ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 206/3355/19
провадження № 61-16087св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Олійник А. С., Петрова Є. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Зайцевої С. А., Барильської А. П., Максюти Ж. І.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати незаконними та скасувати видані Регіональною філією "Придніпровська Залізниця" структурний підрозділ "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" наказ від 16 травня 2019 року № 212/ос про звільнення ОСОБА_1 з суміщуваної посади на одному підприємстві та наказ від 16 травня 2019 року № 198/ос про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 ;
- поновити її на роботі в Регіональній філії "Придніпровська Залізниця" структурний підрозділ "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" на посаді бригадира 5 розряду бази палива та за сумісництвом на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду бази палива з 29 березня 2019 року;
- стягнути з Регіональної філії "Придніпровська Залізниця" структурний підрозділ "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення на роботі, 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Вказувала, що звільнення відбулося в період її тимчасової непрацездатності, тому є незаконним.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
25 серпня 2020 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 01 квітня 2020 року з 8 год. до 13 год. 50 хв. Суд відхилив посилання позивачки про її тимчасову непрацездатність у періоди з 01 квітня до 20 травня 2019 року, зазначивши, що протягом цього періоду позивачка відкривала 4 листки непрацездатності, однак жодного разу не надала їх оригінали роботодавцю, що є підставою для висновку про відсутність працівника на роботі без поважних причин. Суд виснував про правомірність звільнення позивачки на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки остання не надала роботодавцю обґрунтованих пояснень щодо причин відсутності її на робочому місці та листків непрацездатності.
25 лютого 2021 рокупостановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2020 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши, що відмова працівника надавати будь-які пояснення щодо відсутності на роботі та відмова надати листки непрацездатності свідчить про відсутність працівника на роботі без поважних причин, що є підставою для звільнення.
26 квітня 2023 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що 01 квітня 2019 року, тобто у день звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, остання була тимчасово непрацездатною, тому суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відсутність позивачки на роботі без поважних причин.
12 жовтня 2023 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 25 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано незаконними та скасовано видані Регіональною філією "Придніпровська Залізниця" структурний підрозділ "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" наказ від 16 травня 2019 року № 212/ос про звільнення ОСОБА_1 з суміщеної посади на одному підприємстві та наказ від 16 травня 2019 року № 198/ос про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Регіональній філії "Придніпровська Залізниця" структурний підрозділ "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" на посаді бригадира 5 розряду бази палива та за сумісництвом на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду бази палива з 29 березня 2019 року.
Стягнуто з Регіональної філії "Придніпровська Залізниця" структурний підрозділ "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 561 356,64 грн; 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; витрати за проведення експертизи у розмірі 393,90 грн; витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважав доведеними підстави для звільнення позивачки за прогул без поважних причин у зв`язку з ненаданням роботодавцю оригіналів листів непрацездатності, оскільки для вирішення питання про законність звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з`ясувати поважність причин відсутності працівника на роботі. Враховуючи, що 01 квітня 2019 року, тобто у день звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, остання була тимчасово непрацездатною, наявні правові підстави для поновлення незаконно звільненого працівника на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 листопада 2023 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, рішення Самарського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2020 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах:
- Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 804/2489/17, про те, що залишення місця несення служби внаслідок поганого самопочуття не спростовує факт порушення позивачем Інструкції щодо обов`язкового отримання дозволу чергового, а так само факт порушення ним службової дисципліни; з пояснень лікаря позивач прибув до лікарні через понад три години з моменту залишення місця несення служби, однак, пояснень щодо свого місця перебування у вказаний період не надав;
- Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 344/6789/20, про те, що виклик після 13 год. лікаря до матері позивача, яка не потребувала постійного стороннього догляду, через погіршення перебігу хронічного захворювання (гіпертонічного кризу, який проявляється раптовим значним підвищенням артеріального тиску), не є достатнім доказом на підтвердження поважності причини відсутності працівника на роботі з 08 год. ранку;
- Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 14 серпня 2023 року у справі № 209/1046/21, від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, про те, що реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності;
- Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, про те, що у разі порушення гарантії щодо неможливості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки);
- Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 210/5233/17, про те, що сам факт звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не є достатньою підставою для поновлення його на роботі.
Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України при обставинах, коли листки непрацездатності працівником не надавались, а тому поважність причини відсутності на робочому місці належним чином не підтверджена на час звільнення.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив, у якому вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила стягнути з відповідача витрати на оплату юридичних послуг в розмірі 15 000,00 грн.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік, вказаний у цій статті, та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 395 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
За приписами частини другої статті 174 ЦПК України відзив є заявою по суті справи.
У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
ОСОБА_1 не надала доказів надсилання копії відзиву іншим учасникам справи, тому поданий відзив на касаційну скаргу належить повернути заявнику без розгляду.
