ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 756/5891/23
провадження № 61-4029св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого
2024 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 є батьком колишнього чоловіка заявниці. У жовтні 2019 року на той час чоловік заявниці ОСОБА_3 заборгував кредиторським компаніям приблизно 100 000,00 грн.
ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 напав на заявницю з ножем, погрожував вбити, ображав, бив та вимагав гроші за повернення боргу. Всі ці події відбувались на очах малолітньої трирічної дитини. З приводу цього нападу відкрито кримінальне провадження № 12019000000001210 від
04 листопада 2019 року за частиною четвертою статті 187 КК України.
Після нападу у заявниці значно погіршилось здоров`я.
ОСОБА_2 тривалий час надсилав поштовими переказами на ім`я та адресу заявниці кошти з метою, щоб вона відмовилась від своїх свідчень
у зазначеній кримінальній справі. Вказані поштові перекази заявниця не отримувала.
З недавнього часу слідчі органи почали проводити певні процесуальні дії, після яких ОСОБА_2 почав створювати ситуацію, яка знову несе ризик та загрозу життю і здоров`ю заявника та її малолітньої дитини.
Посилаючись на те, що в неодноразових спробах ОСОБА_2 проникнути
до квартири, де мешкають лише заявниця та її дитина, є одна мета - завдати психологічного та фізичного болю заявниці та малолітній дитині, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис про заборону ОСОБА_2 наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та її малолітньою дитиною - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; видати обмежувальний припис про заборону ОСОБА_2 листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 та її малолітньою дитиною
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року
в задоволенні заяви відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що заявниця не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вчинення насильства
з боку заінтересованої особи щодо неї або її дитини, а також наміру вчинення будь-яких насильницьких дій у подальшому. Візити до квартири, в якій зареєстрована та проживає заявниця, не можуть вважатися такими, що несуть їй загрозу, оскільки заінтересована особа є довіреним представником власників квартири. Суд зазначив, що ОСОБА_2 не є кривдником щодо заявниці та її малолітньої дитини, яка також є його онуком, жодного насильства у будь-якій формі він не вчиняв і не створював ризиків для шкоди їх здоров`ю. Доказів, які вказують на те, що заявниця та її син
є особами, які зазнали домашнього насильства з боку ОСОБА_2 чи загрози вчинення такого психологічного тиску, суду не надано.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
20 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду
м. Києва від 31 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди врахували недопустимий доказ,
в якому використано інформацію, здобуту заінтересованою особою злочинним шляхом, а також з порушенням статті 262 ЦПК України; відзив
з додатками прийнято з порушенням норм процесуального права; суди не врахували дозвіл старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП України
в м. Києві, в якому вказано, що саме встановило досудове слідство; суди безпідставно відмовили у прийнятті додатково поданих доказів та вийшли за межі заявлених вимог; висновок суду апеляційної інстанції зроблено на припущеннях.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 646/2173/21, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 29 травня 2020 року у справі
№ 583/877/21, від 06 березня 2018 року у справі № 686/12914/16-к, від
06 липня 2022 року у справі № 753/13988/16-к, від 17 травня 2023 року
у справі № 713/1745/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
11 квітня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що ніякого психологічного та фізичного насильства щодо ОСОБА_1 і малолітньої дитини ОСОБА_2 не вчиняв. Аргументи заявниці не підтверджені жодними належними і допустимим доказами. Своїми діями ОСОБА_1 фактично позбавляє власників належного їм майна, вільного доступу до нього тощо.
Додаткові аргументи заявниці
20 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просить повернути відзив на касаційну скаргу; скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
Відповідь на відзив мотивована тим, що у відзиві ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 зробили заміну належного заявника -
ОСОБА_1 на неналежного заявника - ОСОБА_2, що є підставою про повернення відзиву без розгляду. У відзиві вказано недостовірну інформацію щодо відсутності в матеріалах справи оцінки ризиків. Інші аргументи
є аналогічними аргументам, наведеним у касаційній скарзі.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва.
08 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу та у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 01 лютого 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від
15 липня 2020 року.
У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2013 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_8 придбала 2/3 частини квартири
АДРЕСА_2, ОСОБА_3 придбав
1/3 частини цієї квартири.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від
30 серпня 2013 року № 8701064 1/3 частини квартири на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (колишній чоловік заявниці).
ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 .
Згідно з актом наданих медичних послуг від 08 травня 2023 року
№ 08.05.2023-56701-1195863 ОСОБА_1 зверталась за медичною допомогою
до ТОВ "Смарт Медікал Центр".
Відповідно до висновку експерта № 042-729-2023 за результатом проведення
в період з 05 травня 2023 року до 19 травня 2023 року експертизи на підставі постанови старшого слідчого СВ Оболонського управління поліції
ГУ Національної поліції в м. Києві за матеріалами кримінального провадження № 12019100000001210 експертиза проведена згідно
з відомостями про подію, яка сталася 03 листопада 2019 року о 18:30 год
в АДРЕСА_1 . Згідно із цим висновком експерт установив, що виявлені тілесні ушкодження за ступнем тяжкості віднесено до легкого тілесного ушкодження.
До заяви ОСОБА_1 долучила копії своїх заяв на ім`я начальника Оболонського РУП ГУ НП в м. Києві від 05 травня 2023 року та від 08 травня 2023 року, в яких повідомляється про обставини приходу ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_3, де проживає заявниця.
31 травня 2023 року заявниця надала копії двох талонів-повідомлень про прийняття від неї заяв Оболонським УП 30 травня 2023 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини,
є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи