ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 185/111/24
провадження № 61-8790св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
боржник - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Остапуля Наталія Петрівна, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., у справі за заявою ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на малолітню дитину.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилається на те, що 11 січня 2024 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області видав судовий наказ у справі № 185/111/24, яким стягнув з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вважає, що суд видав вказаний наказ помилково, з порушенням вимог статті 161 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки на день його видання він проживав разом із дружиною та дитиною і добровільно виконував обов`язок щодо утримання малолітньої дочки.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18 квітня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що зазначені заявником обставини не можуть бути підставою для визнання судового наказу від 11 січня 2024 року у цивільній справі № 185/111/24 таким, що не підлягає виконанню.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2,в інтересах якого діє адвокат Остапуля Н. П., подав апеляційну скаргу.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Остапуля Н. П., на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2024 року визнав неподаною та повернув заявнику.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що заявник подав апеляційну скаргу на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Остапуля Н. П., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 подав на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що судовий наказ є особливою формою судового рішення та одночасно виконавчим документом, тоді як пунктом 25 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал про виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
09 липня 2024 року справа № 185/111/24 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 12 липня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судом
11 січня 2024 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області видав судовий наказ у справі № 185/111/24, яким стягнув з нього на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 16).
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу про стягнення аліментів на дитину таким, що не підлягає виконанню (а. с. 21-23).
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18 квітня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню (а. с. 29-31).
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2,в інтересах якого діє адвокат Остапуля Н. П., 08 травня 2024 року подав апеляційну скаргу (а. с. 37-39).
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Остапуля Н. П., на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2024 року визнав неподаною та повернув заявнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України (а. с. 49, 50).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").