ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 758/4213/21
провадження № 61-7989св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остахова Володимира Павловича на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 квітня 2023 року в складі колегії суддів Нестеренка С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року в складі колегії суддів Триголов В. М., Дорош А. І., Лобов О. А.
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Вказувала, що 02 липня 2012 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким вона передала останньому 83 750,00 дол. США зі сплатою 6,5 % річних строком користування до 02 липня 2013 року.
Відповідач частково повернув заборгованість і залишок боргу складає
38 443,52 дол. США. Останній платіж було здійснено 26 лютого 2021 року.
Остаточно просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики на загальну суму 69 626,27 дол. США, з яких 38 443,52 дол. США - залишок боргу та 31 182,75 дол. США - нараховані відсотки за період з 03 липня 2012 року до 31 липня 2021 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
03 квітня 2023 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 37 539,47 дол. США заборгованості за договором позики від 02 липня 2012 року, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на день ухвалення рішення 1 372 818,42 грн; 31 182,75 дол. США - 6,5 % річних від прострочених сум боргу за договором позики за період з 03 липня 2012 року до
31 липня 2021 року, що еквівалентно за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення 1 140 353,17 грн; 3 000,00 грн витрат з оплати вартості експертного економічного дослідження. Вирішено питання про розподіл судового збору.
Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 904,05 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на день ухвалення 33 061,11 грн, та 147,55 грн у рахунок повернення сплаченого судового збору.
Судове рішення мотивовано тим, що між сторонами за їх взаємною згодою був укладений договір позики, за яким відповідачу були передані грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 83 750 доларів США, які він зобов`язався повернути позивачці в строк до 02 липня 2013 року.Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство України не містить. Відповідачем та його представником як у відзиві на позов, так і в судовому засіданні висловлено категоричну незгоду щодо нарахування процентів за користування позикою в розмірі 6,5 % річних з посиланням на те, що про це не було зазначено в самому договорі позики, а лише містяться дописи на зворотній стороні аркушу договору. З такими твердженнями суд не може погодитися, адже розмір відсотків за користування коштами (6,5 % річних) був погоджений сторонами договору, зокрема відповідачем, який власноручно зазначив "згоден" (російською мовою) та засвідчив це підписом. Крім того, на зворотній частині договору позики міститься також інша чітка та детальна інформація щодо часткового повернення сум позики відповідачем, залишку боргу, їх засвідчення сторонами договору, що не заперечувалося в судовому засіданні відповідачем ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції зазначив, що загальний строк позовної давності в три роки за договором позики спливав для позивачки 02 липня 2016 року. На зворотній стороні боргової розписки наявна інформація щодо часткового повернення ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 У межах строку давності таке повернення грошових коштів відбулося 07 серпня 2013 року, а, отже, саме цього дня відбулося переривання строку давності. Після переривання позовної давності розпочався новий строк давності, який мав сплинути 07 серпня 2016 року. В межах строку давності 20 липня 2016 року ОСОБА_1 частково повернуто грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн, отже, цього дня відбулося переривання строку давності, новий строк давності мав сплинути 20 липня 2019 року. ОСОБА_1 04 травня 2018 року в межах строку давності частково повернув грошові кошти за договором позики в розмірі 20 000 грн. Із 05 травня 2018 року розпочався новий строк давності за вимогою ОСОБА_2, який мав сплинути 05 травня 2021 року. 26 лютого 2021 року відбулося часткове повернення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 25 250,00 грн, тобто знову мав місце факт переривання строку давності. До Подільського районного суду м. Києва позивачка ОСОБА_2 звернулася 02 квітня 2021 року, тобто в межах строку давності. Однак ухвалою судді цього суду від 06 квітня 2021 року (в межах строку позовної давності) позовну заяву було передано до Автозаводського районного суду м. Кременчука за підсудністю. Суддею було встановлено, що позивач звернулася до суду із порушенням територіальної юрисдикції (підсудності). До Автозаводського районного суду м. Кременчука матеріали позовної заяви були направлені Подільським районним судом м. Києва 15 вересня 2021 року та надійшли 21 вересня 2021 року, тобто в межах строку давності.
