Постанова
Іменем України
20 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 947/37261/21
провадження № 61-7737св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року в складі судді Сегеди О. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в складі колегії суддів Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У листопаді 2021 року ТОВ "Вердикт Капітал" звернулося із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна В. І. про визнання недійсним договору дарування.
Позов мотивований тим, що 12 жовтня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11215614000 від 12 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит в розмірі 53 550,00 дол. США під 10,7% річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 12 жовтня 2014 року.
08 грудня 2011 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого до ПАТ "ДельтаБанк" перейшло право вимоги за кредитним договором №11215614000 від 12 жовтня 2007 року.
11 серпня 2015 року у зв`язку з невиконанням боржником взятих на себе зобов`язань ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №11215614000 від 12 жовтня 2007 року, яка станом на 29 липня 2015 року склала 2 725 242,69 грн.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2015 року по справі було відкрито провадження.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2016 року провадження по справі було зупинено до розгляду справи № 523/7161/16-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрсиббанк", ПАТ "ДельтаБанк" про визнання недійсним договір відступлення прав вимоги.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 березня 2018 року провадження у справі було відновлено у зв`язку з ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 червня 2017 року по справі № 523/7161/16-ц про залишення позову без розгляду.
Позивач зазначав, що 17 січня 2018 року з метою ухилення від виконання рішення суду та взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 було укладено з ОСОБА_2 фіктивний договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 безоплатно в дар 1/2 частку демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, який складається в цілому з нежилих приміщень загальною площею 29,5 кв. м офісу А, площею 13,6 кв. м, сторожки Б, площею 15,9 кв. м., огородження № 1-6.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року до участі у справі як правонаступник ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору № 2301/к від 10 серпня 2020 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Вердикт Капітал" про відступлення прав вимоги, було залучено ТОВ "Вердикт Капітал".
Позивач зазначав, що про укладення договору дарування він дізнався після відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 523/13049/15-ц від 17 вересня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" суми боргу в розмірі 26 787,54 дол. США та 38 193,41 грн.
Позивач вважав, що договір дарування від 17 січня 2018 року є неукладеним, оскільки демонстраційний майданчик по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці, площею 767,0 кв. м, право власності та/або право користування якою не зареєстровано та кадастровий номер не присвоєно, чим порушено статтю 377 ЦК України.
ТОВ "Вердикт Капітал" просило:
визнати недійсним договір дарування 1/2 частки демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, укладений 17 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
визнати припиненим право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, з одночасним визнанням права власності за ОСОБА_1 ;
стягнути судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року позов ТОВ "Вердикт Капітал" залишений без задоволення.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
судом встановлено, що ОСОБА_2 станом на 21 вересня 2021 року належить на праві власності на підставі технічного паспорта від 19 липня 2018 року, виданого ТОВ "Бюро Консалт Сервіс", висновку 16607-18, виданого 19 липня 2018 року ТОВ "Бюро Консалт Сервіс", договору дарування від 17 січня 2018 року демонстраційний майданчик по АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 21 вересня 2021 року (а. с. 31). Тобто, ОСОБА_2 станом на 21 вересня 2021 року є єдиним власником демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1 . Згідно інформації про виконавче провадження від 05 листопада 2021 року вбачається, що постановою приватного виконавця Щербакова Ю. С. за заявою стягувача було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1, у тому числі і на кошти на рахунках банківських установ. Отже, ОСОБА_1 на праві власності, крім 1/2 частини демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1 належали вищезазначені земельні ділянки та грошові кошти на банківських рахунках. Таким чином, після відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем Щербаковим Ю. С. за заявою стягувача було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1, у тому числі і на кошти на рахунках банківських установ;
з висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) вбачається, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі договору дарування на користь своєї родини після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Верховний суд у постанові від 24 травня 2022 року у справі № 275/194/20 (провадження № 61-285св22) вказав, що вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, необхідно враховувати, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором;
