ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 552/4832/22
провадження № 51-1093км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022050010000252, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 402 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили змінено із застави на тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду негайно.
Строк покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з 21 квітня 2023 року, зарахувавши в строк відбування покарання перебування останнього під вартою з 08 червня 2022 року по 22 серпня 2022 року.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, перебуваючи на посаді навідника кулеметника 3 стрілецького відділення 1 взводу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1, в порушення ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 02 травня 2022 року близько 14:00 знаходячись в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1, у передмісті селища Золочів Харківської області, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира НОМЕР_2 окремого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2022 року №12ДСК, щодо вибуття в район населених пунктів Цапівка - Одноробівка -Баранівка, доведеного до нього в усному порядку, який був виданий уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина, що призвело до підриву боєготовності та боєздатності 3 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 31 січня 2024 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити оскаржені судові рішення і на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням.
Зазначає, що суди не навели вагомих і достатніх обґрунтувань, які б свідчили про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання, що належить відбувати реально, та невмотивовано відхилили аргументи сторони захисту про протилежне.
Вказує, що без належної оцінки залишилися усі обставини справи та характеризуючі особу засудженого дані, які в своїй сукупності свідчать про його можливе виправлення без ізоляції від суспільства
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити його касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Із жодних інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів першої та апеляційної інстанцій і зважає на фактичні обставини, встановлені ними.
Доводи, наведені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_6, про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність унаслідок незастосування положень ст. 75 КК України, що зумовило невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Зважаючи на вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системний аналіз вимог закону України про кримінальну відповідальність свідчить про те, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 міри покарання, врахував: тяжкість скоєного кримінального правопорушення, яке згідно з положеннями ст. 12 КК України є тяжким; обставини вчиненого кримінального правопорушення (його передумови та наслідки), дані про особу винного, відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання.
З огляду на наведене й усі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 4 ст. 402 КК України, яке слід відбувати реально.