ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4317/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" - Саленко В.Ю., адвокат (дов. від 05.02.2024),
відповідача - Державної казначейської служби України - Пальчик В.О., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної казначейської служби України
на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2024 (суддя Спичак О.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 (головуючий суддя: Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.)
у справі № 910/4317/23
за позовом дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" (далі - ДП "Поліграфічний комбінат "Зоря")
до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство)
про стягнення 11 874 436,87 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ДП "Поліграфічний комбінат "Зоря" звернуло з позовом до Казначейства про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу 1 854 660,79 грн - 3% річних та 10 019 776,08 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація; з 21.11.2016 на виконанні в Казначействі перебуває наказ господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/17911/15 про стягнення з державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь ДП "Поліграфічний комбінат "Зоря" основного боргу в розмірі 11 339 981,10 грн, пені в розмірі 47 949,04 грн, 3% річних в розмірі 609 407,47 грн, інфляційних втрат в розмірі 8 572 080,60 грн та судового збору в розмірі 73 080 грн. Станом на день звернення з позовом до суду заборгованість за наказом складає 20 622 058,58 грн, перерахування коштів не здійснено. У зв`язку з викладеним позивач заявив до стягнення 3% річних та інфляційні втрати згідно з приписами статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" через тривале невиконання Казначейством судового рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2024 зі справи № 910/4317/23 позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість: стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ДП "Поліграфічний комбінат "Зоря" 1 854 660,79 грн - 3% річних та 10 019 776,08 грн інфляційних втрат.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 рішення суду першої інстанції змінено шляхом виключення із пункту 2 резолютивної частини рішення словосполучення "через Державну казначейську службу". У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судові рішення попередніх інстанцій з посиланням на приписи Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивовані наявністю підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1 854 660,79 грн - 3% річних та 10 019 776,08 грн інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання до органу Державної казначейської служби України виконавчого документа.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Казначейство, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 зі справи № 420/2411/19 та був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України).
При цьому в касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування наведеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 зі справи № 420/2411/19 (частина четверта статті 302 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
Від ДП "Поліграфічний комбінат "Зоря" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить суд касаційної інстанції залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на ухвалення судових рішень з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.09.2024 № 32.2-01/2055 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4317/23 у зв`язку з відпусткою судді Ємця А.А.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2015 у справі № 910/17911/15, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016, стягнуто з державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь ДП "Поліграфічний комбінат "Зоря" основний борг в сумі 11 339 981,10 грн, пеню в розмірі 47 949,04 грн, 3% річних у розмірі 609 407,47 грн, інфляційні втрати в розмірі 8 572 080,60 грн та судовий збір у розмірі 73 080 грн.
На виконання вказаного рішення 25.03.2016 судом видано судовий наказ.
За доводами позивача, відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація; з 21.11.2016 наказ господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/17911/15 перебуває на виконанні в Казначействі, проте станом на день звернення з позовом до суду заборгованість за наказом складає 20 622 058,58 грн, перерахування коштів не здійснено.
У зв`язку з викладеним позивач заявив до стягнення 3% річних та інфляційні втрати згідно з приписами статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" через тривале невиконання Казначейством судового рішення.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1 854 660,79 грн - 3% річних та 10 019 776,08 грн інфляційних втрат.
Предметом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення попередніх інстанцій про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку з тривалим невиконанням боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку, визначеному Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд виходить з того, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Так, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 зі справи № 420/2411/19, та був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України). В якості підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду скаржник вказує на те, що рішення у справі № 420/2411/19 має суттєві вади (істотні недоліки правозастосування), які мають наслідком неефективність такого рішення (через неможливість виконання без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік), його незбалансованість та помилковість.
За доводами скаржника, рішення суду про стягнення коштів з боржника - державного підприємства (та боржника - державного органу), з урахуванням частини другої статті 129-1 Конституції України виконуються лише відповідно до приписів Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", тому згідно з частиною другою статті 19 Конституції України відсутня правова (законодавча) підстава для поширення дії частини другої статті 625 ЦК України (щодо відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання) на такі правовідносини. Водночас Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не передбачає такого виду компенсації як стягнення (виплата) інфляційних втрат, а передбачає компенсацію у вигляді 3% річних, яка нараховується державним виконавцем після погашення заборгованості (у справі № 90/17911/15 судове рішення ще не виконане).
Верховний Суд зазначає, що справи № 910/4317/23 та № 420/2411/19 є подібними за предметом спору (стягнення 3% річних та інфляційних втрат), підставою позову (тривале невиконання Казначейством ухваленого судового рішення) та нормативно-правовим регулюванням правовідносин (застосування статті 625 ЦК України та приписів Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"), у контексті змістового критерію.
Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості, необхідної для відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, то Суд виходить з такого.
Так, у постанові від 09.11.2023 зі справи № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема питання чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до відносин щодо стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням Казначейством ухваленого судового рішення.
За результатом касаційного перегляду судових рішень у справі № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду в аспекті застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України виснувала, зокрема, таке.
Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
За частиною першою статті 5 названого Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.