ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/2268/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024
у справі № 922/2268/16
за позовом Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви,
до Ізюмської міської ради,
про визнання права власності,
В С Т А Н О В И В:
Релігійна громада Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви (далі - Релігійна громада, позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом про визнання права власності на такі споруди: храм літ. "А-1Н" з пономаркою літ. "а", площею 227,0 кв. м; нежитлову будівлю літ. "Б" з ганком літ. "б", площею 83,1 кв. м; погріб літ. "В", площею 32,9 кв. м; вбиральню літ. "Г", площею 2,0 кв. м; гараж літ. "Д", площею 60,4 кв. м; навіс літ. "Е", площею 75,2 кв. м; сторожку літ. "Ж", площею 9,3 кв. м; навіс літ. "З", площею 20,0 кв. м; огорожу № 1, площею 374 кв. м; хвіртку № 2, площею 1,9 кв. м; ворота № 3, площею 7,8 кв. м; водопровід № 4, які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2016 (суддя - О. В. Бринцев) позов задоволено. Визнано за Релігійною громадою право власності на вищевказане майно.
У травні 2024 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (далі - Адміністрація) та Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство) звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 30.08.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Просив також поновити строк на подання цієї апеляційної скарги з огляду на ч. 3 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Вказував на необхідність залучення до участі у справі Адміністрацію та Міністерство.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу прокурора залишено без руху та зазначено останньому про необхідність наведення інших підстав для поновлення строку на подання апеляційної скарги.
На виконання вимог вказаної ухвали, прокурор подав до апеляційного господарського суду клопотання про поновлення строку, яке обґрунтував такими обставинами: 1). З огляду на наказ Офісу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 "Про організацію діяльності прокурора щодо представництва інтересів держави в суді", за результатами розгляду відповідного листа Управління Служби безпеки України в Харківській області, у травні 2024 року прокурором було виявлено судове рішення у справі № 922/2268/16, зі змісту якого не можливо встановити наявність чи відсутність порушення інтересів держави; водночас, прокурор не повинен допускати сумніви та обґрунтовувати свою позицію припущеннями, а має достеменно переконатись про існування порушень інтересів держави та про неналежну діяльність чи бездіяльність відповідного державного органу щодо захисту таких інтересів; 2). Міністерство та Адміністрація, які не були залучені та не брали участь у розгляді цієї справи, дізналися про судове рішення та про можливе порушення своїх інтересів лише у травні 2024 року, тобто після надходження листів від обласної прокуратури і саме з цього часу у прокуратури виникла можливість відповідного реагування.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 (головуючий суддя - О. А. Пуль, судді - Н. О. Мартюхіна, І. В. Тарасова) визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації та Міністерства.
Не погоджуючись із ухвалою апеляційного господарського суду від 21.06.2024, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати цю ухвалу, а справу передати до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
У касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" і порушення норм процесуального права - ст. ст. 13, 53, 254, 256, 260, 261, 277 ГПК України. Зазначає, що Міністерство та Адміністрація, які не були залучені та не брали участі у справі, дізналися про відповідне рішення суду першої інстанції та про можливе порушення своїх інтересів у травні 2024 року, після надходження відповідних листів від прокурора. При цьому, прокурору стало відомо про існування оскаржуваного судового рішення після опрацювання листа Управління Служби безпеки України в Харківській області, ознайомлення із матеріалами справи, а в силу вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у нього з`явилась можливість належним чином вирішити питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді лише після отримання відповідей від суб`єктів владних повноважень.
У касаційній скарзі прокурор стверджує і про те, що вирішенню питання наявності підстав для поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження мало передувати встановлення наявності порушення прав та інтересів Міністерства та Адміністрації. Посилається у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17, від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17 від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16 та інших.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.08.2024.
З метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про розгляд справи № 922/2268/16 у розумний строк у розумінні положень ст. 114 ГПК України, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.
Переглянувши в касаційному порядку ухвалу апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації та Міністерства на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, апеляційний господарський суд виходив з того, що прокурором не доведено обставини які об`єктивно унеможливили своєчасне його звернення із цією апеляційною скаргою у справі № 922/2268/16. Зазначивши, що можливість звернення прокурора з цією апеляційною скаргою залежала виключно від його волевиявлення, належного користування своїми правами, суд визнав наведені прокурором причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними. Крім того, дійшов висновку, що Адміністрація та Міністерство не були учасниками цієї справи, господарський суд першої інстанції не вирішував питання про їх права та обов`язки, а також питання щодо порушення інтересів цих державних органів.
Разом з тим, згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Подібна норма міститься і в ст. 2 ГПК України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Конституційний принцип забезпечення апеляційного перегляду рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці також неодноразово наголошував на те, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Верховний Суд зазначає, що строком на апеляційне оскарження є проміжок процесуального часу, який визначений законом і в межах якого особи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до апеляційного господарського суду. Строки на апеляційне оскарження рішення господарського суду визначає спеціальний закон, яким є ГПК України.
Надавши оцінку нормам ГПК України, зокрема п. 13 ч. 1 роз. ХІ "Перехідні положення", ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), Верховний Суд у постановах від 18.08.2023 у справі 32/257-10, від 07.11.2023 у справі № 40/223-05 дійшов висновку про те, що судові рішення, які ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон України № 2147-VІІІ), можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції було ухвалене 30.08.2016, повний текст якого складено 30.08.2016, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ.
Статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень ч. 4 ст. 91 цього Кодексу.
Однак, суд апеляційної інстанції вказаних вище висновків Верховного Суду не врахував. Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності підстав для відкриття апеляційного провадження за поданою прокурором апеляційною скаргою в інтересах держави в особі відповідних органів, суд керувався нормою ГПК України, яка визначає строки на апеляційне оскарження судового рішення та яка була чинною на дату подання апеляційної скарги, а не ст. 93 ГПК України, чинною на час ухвалення рішення місцевого господарського суду, дотримання якої апеляційний господарський суд повинен був перевірити з огляду на положення пп. 9 п. 1 роз. ХІ "Перехідні положення" ГПК України.