ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 1423/19804/2012
провадження № 61-1264св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
суб?єкт оскарження - Центральний відділ державної виконавчої служби
у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
заінтересована особа (боржник) - Кредитна спілка "Флагман",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі судді Царюк Л. М. та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М.,
Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби
у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Центральний ВДВС).
Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року стягнено з Кредитної спілки "Флагман" (далі - КС "Флагман") на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 68 626,00 грн. 12 червня 2013 року Центральний районний суд м. Миколаєва на виконання вказаного рішення видав виконавчий лист, який 12 червня 2013 року ОСОБА_1 пред?явив до виконання до Центрального ВДВС.
Постановою державного виконавця від 19 червня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, яке протягом чотирьох років
(з 19 червня 2013 року до 29 вересня 2017 року) не виконувалось.
Постановою державного виконавця від 29 вересня 2017 року виконавчий документ повернено стягувачу без виконання.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність Центрального ВДВС.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено та визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального ВДВС під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва, в період з 19 червня 2013 року до 29 вересня 2017 року. Постанову державного виконавця Центрального ВДВС від 29 вересня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу скасовано та зобов?язано державного виконавця Центрального ВДВС відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
27 травня 2023 року ОСОБА_1 отримав від Центрального ВДВС копію постанови від 01 березня 2021 року про відновлення виконавчого провадження. 30 травня 2023 року заявник направив до Центрального ВДВС оригінал виконавчого листа, який Центральним ВДВС отримав 02 червня
2023 року.
За наведених обставин ОСОБА_1 вважав, що Центральний ВДВС не виконує виконавче провадження № НОМЕР_2 протягом шести років
(з 29 вересня 2017 року до 02 червня 2023 року), в тому числі майже три роки не виконує ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2020 року щодо відновлення виконавчого провадження.
ОСОБА_1 просив визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС щодо невиконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2020 року про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2 за період з 08 липня 2020 року до 02 червня
2023 року; визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС під час виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року у справі № 1423/19804/2012 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 за період з 30 вересня 2017 року до 02 червня 2023 року.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада
2023 року скаргу задоволено частково.
Визнано бездіяльність Центрального ВДВС щодо невиконання виконавчого листа № 1423/19804/2012, виданого 12 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з КС "Флагман" на користь ОСОБА_1 68 626,00 грн, у період з 01 березня 2021 року до
02 червня 2023 року неправомірною.
В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Апеляційний перегляд справи
Не погоджуючись з ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2023 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційні скарзі ОСОБА_1 посилався на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 07 лютого 2014 року № 6, відповідно до якої ні ЦПК України, ні Закон України "Про судовий збір" не передбачають справляння судового збору за подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби. Також посилався на те, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції як стягувач у виконавчому провадженні. Як на підставу звільнення посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року
у справі № 761/24881/16, постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 759/14039/19 та від 20 лютого 2019 року у справі № 712/2452/17.
Короткий зміст ухвал апеляційного суду
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2023 року залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків скарги, а саме для сплати судового збору в розмірі 536,80 грн.
Ухвала суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана без дотримання норм статті 356 ЦПК України, а саме не надано доказів сплати заявником судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційний суд вказав, що аргументи заявника про те, що він звільнений від сплати судового збору згідно з роз?сненнями постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 07 лютого 2014 року № 6, є безпідставними, оскільки такі висновки стосуються подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду першої інстанції, а не подання апеляційної скарги на судове рішення.
Апеляційний суд не взяв до уваги постанови, на які посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_1, оскільки вони ухвалені за іншими обставинами справи, а саме у справі, що стосується захисту прав споживачів (справа
№ 761/24881/16), у справі, розглянутій у позовному провадженні за позовними вимогами про визнання неправомірною бездіяльності ДВС (справа № 759/14039/19), та у справі, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (справа № 712/2452/17).
Апеляційний суд, застосувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18) та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі
№ 752/7347/16-ц (провадження № 61-10168сво18), згідно з якими за результатами розгляду скарг на дії/бездіяльність державного виконавця суд першої інстанції приймає відповідне судові рішення, а саме постановляє ухвалу, і саме це судове рішення і є об`єктом апеляційного оскарження, а тому за подання апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується судовий збір, дійшов висновку про те, що заявник має сплатити судовий збір за оскарження судових рішень, в яких вирішувалось питання щодо розгляду скарги на дії державного виконавця.
На виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 13 грудня 2023 року подав заяву, за змістом якої просив прийняти до розгляду його апеляційну скаргу без сплати судового збору з огляду на те, що він є стягувачем
у виконавчому провадженні.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2023 року повернено заявнику.
Повертаючи апеляційну скаргу заявнику, апеляційний суд зробив висновок про те, що у встановлений строк, заявник не надав до апеляційного суду квитанції про сплату судового збору, а тому не усунув вказаних в ухвалі Миколаївського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року недоліків, що
є підставою для повернення апеляційної скарги відповідно до частини шостої статті 357 ЦПК України
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно поклав на заявника, який є стягувачем у виконавчому провадженні, обов?язок зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Вказує, що апеляційний суд неправильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду м. Миколаєва.
26 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Листом від 12 червня 2024 року Верховний Суд повернув до Центрального районного суду м. Миколаєва матеріали справи, оскільки при попередньому розгляді справи з?ясувалось, що в матеріалах справи немає оригіналів оскаржуваних ухвал Миколаївського апеляційного суду від 07 грудня
2023 року та від 19 грудня 2023 року, що є перешкодою для розгляду справи
в касаційному порядку.
10 липня 2024 року матеріали справи після належного оформлення надійшли до Верховного Суду.
23 липня 2024 року матеріали справи передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права