17 квітня 2024 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 квітня 2023 року в частині стягнення 6,5 % річних від прострочених сум боргу за договором позики за період з 03 липня 2012 року до 31 липня 2021 року в розмірі 31 182,75 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення 1 140 353,17 грн, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6,5 % річних від прострочених сум боргу за договором позики за період з 03 липня 2012 року до 03 липня 2013 року в розмірі 5 428,00 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ 198 501,96 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що стосовно позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами суд першої інстанції не взяв до уваги, що термін дії договору є визначеним, тому стягненню підлягають лише 6,5 % за період дії договору позики з 03 липня 2012 року до 02 липня 2013 року, а не за період з 03 липня 2012 року до 31 липня 2021 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Остахов В. П. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що підписаний договір позики не містить умов щодо сплати 6,5 % річних за користування позикою, а допис на зворотній стороні договору не є його складовою, адже зроблений не в такій же формі, в якій укладений договір позики. У постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року в справі № 917/265/18 зазначено, що зміна договору вчиняється в такій же формі, що й договір, який змінюється. У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 в справі № 522/22023/16-ц (провадження № 61-11419св18) вказано, що обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За висновками Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2018 року в справі № 910/23428/17 під час оцінки достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) сформульовано висновок, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Отже, договором не передбачено сплату процентів, їх стягнення судами є незаконним.
Стягнення процентів є неможливим також у зв`язку з тим, що валютою боргу є долар США. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише в разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 922/1246/21 зазначено, що в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)застосовано принцип заборони суперечливої поведінки. Однак ОСОБА_1 не вносив кошти на погашення процентів. Питання про сплату процентів взагалі не піднімалось між сторонами. У постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21) Верховний Суд указав, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторони (сторін) та/або його фіксація. Відповідно до висновків Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20) тлумачення абзацу 1 частини першої статті 207 ЦК України свідчить, що: правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами;першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін;зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичниму всіх сторін правочину. Однак у цій справі умова про сплату процентів сторонами не була погоджена та зафіксована, в цій частині договір не є укладеним.
Суди безпідставно не застосували позовну давність, адже строк договору позики закінчився 02 липня 2013 року, останній платіж внесено 04 травня 2018 року, з позовом позивачка звернулася до суду 02 квітня 2021 року, однак за підсудністю в належний суд справа надійшла лише 15 вересня 2021 року, провадження відкрито - 22 жовтня 2021 року, що свідчить про сплив строку давності. Картковий рахунок позивачки 26 лютого 2021 року він не поповнював, дружину на вчинення таких дій не уповноважував. Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 623/99/17 (провадження № 61-33369св18), від 15 травня 2020 року в справі № 922/1467/19, про те, що вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою; подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали 02 липня 2012 року договір позики, відповідно до умов якого відповідач взяв у борг у позивачки 83 750 дол. США на строк до 02 липня 2013 року. Відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 6,5 % річних зазначені на зворотній стороні договору, з таким розміром відсотків погодився ОСОБА_1, засвідчивши про це згоду шляхом здійснення власного підпису.
07 серпня 2013 року ОСОБА_1 у рахунок погашення позики повернув ОСОБА_2 200 000,00 грн. Згідно договору позики від 02 липня 2012 року (зворотна сторона) сторони погодили, що станом на 20 липня 2016 року загальний борг за договором склав 59 000,00 доларів США. Цього ж дня, 20 липня 2016 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 100 000,00 грн, що еквівалентно 6 000 доларів США, і загальний залишок боргу склав 53 000,00 дол. США, що сторони засвідчили своїми підписами.
27 грудня 2016 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2 ще 100 000,00 грн, що сторони засвідчили своїми підписами.
04 травня 2018 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 10 000,00 доларів США та 20 000 грн, що сторони також засвідчили своїми підписами.
26 лютого 2021 року дружина відповідача ОСОБА_1 перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_2, який було відкрито в Акціонерному товаристві (далі - АТ "Ощадбанк"), грошові кошти в розмірі 25 250 грн на часткове повернення грошових коштів за договором позики.
ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності до вимог позивачки (т. 1, а. с. 84).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 ЦК України).
ОСОБА_1 зазначає, що умова про сплату процентів у розмірі 6,5 % річних сторонами не була погоджена та зафіксована, тому в цій частині договір не є укладеним.
Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 в справі № 522/22023/16-ц (провадження № 61-11419св18) вказано, що обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.