ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 522/3939/20
провадження № 61-6883св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла",
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 липня 2020 року у складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла", про визнання розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності частково недійсними, перерозподіл часток співвласників,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Департамент міського господарства Одеської міської ради, Комунальне підприємство "Міське агентство з приватизації житла", у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження органу приватизації від 21 січня 1997 року № 91189 в частині передання 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_5 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 21 січня 1997 року в частині посвідчення належності 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 ;
- здійснити перерозподіл часток співвласників квартири АДРЕСА_1, а саме визначити, що йому та ОСОБА_3 належить по 1/2 частці спірної квартири.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що під час перебування у шлюбі його батьки - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проживали у квартирі АДРЕСА_1 . Договір найму цього житла був оформлений на ім`я його матері.
26 липня 1990 року його батьки розірвали шлюб.
На підставі розпорядження органу приватизації від 21 січня 1997 року № 91189 спірну квартиру передано позивачу та його батькам у спільну часткову власність.
Станом на момент здійснення приватизації (1996-1997 роки) ОСОБА_5 понад шість років не проживав у спірній квартирі, адже створив нову сім`ю з іншою жінкою - відповідачем ОСОБА_2, а отже, не мав права на приватизацію житла, що є підставою для визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації в частині передання 1/3 частини квартири у власність ОСОБА_5 .
Вважає, що якби на момент приватизації спірної квартири ОСОБА_5 не був зареєстрований у ній, що призвело до незаконного включення останнього до переліку осіб, які мають право на приватизацію, спірна квартира була б передана ОСОБА_6 та йому у рівних частках - по 1/2 кожному.
Після смерті його матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 (рідний брат позивача) оформив право власності на належну спадкодавцю 1/3 частину спірної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцем майна померлого ОСОБА_5 за заповітом є відповідач ОСОБА_2, яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, а отже, остання наразі є такою особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції письмові пояснення, у яких зазначила про те, що претензії ОСОБА_1 не відповідають дійсності, адже, працюючи в обласній прокуратурі, ОСОБА_5 до 2001 року проживав у спірній квартирі, а після звільнення був у ній зареєстрований до 2011 року. Усі мешканці квартири користувалися пільгами ОСОБА_5 як ветерана органів внутрішніх справ з оплати послуг за користування житлом. Приватизація квартири та розподілення часток усіх зареєстрованих осіб була добровільною. Вказала, що байдужість дітей її покійного чоловіка призвела до того, що ОСОБА_5 склав заповіт, яким усе своє майно заповів їй, а не дітям. При цьому, діти приїжджали до батька лише за грошима, а похованням останнього займалася лише вона.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 21 липня 2020 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Зокрема, єдиними доказами того, що ОСОБА_5 не проживав у спірній квартирі, є показання позивача та третьої особи як свідків. Проте ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є заінтересованими особами і такі доводи безпосередньо впливають на їх права, тому рішення суду не може ґрунтуватися лише на показаннях свідків, які є зацікавленими у встановленні факту відсутності особи за місцем своєї реєстрації.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження органу приватизації в частині передання 1/3 частини спірної квартири у власність ОСОБА_5 .
Інші вимоги позивача, а саме про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та перерозподіл часток співвласників, є похідними від вимоги про визнання протиправним і скасування розпорядження органу приватизації, а тому також не підлягають задоволенню.
Одеський апеляційний суд постановою від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_7, залишив без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 липня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку.
Доводи сторони позивача про те, що в матеріалах справи наявна власноруч складена відповідачем ОСОБА_2 письмова заява від 13 липня 2020 року, у якій остання зазначила та фактично визнала, що вона прожила разом із ОСОБА_5 24 роки, тобто з 1995 року до 2019 року (рік смерті ОСОБА_5 ), не заслуговують на увагу, оскільки вказані пояснення відповідача не підтверджуються жодними доказами, тоді як позивач не довів факт саме постійного проживання ОСОБА_5 із ОСОБА_2 з 1995 року до дня приватизації квартири.
