ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 461/6178/22
провадження № 61-2120 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
представник ОСОБА_3 - адвокат Снігур Галина Михайлівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Снігур Галини Михайлівни, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня
2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 лютого 2022 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 120 000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 01 червня 2022 року по курсу Національного банка України на дату повернення.
ОСОБА_2 не виконав узяті на себе зобов`язання й не повернув грошові кошти.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити
й стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі
120 000,00 доларів США, еквівалент - 4 388 232,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі
120 000,00 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 405,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами був укладений договір позики, оформлений розпискою. ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти, проте не виконав узяті на себе договірні зобов`язання й не повернув отримані у позику грошові кошти.
Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України та врахував судову практику Верховного Суду.
Розподіл судових витрат здійснено на підставі частини першої статті 141
ЦПК України.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2023 року
у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області (далі - приватний виконавець) Білецького І. М. про звернення стягнення
на нерухоме майно ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року задоволено подання приватного виконавця Білецького І. М. про звернення стягнення
на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано
в установленому законом порядку. Звернуто стягнення на незареєстроване
у законному порядку майно з метою виконання виконавчого листа № 461/6178/22, виданого 17 квітня 2023 року Галицьким районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики
у розмірі 120 000,00 доларів США, а саме на 1/2 частину нерухомого майна, загальною площею 1 298,9 кв. м, під літерою Б-2, за адресою:
АДРЕСА_1, яке передано у приватну власність фізичної особи- ОСОБА_2, право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку, надано дозвіл на її реалізацію.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 120 000,00 доларів США та судовий збір у розмірі 12 405,00 грн. Постановою приватного виконавця від 12 червня 2023 року відкрито виконавче провадження № 72001724 з виконання виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом м. Львова від 17 квітня 2023 року № 461/9178/22.
Боржник добровільно не сплатив заборгованість, заощаджень та рухомого майна немає, однак має нерухоме майно, а саме 1/2 частину нерухомого майна, загальною площею 1 298,9 кв. м, під літерою Б-2, за адресою:
АДРЕСА_1, яке передано у приватну власність фізичної особи - ОСОБА_2, та право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Боржник фактично є володільцем відповідного нерухомого майна.
Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України "Про виконавче провадження".
Вищевказані рішення та ухвалу районного суду оскаржив в апеляційному порядку
ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про його права, свободи та інтереси.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 січня 2024 року (апеляційне провадження № 22-ц/811/2007/23) у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Оприск Л. Є., про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.
та ОСОБА_5, на рішення Галицького районного суду м. Львова
від 13 лютого 2023 року відмовлено.
Апеляційні скарги представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.
та ОСОБА_5, залишено без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у спірних правовідносинах районним судом вирішувався спір між ОСОБА_1
та ОСОБА_2 з приводу стягнення заборгованості за укладеним між ними договором позики, щодо якого діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Апеляційний суд установив, що рішенням Галицького районного суду м. Львова
від 08 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17 частково задоволено позов
ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики й стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 основний борг за договором позики
у розмірі 20 000,00 доларів США, договірної відповідальності у сумі
20 000,00 доларів США, а всього - 40 000,00 доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу Національного банка України складає
1 043 314,92 грн. У решті вимог позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Вказане рішення районного суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року. Тобто воно набрало законної сили
й підлягає обов`язковому виконанню.
Крім того, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у справі № 461/2066/17 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2,
ОСОБА_6 про стягнення солідарного боргу. Стягнуто солідарно
з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі
405 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Зазначене рішення суду першої інстанції не оскаржувалося в апеляційному порядку й набрало законної сили.
На виконання вищевказаних судових рішень Галицький районний суд м. Львова видав відповідні виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні
в органах державної виконавчої служби (далі - ДВС), їх об`єднано у зведене виконавче провадження.
Тобто ОСОБА_2, відповідач у даній справі, має статус боржника по відношенню до особи, яка подала апеляційну скаргу на судові рішення, - ОСОБА_3 .
На час складення ОСОБА_2 розписки від 01 лютого 2022 року та отримання
від ОСОБА_1 у позику коштів у відповідному розмірі ОСОБА_2 не міг
не знати про відповідні обставини (вказані судові рішення) та обов`язок повернути кошти, оскільки використовував своє право на апеляційне оскарження, відтак йому було відомо про стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_3 .
Тому суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 362 ЦПК України.
ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у справі, вважав, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про його права, свободи
та інтереси, оскільки даний судовий спір виник з метою невиконання інших боргових зобов`язань, а розписка від 01 лютого 2022 року носить ознаки фіктивного договору позики.
