ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 826/20158/14
провадження № К/990/20772/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Загороднюк А. Г., Радишевської О. Р.
розглянув у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2022 року, ухваленого у складі головуючого судді Шулежка В. П., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Губської Л. В., суддів: Епель О. В., Карпушової О. В.
І. Суть спору
1. У грудні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить:
1.1. скасувати наказ Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року № 2728-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України;
1.3. стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 грудня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з грудня 1990 року він працював в органах прокуратури, а починаючи з 08 липня 2014 року, обіймав посаду заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України.
Однак наказом Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року № 2728-ц позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів по працю України (далі - КЗпП України).
Указаний наказ видано на підставі частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
На думку позивача, його звільнення здійснено із порушенням Конституції України, всупереч міжнародно-правовим актам та практиці Європейського суду з прав людини.
Позивач стверджує, що звільнення відбулося лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний проміжок часу. Водночас вина позивача у сприянні узурпації влади, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини не встановлена, а тому, на думку позивача, застосування індивідуальної відповідальності до нього неможливе.
Вважаючи, що звільнення відбулося без законних на те підстав, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про поновлення його на посаді.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Наказом Генерального прокурора України від 17 квітня 2014 року № 722ц ОСОБА_1 призначено заступником начальника управління - начальником відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту, Генеральної прокуратури України, звільнивши його в порядку переведення з посади заступника прокурора міста Севастополя та увільнено від обов`язків члена колегії цієї прокуратури.
4. 08 липня 2014 року Генеральний прокурор України видав наказ № 1339ц, яким ОСОБА_1 призначено заступником начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту - начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту, Генеральної прокуратури України.
5. Керуючись статтею 15 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), частиною другою статті 3 Закону № 1682-VII, Генеральним прокурором України В. Яремою видано наказ від 01 грудня 2014 року № 2728-ц, яким старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.
6. Підставою для видачі зазначеного наказу слугувала довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 та копія заяви про незастосування заборон та про згоду на проходження перевірки.
7. Відповідно до довідки про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 останній у період з 21 листопада 2013 року по 22 грудня 2014 року обіймав посаду заступника прокурора міста Севастополя, тобто посаду, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII, та не був звільнений з неї у цей період за власним бажанням.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
8. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2015 року постановлено звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону положенням Конституції України, а саме: пункту 4 частини другої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їхньому системному взаємозв`язку.
У зв`язку із розглядом вказаного питання щодо звернення до Верховного Суду України у судовому засіданні 19 січня 2015 року поставлено на обговорення питання про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання щодо звернення до Конституційного Суду України та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України, яке було підтримане представниками сторін, внаслідок чого іншою ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2015 року зупинено провадження у справі № 826/20158/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону № 1682-VII Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2015 року у справі № 826/20158/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.
9. 27 жовтня 2019 року надійшло клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі № 826/20158/14, за результатами розгляду якого Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу від 28 жовтня 2019 року, якою поновив провадження в адміністративній справі № 826/20158/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року замінено назву відповідача - Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора.
10. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року, позов задовольнив в повному обсязі.
10.1. Визнав протиправним і скасував наказ Генерального прокурора України від 01 грудня 2014 року № 2728-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України.
10.2. Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року.
10.3. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 753 017,79 грн (два мільйони сімсот п`ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят чотири гривні 67 копійок).
10.4. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
10.5. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 18631,00 грн.
11. В подальшому ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року виправлено описку у рішенні та виконавчому листі № 826/20158/14, виданому Окружним адміністративним судом міста Києва, шляхом правильного зазначення суми стягнення середнього заробітку 2 753 017,79 грн. (два мільйони сімсот п`ятдесят три тисячі сімнадцять грн 79 коп.).
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з цим при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу суд першої інстанції застосував пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
13. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
14. Представник Офісу Генерального прокурора подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить змінити їх рішення в частині задоволеної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму стягнення.
15. Так, автор скарги, посилаючись на необхідність зміни рішень попередніх інстанцій в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначає про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні положень пункту 10 Порядку № 100, частини другої статті 235 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14.
16. Верховний Суд ухвалою від 27 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та витребував справу № 826/20158/14 з Київського окружного адміністративного суду, враховуючи вимоги Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ, відповідно до якого Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні.
17. Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2024 року заяву Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 826/20158/14 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено та зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 826/20158/14 до закінчення перегляду судових рішень в касаційному порядку.
18. 01 листопада 2023 року, 23 січня 2024 року, 01 травня 2024 року, 05 червня 2024 року Верховний Суд неодноразово звертався до Київського окружного адміністративного суду з листами про витребування справи № 826/20158/14.
Водночас 19 серпня 2024 року Верховний Суд звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з листом про надання інформації щодо надіслання справи № 826/20158/14 до суду першої інстанції, у відповідь на який суд апеляційної інстанції листом від 21 серпня 2024 року повідомив про повернення 22 травня 2023 року справи № 826/20158/14 після перегляду судового рішення в апеляційному порядку до Київського окружного адміністративного суду.
19. 27 серпня 2024 року справа № 826/20158/14 надійшла до Верховного Суду.
20. Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року справу № 826/20158/14 призначено до розгляду в порядку попереднього судового засідання на 04 вересня 2024 року.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
21. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Так, Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
20. Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
21. При цьому за приписами частини другої статті 15 Закону № 1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
22. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
23. Частиною другою статті 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
24. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1682-VII, згідно з частиною першою статті 1 якого очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
25. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
26. У силу частини третьої статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
27. Так, пунктом 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, а саме: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
28. Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
29. Частинами першою-другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
30. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
31. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
32. Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
33. Відповідно до частин першої-другої 1 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12 листопада 1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
34. Стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
35. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
36. Статтею 2 Конвенції № 111 від 25 червня 1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначати й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
37. Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
38. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
39. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання нею міжнародного договору.
40. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті, поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
41. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
42. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
43. Згідно з пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
44. У силу частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
45. Положеннями частини другої статті 235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
46. Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100 (далі - у редакції, чинній у періоді вимушеного прогулу позивача до 11 грудня 2020 року), який застосовується також у випадках вимушеного прогулу (підпункт "з" пункту 1 цього Порядку).
47. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.