ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 911/3344/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явилися,
відповідача -Дубинської О. Г. (адвоката),
третьої особи - не з`явилися,
прокурора - Валевач М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (колегія суддів: Агрикова О. В. - головуючий, Козир Т. П., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2024 (суддя Горбасенко П. В.) у справі
за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У 2023 році керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд" (далі - ТОВ "Оланта Ленд") про:
- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 21.12.2021 № 62474096 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076;
- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 21.12.2021 № 62474378 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077;
- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 21.12.2021 № 62474534 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081;
- усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської ОДА земельних ділянок з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0076, 3222081400:01:006:0077, 3222081400:01:006:0081 від ТОВ "Оланта Ленд".
1.2. Обґрунтовуючи позов, Прокурор зазначав, що земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України") як правонаступника Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" для потреб лісового господарства. Прокурор зазначав, що право розпорядження земельними ділянками належить Київській ОДА; земельні ділянки незаконно вибули із власності держави та в подальшому були зареєстровані на праві власності за ТОВ "Оланта Ленд". У зв`язку з цим, як стверджував Прокурор, власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися земельними ділянками лісогосподарського призначення. Тому Прокурор відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на ці земельні ділянки та повернення їх на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 911/3344/23, в задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено повністю.
2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Прокурора, виходив із того, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним. Суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку спосіб захисту порушеного права, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.
Суд апеляційної інстанції виснував, що, враховуючи встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельними ділянками лісогосподарського призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов. Суд апеляційної інстанції зауважив, що Прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 911/3344/23; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
3.2. Заступник керівника Київської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, зокрема, статті 15, 16, 328, 373, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 152 Земельного кодексу України, а також статті 2, 3, 76- 79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України. Судові рішення, на думку скаржника, ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
3.3. ТОВ "Оланта Ленд" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, тому вважає, що касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди установили, що згідно з розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 30.06.2010 № 1391 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність громадянам, зокрема, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 6 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.
4.2. На підставі цього розпорядження ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності серії ЯК № 210312 на земельну ділянку загальною площею 2,001 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0081; ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності серії ЯК № 210308 на земельну ділянку загальною площею 1,9999 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0077; ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності серії ЯК № 210307 на земельну ділянку загальною площею 2,000 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0076.
4.3. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 20.09.2011 № 2642 та № 2654 відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0076 на користь ОСОБА_4 .
4.4. ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 21.122021 відчужив на користь ТОВ "Оланта Ленд" земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0081, 3222081400:01:006:0077 та 3222081400:01:006:0076 .
На підтвердження зазначених обставин Прокурор надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4.5. Як зазначив суд першої інстанції, за твердженням Прокурора, вказані земельні ділянки незаконно вибули із власності держави, оскільки за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років були ділянками лісогосподарського призначення, що розташовані у 22 кварталі Оранського лісництва Філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", яке наділене правом постійного користування такими земельними ділянками відповідно до статей 19, 55, 84 Земельного кодексу України та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, що підтверджується наявними в матеріалах справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
4.6. Суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження розташування спірних земельних ділянок у межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності Прокурор надав копії інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 18.02.2022 № 167 та фрагменти з публічної кадастрової карти, а також висновок судової земельно-технічної експертизи від 14.08.2017 № 15/17.
Як зазначив суд першої інстанції, за твердженням Прокурора, земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" як правонаступника Державного підприємства "Іванківське лісове господарство", без виключення їх із Державного лісового фонду, проте погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавалися. Суд першої інстанції також зауважив, що Прокурор наголошував на відсутності погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, а на підтвердження цього надав копії листів від 03.03.2017 № 04-36/418, від 12.08.2019 № 16494/0/2-19 та від 22.06.2023 № 454 (т.1, а.с. 38, 42, 43).
4.7. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що Іванківською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження здійснено відведення земельних ділянок у приватну власність громадян. Тому Прокурор відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на ці земельні ділянки та повернення їх на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Київської ОДА про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками.