Разом із цим, договір позики, оформлений розпискою між ОСОБА_1
та ОСОБА_2 01 лютого 2022 року, є правомірним (стаття 204 ЦК України). ОСОБА_7 не довів факт укладення цього договору з метою невиконання
ОСОБА_2 інших своїх боргових зобов`язань.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що він не надає правової оцінки доводам про те, що почерк ОСОБА_2 у розписці від 01 лютого 2022 року
та поясненнях від 28 червня 2022 року є різними, оскільки для такого аналізу необхідні спеціальні знання. У задоволенні клопотань ОСОБА_3
про призначення судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів було відмовлено, оскільки питання встановлення виконавця тексту
та підпису у розписці від 01 лютого 2022 року та відповідність віку рукописних текстів до дати складання розписки не стосуються предмету розгляду у даній справі, натомість можуть бути досліджені у випадку розгляду справи
про оспорення договору позики, за яким проведено стягнення.
З метою уникнення створення преюдиції у майбутньому суд апеляційної інстанції не надав оцінки добросовісності поведінки сторін спору при укладенні договору позики від 01 лютого 2022 року.
Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України, ЦПК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 січня 2024 року (апеляційне провадження № 22-ц/811/2008/23) у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Оприск Л. Є., про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.
та ОСОБА_5, на ухвалу Галицького районного суду м. Львова
від 04 липня 2023 року відмовлено.
Апеляційні скарги представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.
та ОСОБА_5, залишено без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року залишено
без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що приватний виконавець, звертаючись до суду з даним поданням, довів здійснення ним у повному обсязі виконавчих дій, спрямованих на виявлення коштів та рухомого майна боржника.
У ході проведення виконавчих дій було встановлено, що у боржника відсутні кошти чи рухоме майно на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача в повному обсязі.
Нежитлові приміщення під літ Б-2, загальною площею 1 298,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, належали на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (1/2 частки). У подальшому, право власності боржника
на вказане майно було скасовано у судовому порядку (справа № 466/5634/14). Проте, останній фактично користується ними.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3, на ухвалу районного суду на підставі пункту 1
частини першої статті 362 ЦПК України, так як ОСОБА_2 має статус боржника
по відношенню до ОСОБА_3 (виконавче провадження № 58730552)
й оскаржуване судове рішення стосується прав, інтересів та обов`язків цієї особи.
Апеляційний суд застосував норми ЦПК України, Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень", врахував судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У лютому 2024 року представник особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_3 - адвокат Снігур Г. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, у змісті якої просить оскаржувані судові рішення по суті спору скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 20 лютого 2024 року. Витребувано
із районного суду вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання заявника про зупинення дії рішення суду першої інстанції відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року клопотання представника особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_3 - адвоката Снігур Г. М., про зупинення дії рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року задоволено частково. Зупинено виконання рішення районного суду
до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга, з урахуванням її уточненої редакції, мотивована тим, що суди ухвалили незаконні судові рішення по суті спору, вирішили питання про права
та обов`язки ОСОБА_3, проте останній не був залучений до участі у справі.
Апеляційний суд безпідставно зазначив у тексті оскаржуваної постанови про те, що він не надає оцінку деяким доводам апеляційної скарги, зокрема щодо фраундаторності правочину, укладеного між сторонами у справі. Суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, повинен був надано оцінку всім доводам апеляційної скарги і вирішити питання про порушення прав такої особи.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
У спірних правовідносинах відповідач, будучи боржником ОСОБА_3, уклав договір позики з позивачем із метою невиконання своїх боргових зобов`язань саме перед ОСОБА_3 .
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у справі № 461/2066/17 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення солідарного боргу. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2
та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 405 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а. с. 156-157, т. 1).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року у справі
№ 461/8614/17 частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики й стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 основний борг за договором позики у розмірі 20 000,00 доларів США, договірної відповідальності у сумі 20 000,00 доларів США, а всього -
40 000,00 доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу Національного банка України складає 1 043 314,92 грн. У решті вимог позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а. с. 152-155, т. 1).
Вказане рішення районного суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.
На виконання вищевказаних судових рішень Галицький районний суд м. Львова видав відповідні виконавчі листи (а. с. 161-163, т. 1).
Виконавчий лист № 461/2066/17 був звернутий ОСОБА_3 до примусового виконання та перебував на примусовому виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у м. Львові (ВП № 58730552), що підтверджується постановою державного виконавця від 29 червня 2021 року про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження (а. с. 148, т. 1).
01 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, за якою останній отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 120 000,00 доларів США, що еквівалентно 3 414 000 грн,
які зобов`язався повернути до 01 червня 2022 року по курсу Національного банка України на дату повернення, що підтверджується копією відповідної розписки
(а. с. 4, т. 1)
ОСОБА_2 своїм підписом у вказаній розписці засвідчив факт отримання
від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 120 000,00 доларів США.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаною розпискою (а. с. 1-3, т. 1).
У січні 2023 року, після відкриття провадження у справі, представник ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, у якій просила проводити розгляд справи
за відсутності відповідача й зазначила, що останній позовні вимоги визнає
та проти задоволення позову не заперечує (а. с. 31, т. 1).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 120 000,00 доларів США
(а. с. 35-37, т. 1).
Вищевказане рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку
ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про його права, свободи та інтереси (а. с. 130-147, 175-182, т. 1).
Оригінал розписки від 01 лютого 2022 року оглянуто судом апеляційної інстанції
в судовому засіданні 16 січня 2024 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,