ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 927/37/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Прокурора: Кравчук О.А.
Позивача: не з?явився
Відповідача-1: не з?явився
Відповідача-2: Шамко О.Б., Невмержицька І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Промкомплект"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024
(головуючий - Козир Т.П., судді Мальченко А.О., Агрикова О.В.)
у справі №927/37/24
за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача - Любецької селищної ради,
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Сіті-Бас", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Промкомплект"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з відпусткою судді Губенко Н.М. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.08.2024.
Короткий зміст позовних вимог
2. Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Любецької селищної ради (далі - селищна рада, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Сіті-Бас" (далі - ТОВ "Авто-Сіті-Бас", відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Промкомплект" (далі - ТОВ "Промкомплект", відповідач -2), про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару №32 від 27.11.2018, укладений між відповідачами.
3. Позов обґрунтовано тим, що договір укладено з порушенням положень Кодексу України про надра, а тому наявні підстави для визнання недійсним укладеного договору купівлі - продажу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2024 позов залишено без розгляду, на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 (Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5. Ухвала мотивована тим, що прокурором не дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та не доведено невжиття Любецькою селищною радою жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, відтак прокурором не доведено бездіяльності позивача та відповідно підстави для представництва Любецької селищної ради при зверненні з цим позовом до суду.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2024, скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Чернігівської області.
7. Постанову мотивовано тим, що прокурор виконав вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Любецької селищної ради, яка самостійно не звернулась до суду з позовом в інтересах держави, тому позовні вимоги прокурора, який, у спірних правовідносинах не виступає альтернативним суб`єктом звернення до суду, підлягають розгляду по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
8. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач -2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
9. У касаційній скарзі скаржник вважає, що прокурором не обґрунтовано в достатній мірі наявність підстав для звернення прокурора з відповідним позовом, що є порушенням статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Так, прокурором було надано раді досить короткий термін для усунення порушень законодавства у сфері використання надр, тоді як судом апеляційної інстанції не враховано, що захищати інтереси держави насамперед повинні відповідні суб?єкти владних повноважень, а не прокурор і тільки за доведенням прокурором обставин невжиття компетентним органом відповідних заходів щодо усунення порушень законодавства, прокурор може звернутись з позовом до суду. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції визнавши обґрунтованим звернення прокурора з позовом у справі не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 21.09.2019 у справі № 263/2038/16-а, від 14.07.2022 у справі № 280/398/20.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
10. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказує на те, що суд апеляційної інстанції правомірно скасував ухвалу, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Позиція Верховного Суду
11. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників відповідача -2, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.
12. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
13. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
14. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
16. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
17. Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
18. У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
19. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
20. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
21. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
22. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
23. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
24. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
25. Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
26. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що вищезазначені висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
27. Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
28. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
29. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
30. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
31. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.