ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14049/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Желтухін О. В.,
відповідача - Сингаївська О. А.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Яковлєв М. Л., Тищенко О. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 (суддя Алєєва І. В.) у справі
за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"
про розірвання договору,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень
1.1. У березні 2023 року Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (далі - ДП "Житомирський бронетанковий завод") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (далі - ДК "Укрспецекспорт") про розірвання договору комісії від 19.06.2017 № USE-18.3-102D/K-17, укладеного між сторонами у справі.
1.2. На обґрунтування позову позивач посилався на істотне порушення відповідачем умов спірного договору, що згідно з приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для його розірвання у судовому порядку.
1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 позов задоволено.
Арґументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором, що визнав підставою для розірвання у судовому порядку такого договору.
1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог заявленого позову та наявність правових підстав для його задоволення.
2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
2.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 і рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2023, ДК "Укрспецекспорт" звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ці судові рішення, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) неправильне застосування судами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України щодо правових підстав для розірвання договору та неврахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 10.12.2019 у справі № 926/1557/18, від 21.01.2020 у справі № 920/221/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/185 стосовно того, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; (2) неправильне застосування судами статті 1012, частин 3, 4 статті 1016, статті 1022 Цивільного кодексу України та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у спірних правовідносинах; (3) порушення судами норм процесуального права, а саме статей 76- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, та як наслідок порушення статей 236- 238 Господарського процесуального кодексу України в частині виконання процесуального обов`язку щодо повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідження поданих відповідачем доказів на підтвердження належного виконання відповідачем своїх обов`язків за спірним договором.
2.2. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
3.2. 19.06.2017 між позивачем (комітент) та відповідачем (комісіонер) укладено договір комісії № USE-18.3-102-D/K-17, за умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за плату вчинити правочин із закупівлі на зовнішньому ринку для комітента вироби згідно з додатком № 1 до цього договору від свого імені та за рахунок комітента.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 названого договору, виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно вчиняє зовнішньоекономічну угоду (контракт) з третьою особою (продавець). Комітент доручає комісіонеру передбачити в контракті з продавцем поставку виробів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, на умовах поставки СРТ, ДП "Житомирський бронетанковий завод", 12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, смт Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1, Україна, відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2010.
У пунктах 2.1, 2.2 спірного договору визначено, що кількість виробів наводиться у додатку № 1. Вироби повинні відповідати за якістю технічним характеристикам, наведеним у додатку № 2, та комплектації, наведеній у додатку № 3 цього договору.
Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.1.2 договору комісіонер зобов`язаний виконати переддоговірну роботу, укласти з продавцем контракт. Організувати закупівлю виробів на умовах поставки СРТ, ДП "Житомирський бронетанковий завод", Україна, відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2010, та вжити всіх необхідних заходів для передачі їх комітенту в місці передачі на умовах пункту 4.1 цього договору.
Згідно з пунктом 4.1 спірного договору передача виробів від комісіонера до комітента здійснюється в місці передачі - ДП "Житомирський бронетанковий завод", партіями за умови отримання комісіонером дозволу Державної служби експортного контролю України на імпорт виробів та за умови вчасного виконання комітентом пункту 6.2.1 договору.
За письмовим погодженням сторін допускається зміна строку передачі виробів, про що між сторонами складається відповідна угода. Часткова та дострокова поставка виробів дозволяється (пункт 4.1.2 договору).
Разом із тим за змістом пунктів 4.3, 4.4 спірного договору приймання-передача виробів проводиться представниками комітента, комісіонера з оформленням акта приймання-передачі за формою, згідно з додатком № 8 до цього договору. Датою передачі виробів є дата підписання акта приймання-передачі. Акт приймання-передачі є підтвердженням виконання комісіонером зобов`язань за цим договором, в частині, що стосується передачі виробів комітенту.
Відповідно до пункту 6.1 договору погоджена ціна виробів згідно з додатком № 1 визначається в доларах США і становить 6 411 606,00 доларів США.
Суму, яка становить 60 % від загальної ціни закупівлі виробів у продавця (3 682 800,00 доларів США за договором) комітент зобов`язується перерахувати на рахунок комісіонера протягом 10-ти банківських днів з моменту отримання повідомлення від комісіонера про отримання дозволів компетентних органів на здійснення міжнародної передачі виробів та одержання відповідно рахунку-фактури комісіонера (пункт 6.2.1 договору).
Суму, яка становить 40 % від загальної ціни закупівлі виробів у продавця (2 455 200,00 доларів США за договором) комітент зобов`язується перерахувати на рахунок комісіонера протягом 2 місяців з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі останньої партії виробів за договором на підставі направленого комітенту відповідного рахунку-фактури комісіонера (пункт 6.2.2 договору).
Відповідно до пункту 13.6 договору закупівля виробів здійснюється на виконання державного оборонного замовлення на 2017 рік, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2017 № 121-2 "Про державне оборонне замовлення на 2017 рік".
