ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 463/2517/22
провадження № 61-5646 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 вересня 2023 року в складі судді Стрепка Н. Л.
та постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 квітня 2008 року між кредитною спілкою "Либідь" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір
№ 22/2008 ЛФ, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі
20 000,00 грн до 04 квітня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.
На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, того самого дня, між кредитною спілкою, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було укладено договори поруки, за умовами яких поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором у повному обсязі за виконання позичальником своїх зобов`язань
як солідарні боржники.
На підставі договору про відступлення права вимоги від 29 березня 2013 року, укладеного між ним і кредитною спілкою " Либідь", до нього перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором.
Кредитна спілка "Либідь" виконала свої зобов`язання, проте позичальник кошти
не повернув. Він звертався до позичальника та поручителів із вимогою
про погашення заборгованості, яка виникла, однак вони проігнорували її, а тому він звернувся із відповідним позовом до суду, при цьому позовні вимоги не містили вимоги про дострокове повернення частини кредиту.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року
у справі № 463/3808/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, його позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на його користь за договором про надання кредиту від 04 квітня 2008 року № 22/2008 ЛФ
12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом
та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього 45 972,25 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3
на його користь за договором про надання кредиту від 04 квітня 2008 року
№ 22/2008 ЛФ 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів
за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього на суму 45 972,25 грн.
Виконавчі листи, видані на виконання указаних вище судових рішень у справі
№ 463/3808/14-ц, було пред`явлено до примусового виконання і відкрито виконавчі провадження у Личаківському відділі державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - ВДВС) № 49896567 щодо ОСОБА_2,
у Сокальському ВДВС № 47277859 щодо ОСОБА_3, у Самбірському ВДВС № 47553746 щодо ОСОБА_4, проте позичальник та поручителі ухиляються
від виконання судових рішень та повернення коштів.
Позивач зазначав, що умовами кредитного договору (пункт 4.3) передбачено,
що в разі виникнення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів
за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати наведеної у пункті 5.1 договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. За своєю природою такі кошти є неустойкою, різновидом якої є пеня, і їх розмір за квітень 2021 року становить 11 250,00 грн.
Також уважав, що такими діями відповідачів йому спричинено моральну шкоду, оскільки необхідність звернення до суду за захистом порушеного права відриває його від звичних занять, завдає йому, як особі з інвалідністю другої групи, фізичного та душевного болю. Розмір шкоди ним оцінено в 775 319,10 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: стягнути солідарно
з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на його користь пеню (додаткові проценти) за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання
за договором про надання кредиту від 04 квітня 2008 року № 22/2008 ЛФ
на підставі пункту 4.3 договору за квітень 2021 року в розмірі 11 250,00 грн,
та на відшкодування моральної шкоди 775 319,10 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 18 травня 2022 року позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 18 травня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 вересня
2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду
від 19 лютого 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, подавши до суду позов про стягнення заборгованості за кредитом, процентів та пені, використав своє право на повернення суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та пені за порушення умов договору, він має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, проте ОСОБА_1 таких вимог у цьому спорі не заявляв.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не доведений факт завдання йому відповідачами моральної шкоди в зв`язку з невиконанням судового рішення, оскільки у випадку невиконання він вправі звернутися до боржників із вимогою про стягнення боргу на підставі статті 625 ЦК України.
Апеляційний суд указав і про те, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з позовами до відповідачів із аналогічних підстав (справи № 463/3529/19, № 463/1018/20)
про стягнення із них пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання
на підставі пункту 4.3 кредитного договору, але за інші періоди, - за лютий
2019 року та травень 2018 року, в задоволенні яких відповідними судовими рішеннями було відмовлено з тих самих підстав, що й у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також суди встановили обставини
на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 24 квітня 2024 року, задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк
на касаційне оскарження заочного рішення Личаківського районного суду
м. Львова від 07 вересня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції.
У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не враховано відповідні правові позиції Верховного Суду,
а також не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Подана ним у 2013 році позовна заява про стягнення заборгованості не містила вимог про дострокове повернення частини кредиту, а відповідно до пункту 9.1 кредитного договору строк його дії діє до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. При цьому сам кредитний договір достроково не розірвано.
Пеня, яку він просить стягнути у цій справі, є мірою відповідальності за порушення зобов`язання, і її розмір (3 %) погоджений сторонами в договорі. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржники не виконали, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Неповернення відповідачами коштів є протиправним та спричинило йому моральну шкоду, а тому безпідставною є відмова в задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди, яка до того ж може бути відшкодована навіть
у тих випадках, коли умовами договору право на її компенсацію не передбачено.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).