при винесенні вказаного рішення судом враховано, що на момент здійснення ОСОБА_1 відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, про що свідчать судові рішення про стягнення з позичальника на користь банку заборгованості. На момент відчуження спірного майна, а саме 17 січня 2018 року, воно не перебувало під арештом та не було обтяжено. Крім спірного майна у боржника є інше майно, а саме земельна ділянка кадастровий номер:5122786400:02:002:0576, цільове призначення : для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд адреса: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка кадастровий номер: 5122786400:02:002:0574, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд адречса: АДРЕСА_3 ; земельна ділянка кадастровий номер: 5122786400:02:002:0577, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд адреса: АДРЕСА_2, а також грошові кошти на банківських рахунках, на яке приватним виконавцем накладений арешт. Спірне майно, а саме частина демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, за договором дарування від 17 січня 2018 року було передано ОСОБА_1 в дар ОСОБА_2, право власності якої було зареєстровано в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що після укладення договору дарування від 17 січня 2018 року ОСОБА_2 стала єдиним власником демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1 . матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 є близькою родичкою ОСОБА_1, а тому вказані обставини свідчить про те, що спірне майно не залишилося у сім`ї боржника. За таких обставин, суд вважав, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна, укладений 17 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за своїм змістом не суперечить вимогам закону, оскільки спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а тому підстави для визнання його недійсним, відсутні.
матеріали справи не містять доказів того, що дії відповідача ОСОБА_1 при відчуженні належного йому майна були направлені на уникнення звернення стягнення на майно, яке належало йому на праві власності, оскільки спірне майно не знаходилося під арештом, тому позовні вимоги щодо визнання договору дарування недійсним задоволенню не підлягають, у зв`язку з недоведеністю;
стосовно позовних вимог щодо визнання припиненим право власності ОСОБА_2 на частину демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, з одночасним визнанням права власності за ОСОБА_1, то суд вважав, що в задоволенні вказаних вимог слід відмовити, оскільки вони є наслідком позовних вимог щодо визнання договору дарування недійсним;
відповідачами у справі не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень. Своїм правом бути присутнім у судових засіданнях відповідачі також розпорядилися на свій розсуд.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "Вердикт Капітал" залишено без задоволення, а заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі договору дарування на користь своєї родини після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом;
на момент здійснення ОСОБА_1 відчуження спірного майна, кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, про що свідчать судові рішення про стягнення з позичальника на користь банку заборгованості. Судом взято до уваги, що на момент відчуження спірного майна, а саме 17 січня 2018 року, воно не перебувало під арештом та не було обтяжено;
з матеріалів справи вбачається, що крім спірного майна у боржника є інше майно, а саме земельна ділянка кадастровий номер:5122786400:02:002:0576, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка кадастровий номер: 5122786400:02:002:0574, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3 ; земельна ділянка кадастровий номер: 5122786400:02:002:0577, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2, а також грошові кошти на банківських рахунках, на яке приватним виконавцем накладений арешт. Спірне майно, а саме 1/2 частина демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, за договором дарування від 17 січня 2018 року було передано ОСОБА_1 в дар ОСОБА_2, право власності якої було зареєстровано в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. З інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що після укладення договору дарування від 17 січня 2018 року ОСОБА_2 стала єдиним власником демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 є близькою родичкою ОСОБА_1, що свідчить про те, що спірне майно не залишилося у сім`ї боржника;
втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності;
суд дійшов вірного висновку про відсутність доказів того, що дії ОСОБА_1 при відчуженні належного йому на праві власності нерухомого майна були направлені на уникнення звернення стягнення на майно, яке належало йому на праві власності, оскільки спірне майно не знаходилося під арештом. Щодо позовних вимог про визнання припиненим право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, з одночасним визнанням права власності за ОСОБА_1, судом вірно зазначено, що оскільки вони є наслідком позовних вимог щодо визнання договору дарування недійсним та в задоволенні вказаних вимог слід відмовити;
на підставі викладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна, укладений 17 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за своїм змістом не суперечить вимогам закону, оскільки спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а тому підстави для визнання його недійсним, відсутні;
доводи апеляційної скарги ТОВ "Вердикт Капітал" про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що оспорюваний договір був укладений ОСОБА_1 після виникнення зобов`язання за кредитним договором та в період здійснення процесу звернення стягнення на майно боржника і спрямований не на реальне настання обумовлених ним наслідків, а спрямований виключно на ухилення ОСОБА_1 від виконання взятих на себе зобов`язань, ухилення від виконання рішення суду та відповідальності, колегія суддів залишає без задоволення, за відсутністю доказів того, що ОСОБА_1 у зв`язку з уникненням виконання зобов`язань за кредитним договором уклав договір дарування нерухомого майна. Вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).
