ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 925/1107/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації "Київська митрополія Української православної церкви"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 (головуючий - Андрієнко В.В., судді - Шапран В. В., Буравльов С. І.) і рішення Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 (суддя К. Довгань) у справі
за позовом керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України
до: 1. Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської ради, 2. Релігійної організації "Київська митрополія Української православної церкви"
про усунення перешкод права користування та розпорядження
(за участю представників: прокурор - Цимбалістий Т.О., позивача - Яцишин Д.В., відповідача-2 - Пегза К.К.)
Обставини справи, встановлені судами
1. Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 № 711 затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення, в якому Георгіївський (Успенський) собор XII ст. (1144 р.) в м. Каневі Черкаської області (далі - Собор) є пам`яткою археології.
2. У виданому 10.11.1974 Міністерством культури Української РСР паспорті зазначені: типологічна належність Георгіївського собору - пам`ятка археології та пам`ятка архітектури, 1144 рік, зазначені історичні відомості, опис пам`ятника, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан та система охорони - республіканське значення; у графі "балансова належність" зазначено Канівську міську раду (далі - Рада, відповідач-1), а використання визначено за Канівським музеєм народно-декоративного мистецтва.
3. Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради народних депутатів від 27.02.1990 № 60 припинено показ експонатів музею народно-декоративного мистецтва в м. Каневі з 01.03.1990 в приміщенні Собору та дозволено зареєстрованій общині Руської православної церкви проводити молитовні обряди в Соборі з 04.03.1990.
4. На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18 Собор повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви як культове приміщення (молитовний будинок).
5. У грудні 1993 року між обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих в особі начальника управління архітектури Черкаської облдержадміністрації та протоієреєм, настоятелем Успенського храму Почтовим Г.Г укладено охоронний договір, за умовами якого останній прийняв в безоплатне користування будинок Собору для використання приміщення під проведення служб Українською православною церквою.
6. Рішенням виконавчого комітету Ради від 23.10.2003 № 397 надано дозвіл Українській православній церкві на оформлення права колективної власності на будівлю Собору по вул. Леніна (Героїв Небесної Сотні), 62 в м. Каневі.
7. На підставі вище вказаного рішення 31.10.2003 виконавчим комітетом Ради видане Українській православній церкві свідоцтво Серії НОМЕР_1 про право власності на будівлю Собору та 28.11.2003 проведено державну реєстрацію права власності.
8. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 Собор включений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка археології національного значення (реєстраційний номер 230014-Н).
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
9. Керівник Смілянської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Мінкульт, позивач) звернувся до суду з позовом до Ради та Релігійної організації "Київська митрополія Української православної церкви" (далі - УПЦ, відповідач-2) про усунення перешкод у здійсненні державою в особі Мінкульту права користування та розпорядження будівлею Собору шляхом:
- визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Ради від 23.10.2003 № 397 щодо надання дозволу на оформлення права власності УПЦ на будівлю Собору;
- визнання недійсним та скасування свідоцтва від 31.10.2003 серії НОМЕР_1 про право колективної власності УПЦ на будівлю Собору;
- скасування за УПЦ державної реєстрації права власності на Собор;
- зобов`язання УПЦ повернути на користь держави в особі позивача будівлю Собору.
10. Позов мотивований порушенням права власності держави внаслідок протиправного заволодіння відповідачем-2 будівлею Собору, який є пам`яткою археології національного значення, щодо якого встановлена законодавча заборона відчуження з власності держави.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024, позов задоволений. Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Мінкульту права користування та розпорядження будівлею Собору: (1) визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення виконавчого комітету Ради від 23.10.2003 № 397 щодо надання дозволу на оформлення права власності УПЦ на будівлю Собору; (2) визнано недійсним та скасовано свідоцтво від 31.10.2003 серії НОМЕР_1 про право колективної власності УПЦ на будівлю Собору; (3) скасовано державну реєстрацію за УПЦ права власності на Собор; (4) зобов`язано УПЦ повернути на користь держави в особі позивача будівлю Собору .
12. Суди попередніх інстанції констатували, що будівля Собору в силу його статусу пам`ятки археології є загальнодержавною власністю і держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону. Собор не передавався до комунальної власності в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", а отже не міг бути переданий і у власність релігійної громади в порядку частини 2 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Касаційна скарга
13. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач-2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм пунктів 1.5, 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі - Тимчасове положення) у розрізі можливості скасування та визнання недійсним набутого в законний спосіб права власності юридичної особи на нежитлову будівлю та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно (нежитлову будівлю) з подальшим поверненням його юридичній особі публічного права, за якою таке майно ніколи не було зареєстроване.
15. За доводами скаржника апеляційний суд проігнорував те, що будівля Собору була безоплатно повернута віруючим Української Православної Церкви згідно з рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18, яке є чинним та не було скасоване. При цьому будівля Собору ніколи не була зареєстрована за Мінкультом.
Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу
16. Мінкульт вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу необґрунтованою і такою, що задоволенню не підлягає. Вказує на те, що Собор є загальнодержавною власністю і держава є титульним володільцем цього майна в силу закону.
17. Прокурор заперечує проти доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанції про належність Собору на праві власності державі на неможливість набуття відповідачем-2 права власності на це майно.
Позиція Верховного Суду
18. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Задовольняючи заявлений прокурором позов, суди обох інстанцій встановили, що в силу спеціального статусу пам`ятки археології, щодо якої існує законодавча заборона відчуження з державної власності, Собор ні за яких умов не міг бути переданий УПЦ у колективну власність. Отже, Собор ніколи не вибував з державної власності, а порушення діями відповідачів права власності держави слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.
20. Заперечуючи проти позову, УПЦ вказує на те, що набуло право власності на Собор на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 № 18, що і стало підставою для державної реєстрації за ним відповідного речового права на спірне майно в 2003 році. При цьому Собор всупереч вимог пункту 1.5 Тимчасового положення ніколи не був зареєстрований за державою в особі позивача, що на переконання скаржника свідчить про те, що держава не була власником Собору.
21. Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника, погоджується з висновками судів попередніх інстанції щодо неможливості набуття відповідачем-2 права власності на Собор в силу його особливого статусу з огляду на таке.
22. Судами встановлено, що Собор з 1965 року має статус пам`ятки археології республіканського значення, його було включено до переліку пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення відповідно до вимог статті 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (чинного станом на 1965 рік).