ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
Справа № 175/9587/23
Провадження № 61-7044св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрайт" - адвоката Лебедя Олексія Павловича на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року в складі судді Васюченка О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокув складі колегії суддів Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрайт" про стягнення боргу та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви та заяви про забезпечення позову
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 01 листопада 2022 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрайт" (далі - ТОВ "Фрайт") укладений договір поворотної безвідсоткової позики № 12, за умовами якого позивач надав відповідачу в позику 300 000,00 грн строком до 31 жовтня 2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства.
21 серпня 2023 року сторони уклали договір поворотної безвідсоткової позики № 21/08-01, за умовами якого позивач надав відповідачу в позику 399 999,00 грн строком до 31 жовтня 2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства.
27 вересня 2023 року сторони уклали договір поворотної безвідсоткової позики № 21/09-01, за умовами якого позивач надав відповідачу в позику 120 000,00 грн строком до 31 жовтня 2023 року на поповнення оборотних коштів підприємства.
У зв`язку з невиконанням умов договорів щодо повернення коштів ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ "Фрайт" борг за договорами в розмірі 819 999,00 грн, пеню - 48 705,69 грн, 3 % річних - 2 696,00 грн, а всього - 871 400,69 грн.
11 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грищенко І. В. подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ "Фрайт", в межах суми 819 999,00 грн, що відповідає розміру основної заборгованості за умовами договорів поворотної фінансової допомоги, оскільки відповідач ухиляється від взятих на себе зобов`язань і на дату звернення до суду з позовом борг не повертає.
Позивач вважав, що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми основного боргу відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, є ризик того, що відповідач в будь-який момент може як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, що знаходиться в його власності, це в майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.
Короткий зміст ухали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
12 січня 2024 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, які належать ТОВ "Фрайт", в межах 819 999,00 грн, що відповідає розміру основної заборгованості за умовами договорів поворотної фінансової допомоги від 01 листопада 2022 року № 12, від 21 серпня 2023 року № 21/08-01, від 27 вересня 2023 року № 27/09-01.
17 квітня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ "Фрайт" залишено без задоволення, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ "Фрайт", у межах суми 819 999,00 грн, що відповідає сумі основної заборгованості за умовами договорів поворотної фінансової допомоги, є видом забезпечення позову, передбаченим статтею 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), і відповідає предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.
Крім того, зазначений спосіб забезпечення позову не перешкоджає відповідачу здійснювати свою господарську діяльність, а лише обмежує частково розпорядження грошовою сумою в розмірі 819 999,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 травня 2024 року представник ТОВ "Фрайт" - адвокат Лебідь О. П. через систему "Електронний суд" надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди порушили норми процесуального права і що правові підстави для забезпечення позову були відсутні.
Суди не врахували висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, про те, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів; з`ясувати обставини справи, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Вказував, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 81 ЦПК України самостійно збирав докази, якими мала бути підтверджена наявність між сторонами спору та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а саме в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд послався на договори поворотної фінансової допомоги, які не були додані позивачем до заяви про забезпечення позову.
Позивач жодним чином не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ "Фрайт", у межах суми 819 999,00 грн, не зазначив обставини та не надав документи, які б свідчили про те, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в разі не вжиття цих заходів забезпечення позову, обмежився лише посиланням на наявність ознак ухилення боржника від виконання вимог кредитора.
Звернув увагу, що договори поворотної фінансової допомоги укладені між ТОВ "Фрайт" в особі директора ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_1, що може свідчити про створення штучної заборгованості підприємства перед позивачем.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із відзивом, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Посилався на те, що постанова від 18 травня 2021 року, прийнята Великою Палатою Верховного Суду в справі № 914/1570/20 про порушення інтелектуальної власності на імпортований товар, який не був ввезений в Україну, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 стосується спадкових правовідносин, тому висновки в цих справах не є релевантними до справи, що переглядається, оскільки обставини справ не є подібними.
Висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, враховані судами попередніх інстанцій, зокрема, враховано ризик невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
24 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її матеріали ізДніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.