5.4. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
5.5. За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
5.6. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
5.7. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
5.8. Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила про те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.
Відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Відповідно до частини 5 статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
5.9. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.
5.10. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" як правонаступника Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" для потреб лісового господарства. Прокурор зазначав, що право розпорядження земельними ділянками належить Київській ОДА; земельні ділянки незаконно вибули з власності держави та в подальшому були зареєстровані на праві власності за ТОВ "Оланта Ленд". У зв`язку з цим, як стверджував Прокурор, власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися земельними ділянками лісогосподарського призначення. Тому Прокурор відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України просив усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на ці земельні ділянки та повернення їх на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння відповідача.
5.11. Як зазначив суд апеляційної інстанції, право власності на спірні земельні ділянки перейшло до відповідача 21.12.2021 з моменту державної реєстрації відповідно до вимог статті 334 Цивільного кодексу України. Підтвердження про реєстрацію права власності відповідача на вказані земельні ділянки додано Прокурором до позовної заяви. Попередні власники земельних ділянок набули право власності на підставі державних актів на право власності, виданих на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 30.06.2010 № 1391.
5.12. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Прокурора, виходив із того, що обраний Прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним. Суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку спосіб захисту порушеного права, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.
5.13. Суд апеляційної інстанції виснував, що, враховуючи встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельними ділянками лісогосподарського призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов. Суд апеляційної інстанції зауважив, що Прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.
5.14. Заступник керівника Київської обласної прокуратури, не погодившись із судовими рішеннями у цій справі, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду. Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури обґрунтована підставами, передбаченими пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.15. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.16. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 30.05.2018 у справі № 686/17618/15-ц, від 05.11.2020 у справі № 676/2334/18, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
5.17. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.18. Заступник керівника Київської обласної прокуратури у касаційній скарзі посилається на загальний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Колегія суддів установила, що у зазначених заступником керівника Київської обласної прокуратури постановах Верховний Суд наводив висновок про необхідність застосування ефективного способу захисту цивільного права, який належить застосовувати при вирішенні господарських спорів. Водночас колегія суддів установила, що в оскаржуваних судових рішеннях у справі 911/3344/23 суди попередніх інстанцій послалися на постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (суд першої інстанції), від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (суд апеляційної інстанції) та мотивували свої судові рішення з урахуванням наведеної правової позиції. Тому доводи скаржника про неврахування судами зазначених висновків Верховного Суду є безпідставними.
5.19. Заступник керівника Київської обласної прокуратури у касаційній скарзі також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим.
5.20. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц ухвалена за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, фізичних осіб про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.
У справі № 487/10128/14-ц суди установили належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва, та дійшли висновку про задоволення позовних вимог. При цьому Верховний Суд урахував, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим, тому зазначив, що суди помилково застосували для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, а не статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 52 Земельного кодексу України.
5.21. Постанова Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18 ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Колегія суддів зазначає, що у справі № 372/4154/18 суд апеляційної інстанції встановив факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебуває у комунальній власності. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що задоволення порушеного права має бути захищено шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, як просив прокурор, а не на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України.
5.22. Отже, у справах № 487/10128/14-ц, № 372/4154/18 на відміну від справи № 911/3344/23, відмінні фактичні обставини справи, зокрема, судами встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, тому зміст спірних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання є неподібними зі справою № 911/3344/23, що розглядається. Відтак доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Водночас колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, що свідчить про необгрунтованість доводів скаржника у цій частині.
5.23. Скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц за позовом Генічеської міської ради до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації також зазначено, що "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду".
Колегія суддів установила, що правова позиція в цій постанові Великої Палати Верховного Суду є неактуальною внаслідок уточнення її відповідно до пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, зокрема, про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Оскаржувані судові рішення не суперечать наведеному висновку, тому доводи скаржника на неврахування правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
5.24. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові виклала такі висновки: