УХВАЛА
27 серпня 2024 року
м. Київ
Справа № 800/573/16
Провадження № 11-59заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого суддіУркевича В. Ю.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
позивача - адвоката Кучерук Н. С.,
відповідача - Пантюхової Л. Р.,
третьої особи - Кабінету Міністрів України - Шокуна О. В.,
третьої особи - Служби безпеки України - Осипова Д. О.,
розглянула на судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М.С.Л." на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 лютого 2024 року (судді Коваленко Н. В., Берназюк Я. О., Чиркін С. М., Гімон М. М., Кравчук В. М.) у справі за позовом ТОВ "М.С.Л." до Президента України, третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача: Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України, про визнання протиправним з часу видання та скасування Указу Президента України від 17 жовтня 2016 року № 467/2016 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 16 вересня 2016 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" у частині та
ВСТАНОВИЛА:
1. У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "М.С.Л." (далі - ТОВ "М.С.Л.", Товариство) звернулося до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Президента України, у якому просило суд визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття Указ Президента України від 17 жовтня 2016 року № 467/2016 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня 2016 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (далі - Указ; спірне рішення; РНБО відповідно) у частині введення в дію рядка 98 додатка 2 до спірного рішення РНБО від 16 вересня 2016 року, яким щодо нього продовжено дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), застосованих рішенням РНБО від 02 вересня 2015 року (із змінами, внесеними рішеннями РНБО від 17 вересня 2015 року та від 20 травня 2016 року), введеним в дію Указом Президента України від 16 вересня 2015 року № 549/2015, та застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на один рік.
Прохання мотивувало тим, що позивач не вчиняв ніяких дій, які у розумінні норм Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII "Про санкції" (далі - Закон № 1644-VII) могли б свідчити про наявність підстав для застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених цим Законом. Якби існували будь-які підстави для застування санкцій, то це б стало підставою для "відкриття" кримінальних проваджень, їх розслідування та ухвалення відповідних вироків. Однак таких проваджень та вироків нема.
Спірне рішення не містить відомостей щодо того, які саме дії та яких саме осіб стали підставами для ухвалення рішення про застосування санкцій та продовження їх дії щодо позивача, а обґрунтування - обмежується винятково цитуванням пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.
Просить надати значення тому, що позивач звертався до Служби безпеки України (далі - СБУ) із заявою розглянути питання про скасування застосованих до нього санкцій, у відповідь на яку цей орган (після проведення перевірки) направив до РНБО пропозицію скасувати застосовані до позивача санкції. Такого змісту реагування на звернення позивача, на думку останнього, є проявом того, що орган, який ініціював застосування санкцій до позивача, визнав брак для цього підстав і СБУ таким чином продемонструвала, що не має підстав для застосування санкцій до позивача.
Ще наголошує на тому, що єдиною іноземною особою, під контролем якої перебуває позивач, є громадянин Кіпру (кінцевий бенефіціарний власник (контролер) ОСОБА_3 ), до якого персональні санкції оскаржуваним Указом не були застосовані. Така поведінка відповідача є свідченням того, що постать чи дії останнього не були підставами для застосування санкцій до позивача.
Вважає, що, оскільки підстав для застосування до нього санкцій не існувало взагалі, то й продовження строку їх дії не можна визнати підставовими і такими, що ґрунтуються на законі. Ба більше, Закон № 1644-VI не передбачає можливості продовжувати дію раніше застосованих санкцій, тому, як гадає позивач, Президент України, коли видавав оспорений Указ, діяв свавільно, всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України, не в інтересах суспільства й з перевищенням наданих йому повноважень.
На переконання позивача, рішення про застосування до нього санкцій не ґрунтується на встановлених Законом № 1644-VI підставах, воно застосовано до позивач поза законодавчою процедурою, внаслідок свавільного розуміння закону та на чинниках, які суперечить рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ), Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Позивач переконаний, що застосування санкцій саме до нього законом не передбачено, не обумовлено інтересами суспільства та не є співмірним, оскільки жодних порушень позивач не допускав.
2. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, позаяк вважав вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими.
