ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 522/8377/15
провадження № 51-2330км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня
2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року стосовно
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 293 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2022 року
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 293 КК, та призначено йому покарання у виді арешту на строк -
3 місяці.
На підставі ч. 5 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_6 звільнено від покарання
у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він тривалий час з 19 години 22 жовтня до 04 години 23 жовтня 2013 року, перебуваючи поруч з адміністративною будівлею ГУ МВС України в Одеській області на вул. Єврейській, 12, у м. Одесі, разом зі значною кількістю осіб, будучи депутатом Одеської міської ради, умисно, користуючись авторитетом, закликав, гучно висловлювався та іншими діями підбурював осіб, які там перебували, до порушення громадського порядку, чим брав активну участь у групових діях, що призвели до грубого порушення громадського порядку. У продовження своїх дій ОСОБА_6 разом з іншими не встановленими особами проникли до внутрішнього подвір`я адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області, яка є установою з особливим порядком відвідування, де голосно протягом тривалого часу вигукував свою думку щодо незгоди з діями міліції та інші висловлювання, чим спонукав інших осіб до вчинення таких дій, що є порушенням громадського порядку. Також він разом з іншими особами заблокували центральний та інші входи до адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області, таким чином, що працівники управління тривалий час після закінчення робочого часу не могли покинути адміністративну будівлю, і цим порушили розпорядок роботи державної установи. Крім того, у зв`язку із перекриттям проїжджої частини ОСОБА_6 як активний учасник групового порушення порядку перешкоджав роботі транспорту по вул. Єврейській, у тому числі тролейбуса, що рухаєтся маршрутом № 10, і рух якого було припинено з 20:00 22 жовтня 2013 року до моменту закінчення незаконних дій.
Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за ст. 293 КК України як активну участь
у групових діях, що призвели до грубого порушення громадського порядку і суттєвого порушення роботи транспорту та установи.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 лютого 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.
Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Свою позицію мотивує тим, що суди безпідставно визнали його винуватим у скоєнні кримінального правопорушення.
Уважає, що суд першої інстанції усупереч вимогам ст. 412 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) провів судове провадження за відсутності визнаного у встановленому законом порядку потерпілого. Також порушив вимоги
ст. 318 КПК щодо розумності строків судового розгляду.
Стверджує, що його засуджено за кримінальне правопорушення, яке не передбачене КК, оскільки в диспозиції ст. 293 КК наявні два окремі наслідки, відокремлені сполучником "або", що унеможливлює кваліфікацію дій однієї особи за цими двома наслідками.
Наголошуючи на порушенні судами обох інстанцій вимог ст. 481 КПК (у редакції станом на 1 листопада 2013 року), підкреслює, що відповідно до положень цієї статті письмове повідомлення про підозру йому як депутату місцевої ради мав здійснювати Генеральний прокурор України, його заступник, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень, а не виконувач обов`язків прокурора Одеської області.
Апеляційний суд, спростовуючи доводи засудженого в цій частині, у своєму обґрунтуванні послався на редакцію ст. 481 КПК, яка була прийнята значно пізніше, ніж було повідомлено про підозру.
Як зазначає засуджений, суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки тому, що йому як чинному на той момент депутату місцевої ради повідомлення про підозру було вручено слідчим, у якого було відсутнє доручення на здійснення цієї процесуальної дії.
Уважає, що суд, призначаючи кримінальне провадження до судового розгляду
30 червня 2015 року, безпідставно не звернув уваги на численні порушення вимог
ст. 291 КПК, допущені в ході складання обвинувального акта.
Також зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки порушенню прокурором приписів ст. 338 КПК під час зміни обвинувачення та викладу його в новій редакції. Так, прокурор перекваліфікував дії з ч. 3 ст. 296 на ст. 293 КК, не зазначивши нових фактичних обставин правопорушення.
Акцентує на тому, що строк притягнення до відповідальності за ст. 293 КК закінчився 23 жовтня 2015 року, в той час як зміна обвинувачення відбувалася 11 жовтня
2016 року.
Посилається на те, що суд, порушуючи вимоги ст. 314 КПК, не вирішив питання стосовно повернення зміненого (нового) обвинувального акта.
На переконання засудженого, суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, оскільки під час перекваліфікації його дій з ч. 3 ст. 296 на ст. 293 КК залишилося невирішеним питання щодо кваліфікації дій інших учасників групового порушення громадського порядку, оскільки одна особа не може уважатись такою, що вчинила кримінальне правопорушення у групі.
Касатор стверджує, що суди неправильно трактують норму ст. 293 КК, адже саме суттєве порушення роботи транспорту, а не тривале обмеження в русі та суттєве порушення роботи установи, а не порушення нормальної роботи є кримінально караним. Наполягає на тому, що передбачені цією нормою КК наслідки мають бути виражені в конкретних збитках, посилання на які відсутні в матеріалах справи, а отже, відсутній склад кримінального правопорушення.
Наголошує на відсутності доказів на підтвердження того, що саме він зупиняв тролейбус, перешкоджав руху транспорту, зокрема громадського, чи блокував двері адміністративної будівлі ГУ МВС в Одеській області. Стверджує, що рух тролейбуса перекрили саме правоохоронні органи.
Звертає увагу, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його рішення, та не зазначив, чому відкинув інші.
Крім того зауважує, що апеляційний суд безпідставно посилався на показання потерпілого, якого не було та про якого не зазначено у вироку суду першої інстанції.
Наполягає на відсутності мотиву і мети вчинення правопорушення, оскільки він виконував свої повноваження як депутат, умислу на порушення громадського порядку не мав. Стверджує, що суди повною мірою не перевірили повноважень депутата міської ради, не дослідили доказів порушення правоохоронними органами закону під час затримання депутата ОСОБА_7 . Посилається, що він як депутат міської ради, використовуючи свої повноваження, намагався припинити порушення закону правоохоронними органами у зв`язку з затриманням ОСОБА_7 Суди не зазначили в рішеннях та не дали оцінки тому, які саме його дії виходили за межі повноважень, і не послалися на закон, зі змісту якого виходив суд, приймаючи таке рішення.
Уважає, що в його діях немає обов`язкових елементів складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, а саме об`єктивної та суб`єктивної сторони.
Ці обставини, на переконання засудженого, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який, порушуючи вимоги ст. 419 КПК, не перевірив усіх доводів його апеляційної скарги належним чином, не дав умотивованих відповідей на них та залишив вирок суду без зміни.
Вказує на те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів.
Крім того, ставить інші вимоги, що стосуються фактичних обставин кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу,
а прокурор заперечувала щодо її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.