Аргументи учасників справи
23 травня 2024 року ТОВ "Вердикт Капітал" подало касаційну скаргу на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, в якій просило:
скасувати оскаржені рішення;
ухвалити нове рішення яким позов ТОВ "Вердикт Капітал" задовольнити;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
11серпня 2015 року в зв`язку з невиконанням боржником взятих на себе зобов`язань ПАТ Дельта Банк, звернулось (зареєстровано в суді 17 серпня 2015 року) до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 задоговором про надання споживчого кредиту заборгованість, яка станом на 29 липня 2015 року. склала, а всього заборгованість в загальній сумі 2 725 242,69 грн. 20 серпня 2015 року, ухвалою і Суворовського районного суду м. Одеси відкрито провадження у справі. 13 вересня 2016 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від за клопотанням представника в інтересах ОСОБА_1 зупинено провадження в справі № 523/13049/15-ц до розгляду справи № 523/7161/16-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ "УКРСИББАНК", ПАТ Дельта Банк про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, слід відмітити, що у подальшому вказаний позов був залишений без розгляду через повторну неявку позивача ОСОБА_1 17 січня 2018 року, усвідомлюючи неминучість та невідворотність необхідності повернення отриманих коштів та наближення дати набрання відповідного рішення суду, про стягнення боргу з ОСОБА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2, уклали договір дарування, на виконання якого ОСОБА_2 безоплатно прийняла у власність належну ОСОБА_1 1/2 частку демонстраційного майданчика. 27 березня 2018 року, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси провадження у справі відновлено;
про укладення вказаного договору дарування позивач дізнався після відкриття виконавчого провадження номер за АСВП НОМЕР_1, про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача, за виконавчим листом № 523/13049/15-ц суми боргу в загальній сумі 26 787,54 дол. та 38 193,41 грн. В рамках якого було встановлено, що боржник передав у іпотеку фізичній особі (колишня дружина) наявні у нього земельні ділянки (наразі обтяжені іпотекою та звернення стягнення на них неможливо), а вільне від обтяжень майно подарував, чим позбавив скаржника прав кредитора та унеможливив виконання рішення суду;
очевидно, що з метою ухилення від виконання рішення суду та взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 оспорюваний правочин. Позивач, як кредитор ОСОБА_1, переконаний у тому, що вказаний оспорюваний правочин був укладений ним після виникнення зобов`язання за вказаним кредитним договором та в період здійснення процесу звернення стягнення на майно боржника і спрямований не на реальне настання обумовлених ним наслідків, а спрямований виключно на ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання взятих на себе зобов`язань, ухилення від виконання рішення суду та пов`язаної із цим відповідальності;
іншого, вільного від обтяжень, майна, крім подарованого ОСОБА_1 1/2 Демонстраційного майданчика, у боржника ОСОБА_1 немає, заставний автомобіль, переданий ним в забезпечення по цьому кредиту ОСОБА_1 відчужив без згоди заставодержателя, це при заборгованості перед позивачем у понад 700 000 грн, очевидно, що єдиною метою укладення оспорюваного правочину є виключно ухилення від відповідальності;
щодо земельних ділянок, про які йде мова у оскаржених рішеннях, то станом на теперішній час вони обтяжені іпотекою, при цьому іпотекодавцем виступає колишня дружина боржника ОСОБА_3, яка не надала згоди на звернення стягнення на це майно, що виключає можливість звернути стягнення на це майно та задовольнити кредиторські вимоги позивача, інформацію про це скаржником було отримано в рамках виконавчого провадження про стягнення за боржника заборгованості, яке відкрито, проте не виконано до цього часу. Проте ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не взяли до уваги наведені позивачем аргументи, зокрема щодо наявності обставин, які у своїй сукупності унеможливлюють звернення стягнення на майно боржника, чим ущемляють права кредитора та стягувача;
головною та важливою підставою оспорення даного правочину є факт зловживання правом боржника, який вправі використовувати надані йому законом права у тому числі і правом на розпорядження майном проте виключно до тих пір і тією мірою до поки такими діями не будуть порушені права третіх осіб;
не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом. Відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
13 серпня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 липня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 листопада 2022 року у справі № 757/29728/17-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц; від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17; від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18; від 29 вересня 2022 року у справі № 757/64000/16-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 12 жовтня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11215614000 від 12 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 53550,00 дол. США під 10,7% річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 12 жовтня 2014 року.