У зв`язку з цим не розглядається і клопотання позивачки простягнення з відповідача витрат на оплату юридичних послуг, оскільки ненаправлення відповідачу розрахунку і обґрунтування зазначених витрат порушує принцип змагальності, закріплений у частині п`ятій, шостій статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
29 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Самарського районного суду міста Дніпропетровська.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
10 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 грудня 2010 року ОСОБА_1 прийнята прийомоздавальником вантажу та багажу другого розряду бази палива структурного підрозділу "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" на підставі наказу начальника депо від 21 грудня 2010 року № 586/ос.
23 квітня 2014 року відокремленим структурним підрозділом "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" затверджено правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців, відповідно до яких час початку і закінчення роботи та перерви для відпочинку і харчування встановлюється наступні графіки:
- щоденний (по 8 год.) початок роботи з 8 год. (перерва 12 год. до 12 год. 45 хв.), закінчення роботи о 16 год. 45 хв.;
- цілодобовий (4 зміни) початок роботи 8 до 20 год. (перерва з 12 год. до 12 год. 45 хв.), закінчення роботи 20 до 8 год.;
- графік роботи по 2 дні - початок роботи з 7 год. 30 хв. (перерва з 12 год. до 12 год. 45 хв.), закінчення роботи о19 год. 30 хв.
09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду бригадира підприємства залізничного транспорту та метрополітенів п`ятого розряду бази палива залізничного транспорту згідно з наказом № 387/ос (т. 1, а. с. 5).
Із 17 квітня 2019 року наказом начальника депо від 16 квітня 2019 року № 164/ос ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України). У подальшому таке звільнення визнано недійсним, про що свідчить відповідна відмітка в трудовій книжці позивачки (т. 1, а. с. 5 зворот).
Із 29 березня 2019 року ОСОБА_1 звільнено за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України наказами від 16 травня 2019 № 198/ос та № 212/ос від 21 травня 2019 року (т. 1, а. с. 6, 7).
01 квітня 2019 року в.о. начальника бази палива ОСОБА_3 склав рапорт на ім`я начальника локомотивного депо ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 відсутня на робочому місці 01 квітня 2019 року з 8 год. до 13 год. 50 хв. (т. 1, а. с. 82).
01 квітня 2019 року в.о. начальника бази палива ОСОБА_3, старший інспектор з кадрів Новак С. І. та інженер Власюк О. О. склали акт про те, що 01 квітня 2019 року при перевірці дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку працівниками депо виявлено, що бригадир підприємства залізничного транспорту бази палива ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 8 год. до 13 год. 50 хв. (т. 1, а. с. 120).
ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною: з 01 до 05 квітня 2019 року (листок непрацездатності серії АДС № 058480); з 08 до 17 квітня 2019 року (листок непрацездатності серії АДС № 615878); з 18 квітня до 10 травня 2019 року (листок непрацездатності серії АДЧ № 568733); з 11 до 20 травня 2019 року (листок непрацездатності серії АДС № 122362) (т. 1, а. с. 15, 16).
Згідно з актами від 11 та 24 квітня, 14 травня 2019 року, складеними працівниками структурного підрозділу "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол", працівники відповідача відвідували місце проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), однак двері будинку їм не відчинили (т. 1, а. с. 83, 85, 90).
19 квітня та 06 травня 2019 року структурним підрозділом "Локомотивним депо Нижньодніпровськ-Вузол" на адресу ОСОБА_1 направлялися листи, в яких останню просили повідомити про причини відсутності її на роботі та з`явитися до відділу кадрів для вирішення питання її подальшої роботи (т. 1, а. с. 119, 121).
15 травня 2019 року протоколом № 41а спеціального засідання адміністрації і профкому Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України Дорожньої профспілкової організації профспілка надала згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин 01 квітня 2019 року .
Із акта від 21 травня 2019 року, складеного працівниками структурного підрозділу "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" о 13 год. 10 хв., вбачається, що бригадир ОСОБА_1 відмовилася надати пояснення про причини відсутності на роботі з 01 квітня 2019 року. Також ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з цим актом та його підписання (т. 1, а. с. 93).
Листом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 06 червня 2019 року № П-546-11/04 підтверджено, що керівник структурного підрозділу "Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол" 02 квітня 2019 року звертався до КНП "ДЦПМСД № 10" з відповідним запитом і підприємство листом від 03 квітня 2019 року № 4/99 повідомило про відкриття ОСОБА_1 лікарняного листка 01 квітня 2019 року о 14 год.
Згідно з актом від 05 серпня 2019 року, складеним працівниками структурного підрозділу "Локомативне депо Нижньодніпровськ-Вузол", о 14 год. 52 хв., ОСОБА_1 показала відділу кадрів 4 листки непрацездатності, але здати їх на підприємство для обліку і нарахування виплат відмовилась (т. 1, а. с. 94).
07 серпня 2019 року АТ "Українська залізниця" надіслало ОСОБА_1 листа № НОК-18/1113, в якому запропонувало надати оригінали листків непрацездатності, з`явитися в депо і приступити до роботи на посаді бригадира бази палива (т. 1, а. с. 179).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.