому порядку ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" на підставі пункту 8.3 вказаного договору.
14.04.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях і ТОВ "Еліксир Україна" укладено договір купівлі продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" за результатами електронного аукціону з умовами від 14.04.2023, зареєстрований в реєстрі за № 1375 приватним нотаріусом Іллічовою Н. А.
Відповідно до пункту 3.2 цього договору до об`єкту приватизації входить, зокрема, 94/100 частин комплексу будівель та споруд в цілому загальною площею 5179,4 м2, розташованих за адресою: Одеська обл., Ізмаїльській р-н, м. Кілія, вул. Портова, 4.
24.08.2023 було підписано акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу з переможцем аукціону.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 18.09.2023 № 346975519 із 29.08.2023 ТОВ "Еліксир Україна" є власником 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ, у тому числі і вантажного критого складу літ. "Г", в якому перебуває майно шнековий транспорт, належний позивачеві. 1/100 частина майна відповідно до умов договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу залишилась за державою.
20.09.2023 ТОВ "Зерновий термінал Кілія" звернулося до ТОВ "Еліксир Україна" з листом № 601/09-23 щодо укладення договору про встановлення сервітуту № 20/1 із зазначенням обставин необхідності встановлення оплатного сервітуту з метою експлуатації та цілодобового доступу до шнекового транспортеру та його конструктивних елементів. Також при цьому товариство направило два примірники договору № 20/1 про встановлення сервітуту.
За змістом запропонованого договору про встановлення сервітуту сторони встановлюють сервітут щодо частини складу літ. "Г", загальною площею 925,6 м2, (який є складовою частиною 93/100 комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223), зокрема, в якому розміщено конструктивні елементи та безпосередньо сам шнековий транспортер.
Цей лист був відправлений позивачем 20.09.2023 з описом вкладення кур`єрською службою доставки "KisExpress". Однак зазначений лист не був отриманий відповідачем з причин неперебування працівників останнього за адресою доставки.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Зерновий термінал Кілія" заявлені до ТОВ "Еліксир Україна" про встановлення сервітуту щодо вантажного складу, належного відповідачеві, для доступу і обслуговування позивачем шнекового транспортеру, на умовах, визначених проєктом договору про встановлення сервітуту у редакції позивача.
4.4. Задовольняючи вимоги заявленого позову та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за змістом статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно.
Статтею 401 Цивільного кодексу України унормовано, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (частини 1, 3 статті 402 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частин 1- 3, 5 статті 403 зазначеного Кодексу сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Відповідно до частин 1, 3 статтею 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
У постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/603/18 (пункти 26- 27.1) зазначено, що: "згідно з частиною 3 статті 402 Цивільного кодексу України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, (виключно) у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умов.
За змістом чинного законодавства умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.
Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут.
Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду".
Отже, обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає його встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку.
Наведені норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дають підстави для висновку, що особа, яка вимагає встановлення сервітуту, має право на захист своїх прав та інтересів шляхом застосування засобів правового захисту, у тому числі має право на позов про примусове встановлення сервітуту, чим і скористався позивач при поданні цього позову за обставин, що склалися.
4.5. Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з положеннями частини 1 статті 77 вказаного Кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".