Насамперед відповідач покликається на те, що оспорений Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 15 травня 2017 року № 133 (далі - Указ № 133), яким введено в дію пункт 666 додатка 1 до рішення РНБО від 27 квітня 2017 року й застосовано санкції до позивача строком на один рік. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування 17 травня 2017 року і втратив чинність у зв`язку з закінченням строку його дії 17 травня 2018 року.
Вважає, що з 18 травня 2018 року відбулося повне відновлення законних прав та інтересів позивача й із цього часу предмета спору в цій справі як такого вже нема.
Поряд із цим відповідач наполягає на законності оскарженого Указу, позаяк притримується думки, що у спірних правовідносинах він діяв у межах повноважень, наданих йому статтями 102, 106, 107 Конституції України, на підставі та з дотриманням норм Закону № 1644-VI, за наявності обставин для реалізації таких повноважень.
Стверджує, що втручання держави у приватні інтереси позивача є легітимним і ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті та ефективності застосування санкцій. Вважає, що позивач хибно трактує релевантні до спірних правовідносин норм законодавства.
Звертає увагу на те, що передбачені у статті 3 Закону № 1644-VI підстави для застосування санкцій є оціночною категорією і належать до дискреційних повноважень Президента України, який за межі такої дискреції у спірних правовідносинах не виходив, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) у справі № 9901/405/19.
3. Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) зазначає, що спірне рішення продовжило дію вже застосованих раніше до позивача санкцій, а наявність таких повноважень у відповідача підтверджується нормами статті 5 Закону № 1644-VI, аналіз яких дозволяє стверджувати, що у разі, якщо санкції після закінчення терміну, на які вони були застосовані відносно певної особи, не досягли мети їх застосування й підстави для цього фактично продовжують існувати, то їх дія підлягає продовженню шляхом ухвалення нового рішення щодо застосування санкцій.
Доводить, що СБУ як первісний ініціатор застосування санкцій до позивача встановила, що раніше застосовані санкції не досягли мети їхнього застосування, а головний розробник проєкту розпорядження КМУ, який у спірних правовідносинах вніс до РНБО пропозицію про продовження дії санкцій, виходив з того, що не було пропозицій щодо скасування зазначених санкцій від уповноважених державних органів, які забезпечують формування та реалізацію державної політики у відповідних сферах, у яких настали підстави для застосування санкцій до позивача.
Вважає, що спірний Указ відповідач видав відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наявних у нього повноважень, тому підстав для задоволення позову нема.
4. СБУ у своїх поясненнях повідомляє, що оскаржений Указ відповідає закону та виданий на підставі пропозицій органу (КМУ), який за законодавством наділений повноваженнями ініціювати таке питання.
Звертає увагу на дискреційний характер повноважень, реалізованих відповідачем у спірних правовідносинах, і межі судового контролю за ними. Виділяє превентивну спрямованість санкцій та стверджує про дотримання під час видання спірного Указу вимог пропорційності (співвідношення) між метою, на досягнення якої спрямовано застосування санкцій, та засобами, які для цього використовуються.
Не заперечуючи того, що застосування санкцій у спірних відносинах зумовило втручання у право позивача на мирне володіння майном, СБУ переконана, що у цьому випадку таке втручання переслідувало легітимну мету - забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України, який є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Доводить, що за своєю природою та суттю санкції не належать до жодного з видів юридичної відповідальності, а їх запровадження щодо певної особи не ставить їй за провину діяння, визначене у законі як правопорушення, зокрема й кримінальне. Беручи до уваги викладене вище і те, що для застосування санкцій до позивача існували передбачені законом достатні правові підстави, а відповідні пропозиції були подані уповноваженим на це органом, СБУ переконана у законності спірного Указу і не вважає, що цей позов підлягає задоволенню.
Брак підстав для задоволення позову СБУ обґрунтовує і тим, що після втрати чинності усіма указами Президента України, якими були введені в дію рішення РНБО про застосування санкцій до позивача, серед них й той, який оскаржується до суду в цій справі, перестав існувати предмет спору як такий. Отже, в цьому випадку, на думку СБУ, завдання адміністративного судочинства, яке насамперед полягає у захисті саме порушених прав, не може бути виконано, оскільки індивідуально виражені права або інтереси Товариства наразі жодним чином не порушуються і не обмежуються. Сам собою факт визнання протиправним та скасування спірного Указу, на переконання СБУ, не впливає на відновлення прав та інтересів позивача у цій справі.