Жодних інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 419/7049/12, від 23 січня 2019 року у справі № 645/2187/16, від 12 червня 2019 року у справі № 308/2499/15, від 27 січня 2020 року у справі № 185/6720/17, від 27 січня 2021 року у справі № 279/3225/16, від 30 червня 2021 року у справі № 718/2667/17.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що в матеріалах справи наявна власноруч складена відповідачем ОСОБА_2 письмова заява від 13 липня 2020 року, у якій остання зазначила та фактично визнала, що вона прожила разом із ОСОБА_5 24 роки, тобто з 1995 року до 2019 року (рік смерті ОСОБА_5 ).
Отже, безпідставно не взявши до уваги вказану заяву відповідача, апеляційний суд порушив вимоги частини першої статті 82 ЦПК України, за змістом якої обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Право на приватизацію житла пов`язується не з реєстрацією особи у квартирі, а саме з фактичним проживанням у ній.
Отже, оскільки ОСОБА_5 не проживав у спірній квартирі на час її приватизації (1997 рік) у зв`язку зі створенням іншої сім`ї, то останній не мав права брати участь у приватизації квартири.
Аргументи інших учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду письмові пояснення (відзив на касаційну скаргу), у яких посилається на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Приморського районного суду міста Одеси.
21 листопада 2023 року справа № 522/3939/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 26 липня 1990 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 . Під час шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_1 (том 1, а. с. 7-9).
Розпорядженням органу приватизації від 21 січня 1997 року № 91189 наймачу ОСОБА_6 та членам її сім`ї ОСОБА_5 і ОСОБА_1 передано у приватну спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 . Уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_6, від якої надійшла заява на приватизацію квартири (том 1, а. с. 10).
На підставі вказаного розпорядження органу приватизації 21 січня 1997 року Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів видало свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та членам її сім`ї ОСОБА_5 і ОСОБА_1 в рівних частках (том 1, а. с. 11).
З копії трудової книжки ОСОБА_5 відомо, що у період 08 лютого 1995 року до 05 червня 2011 року останній працював у Прокуратурі Одеської області (том 1, а. с. 163-166).
Суди також з`ясували, що 28 жовтня 2011 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя від 21 січня 2020 року (том 1, а. с. 21).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача та третьої особи - ОСОБА_6, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції (том 1, а. с. 14).
30 червня 2016 року державний нотаріус Першої одеської державної нотаріальної контори Сажнєва Т. А. видала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким ОСОБА_3, з урахуванням 1/2 частки у спадщині, від якої на його користь відмовився син спадкодавця ОСОБА_1, успадкував 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належала померлій ОСОБА_6 (том 1, а. с. 15-17).
Станом на 2016 рік у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_1, про що свідчить довідка (виписка з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію), видана Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційний центр "Порто-Франківський" (том 1, а. с. 18).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим повторно 06 листопада 2019 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 19).
З матеріалів спадкової справи № 9/2019, заведеної 04 листопада 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (том 1, а. с. 90-144), відомо, що:
- ОСОБА_5 09 серпня 2018 року склав заповіт, яким усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 ;
- ОСОБА_2 04 листопада 2019 року звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гончарової С. Ю. із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті її чоловіка ОСОБА_5 ;
- ОСОБА_5 з 04 грудня 2012 року до 13 вересня 2019 року проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, про що свідчить довідка Комітету міськрайону "Суворовский" в місті Одесі від 10 жовтня 2019 року № 879;
- ОСОБА_1 05 березня 2020 року звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті його батька ОСОБА_5 ;
- приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гончарова С. Ю. листом від 13 березня 2020 року № 108/02-14 повідомила ОСОБА_1 про необхідність надання документів, які підтверджують його право на спадкування обов`язкової частки, та вказала на можливість звернення до суду у разі непогодження із заповітом або видачою свідоцтва про право на спадщину за заповітом;
- приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гончарова С. Ю. 06 травня 2020 року видала на ім`я ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належну спадкодавцю ОСОБА_5 1/2 частину житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (тут і далі - ЖК України у редакції, чинній на час здійснення приватизації спірної квартири) ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У статті 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (тут і далі - Закон № 2482-XII у редакції, чинній на час здійснення приватизації спірної квартири) та Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (тут і далі - Положення № 56 у редакції, чинній на час здійснення приватизації спірної квартири).
Закон № 2482-XII передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
У частині першій статті 1 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2482-XII до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки (надалі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму).
Згідно зі статтею 3 Закону № 2482-XII приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
У статті 5 Закону № 2482-XII передбачено, що якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 8 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.