Згідно з додатком № 1 до спірного договору комісіонер зобов`язався укласти контракт на поставку виробів в кількості 93 одиниці на загальну суму 6 411 606,00 доларів США. Передача партій виробів за цим договором повинна була здійснюватися за наступними графіками: 10 од. виробів - у термін до 20.08.2017, 15 од. виробів - у термін до 20.09.2017, 17 од. виробів - у термін до 20.10.2017, 17 од. виробів - у термін до 20.11.2017, 17 од. виробів - у термін до 20.12.2017 та 17 од. виробів - у термін до 20.01.2018.
Попередні судові інстанції установили, що на виконання зобов`язань за договором комісії позивач надав відповідачеві документи, визначені у пункті 12.5 договору, для оформлення дозволу на імпорт виробів та їх митного оформлення, а також згідно з платіжним дорученням від 24.07.2017 № 10021 перерахував на рахунок відповідача кошти для забезпечення закупівлі виробів у продавця в сумі 91 411 469,15 грн, що еквівалентно 3 682 800,00 доларів США.
Відповідач планував виконання доручення комітента за контрактами від 13.04.2016 № .3-45-К/КІ-16 та USE-18.3-46-К/КІ-16, укладеними з компанією "WTORPLAST S.A." (продавець), Республіка Польща.
Водночас, як установили господарські суди першої та апеляційної інстанцій, з підтвердженням матеріалами справи, поставка виробів за договором відбувалась частково. Зокрема, згідно з актами приймання-передачі від 09.09.2017, від 22.09.2017, від 09.10.2017, від 25.09.2020, від 02.10.2020 було передано лише 46 од. виробів. Отже, суди установили, що відповідач не виконав обов`язку щодо своєчасної поставки позивачеві за договором ще 47 од. виробів. При цьому, як установили суди, відповідний контракт відповідача із продавцем було розірвано.
Суди також зазначили, що відповідач звертався до позивача із пропозицією про перегляд строків поставки виробів після настання строків поставки першої партії виробів за договором комісії від 19.06.2017 і таке було зумовлено повідомленням продавця (через 3 місяці від початку дії договору) про необхідність додаткового налаштування виробничого процесу, а також обробки самих виробів із першої установочної партії, враховуючи узгоджені технічні вимоги, вказані в договорі комісії. Проте позивач повідомив відповідача про неможливість зміни графіку поставок виробів, оскільки це призведе до зриву виконання державного контракту, що укладений на виконання державного оборонного замовлення та застосування до позивача штрафних санкцій за його невиконання.
Також суди з`ясували, що згідно з додатковою угодою від 21.12.2020 № 5 до договору комісії позивач і відповідач визнали та встановили, що поставлені у вересні та жовтні 2020 року 26 од. виробів згідно з рекламаційним актом від 17.11.2020 № 6/20 непридатні до використання та не відповідають умовам договору комісії, зокрема, виявлені недоліки у 26 од. виробів були усунуті силами та засобами позивача із понесенням фактичних витрат у сумі 1 642 456, 56 грн. Водночас, як зазначили суди, звітами комісіонера підтверджено заборгованість комісіонера перед комітентом за спірним договором в частині непереданих виробів, а згідно зі звітом комісіонера від 31.10.2020 № 10 заборгованість комісіонера перед комітентом в частині непереданих виробів становить 12 901 127,75 грн.
3.3. Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про розірвання укладеного між сторонами у справі договору комісії з підстав істотного порушення договірних зобов`язань відповідачем.
3.4. Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.
3.5. Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та при цьому виходив, зокрема із того, що згідно з положеннями статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 1014 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 1016 вказаного Кодексу комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.
Разом із тим, згідно з положеннями статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу україни є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.
Колегія суддів зазначає, що у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до положень частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 зазначеного Кодексу).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
3.6. Урахувавши положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, надавши оцінку умовам спірного договору, змісту зобов`язання та характеру правовідносин сторін, попередні судові інстанції установили обставини порушення відповідачем умов спірного договору, а саме невиконання ним зобов`язань з поставки (передачі) позивачеві 47 од. виробів, що свідчить про недосягнення цілей такого договору, та дійшли висновку про істотність допущеного відповідачем порушення умов договору у розумінні положень статті 651 Цивільного кодексу України та, відповідно, про наявність правових підстав для розірвання в судовому порядку спірного договору за наведених позивачем мотивів. Водночас суд апеляційної інстанції зауважив на суперечливості позиції відповідача, оскільки він з одного боку заперечує факт невиконання ним зобов`язань щодо поставки 47 од. виробів позивачеві, натомість з іншої сторони визнає його, зазначаючи, що неможливість передачі цих виробів пов`язана із невиконанням продавцем обов`язку з поставки решти виробів за контрактом. Суди також урахували обставини розірвання контракту, укладеного відповідачем із продавцем, на виконання умов спірного договору та не установили наявності інших контрактів на забезпечення виконання спірних договірних зобов`язань.