08 грудня 2011 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "ДельтаБанк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за Кредитним договором №11215614000 від 12 жовтня 2007 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року в справі № 523/13049/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96693896):
апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі правонаступника ТОВ "Вердикт Капітал" задоволено частково;
рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року змінено;
позов ПАТ "Дельта Банк" в особі правонаступника товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково;
стягнуто ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт Капітал" за договором про надання споживчого кредиту № 11215614000 від 12 жовтня 2007 року заборгованість в загальній сумі 26787,54 дол. США, 38 193,41 грн і судові витрати.
17 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 безоплатно в дар частку демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, який складається в цілому з нежилих приміщень загальною площею 29,5 кв. м - офісу А, площею 13,6 кв. м, сторожки Б, площею 15,9 кв. м, огородження №1-6 (а.с. 41-44).
1/2 частина демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі рішення постійно діючого Третейського суду Асоціації "МІАР-ТС" від 19 січня 2006 року, справа №ТС-89-Р/2005/2006, право власності зареєстроване КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 22 серпня 2006 року в книзі: 56-неж-70, номер запису:2290, Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна за даними Державного реєстру прав власності на нерухоме майно: 9593583.
На момент укладення договору дарування від 17 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами якого у власність останній перейшла частина демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1, предмет договору дарування під арештом не перебував.
ОСОБА_2 станом на 21 вересня 2021 року належить на праві власності на підставі технічного паспорта від 19 липня 2018 року, виданого ТОВ "Бюро Консалт Сервіс", висновку 16607-18, виданого 19 липня 2018 року ТОВ "Бюро Консалт Сервіс", договору дарування від 17 січня 2018 року демонстраційний майданчик по АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 21 вересня 2021 року.
ОСОБА_2 станом на 21 вересня 2021 року є єдиним власником демонстраційного майданчика на АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією про виконавче провадження від 05 листопада 2021 року постановою приватного виконавця Щербакова Ю. С. за заявою стягувача було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1, у тому числі і на кошти на рахунках банківських установ. Крім того, відповідно до змісту даної інформації згідно довідкою ДРРПНМ за боржником зареєстровано нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер:5122786400:02:002:0576, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд адреса: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка кадастровий номер: 5122786400:02:002:0574, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд адреса: АДРЕСА_3 ; земельна ділянка кадастровий номер:5122786400:02:002:0577, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд адреса: АДРЕСА_2 .
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 13 вересня 2016 року в справі № 523/13049/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/61263367):
клопотання представника відповідача про зупинення провадження по цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено;
зупинено провадження по цивільній справі № 523/13049/15-ц за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В ухвалі Суворовського районного суду міста Одеси від 13 вересня 2016 року в справі № 523/13049/15-ц вказано, що справу за позовом банку про стягнення заборгованості неможливо розглянути до вирішення справи за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2017 року в справі № 523/7161/16-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/67432503)
позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк", ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги залишено без розгляду.
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 27 березня 2018 року в справі № 523/13049/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/73587139)
відновлено провадження у справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовної вимоги ТОВ "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійсним договору дарування
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".