ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 640/11033/15
Провадження № 51 - 1541 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220140001317
від 30 листопада 2013 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харків, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше
не судимого,
за ст. 286 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2015 року
ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_6 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
29 листопада 2013 року близько 22 години 00 хвилин ОСОБА_6 керував автомобілем ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю приблизно 60 км/год по вул. Героїв Праці зі сторони вул. Барабашова в напрямку вул. Академіка Павлова в м. Харкові. Поблизу будинку № 4 на вказаній вулиці ОСОБА_6, порушуючи п. 12.3 Правил дорожнього руху, не вжив заходів для зменшення швидкості або безпечного об`їзду перешкоди, допустив наїзд на ОСОБА_8, яка переходила проїжджу частину зліва направо відносно руху автомобіля, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження, від яких померла.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_9 задоволено, вищезазначений вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а в решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6,посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо неможливості застосування до нього положень ст. 75 КК України, оскільки вказана дорожньо-транспортна пригода сталася більше ніж 10 років тому, протягом яких він не порушував закон та довів своє виправлення. Стверджує, що він не порушував швидкісний режим та був тверезий, а ДТП сталася не на пішохідному переході. Зазначає, що шкодує
про скоєне, вибачився перед потерпілим та намагався встановити з ним контакт
з метою відшкодування шкоди, однак ОСОБА_7 не захотів з ним спілкуватись.
18 квітня 2024 року він направив потерпілому грошовий переказ на суму 5 000 грн, оскільки раніше не міг цього зробити, бо не знав номера мобільного телефона ОСОБА_7, що унеможливлювало здійснення переказу. Крім того, засуджений вказує, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у психіатра і нарколога, позитивно характеризується за місцем проживання, обставиною, яка пом`якшує його покарання, є щире каяття, а обставини, що обтяжують покарання, відсутні, він ніколи не ухилявся від явки до суду та не знав, що був оголошений
у розшук.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження
не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою
і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій
за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого
без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.