ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 753/6702/21
провадження № 61-7740св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у складі судді Сирбул О.Ф.та постанову Київського апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.
Позов мотивований тим, що 04 серпня 1989 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. Незважаючи на те, що шлюб у встановленому законом порядку не розірвано, вони проживають окремо.
У період шлюбу вони придбали нерухоме майно, а саме: 06 квітня 2007 року ? квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 94,5 кв. м, жилою площею 49,9 кв. м, яка зареєстрована за ОСОБА_2 ; 05 червня 2009 року ? машиномісце № НОМЕР_1, площею 12,10 кв. м. за цією ж адресою, яке зареєстроване за ОСОБА_2 . Сплачувати грошові кошти за придбання вказаної квартири слід було на користь ПАТ "Трест "Київміськбуд-1" згідно з графіком до 31 грудня 2017 року.
У березні 2017 року помер її батько, після чого ставлення відповідача до неї змінилось та він став наполягати на тому, щоб вона з сином продали квартиру АДРЕСА_2, а за рахунок коштів, отриманих від її продажу, сплатили залишок вартості спірної квартири. У зв`язку з тим, що продавати квартиру вона відмовилась, між нею та відповідачем виник конфлікт, після чого відповідач вирішив проживати окремо. Крім того, ОСОБА_2 відмовився закінчувати ремонт у спірній квартирі, в якій тимчасово проживав їх спільний син.
ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_1 за цією ж адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, позов задоволено.
Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 94,5 кв. м., жилою площею 49,9 кв. м.
Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину машиномісця АДРЕСА_3, площею 12,10 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.
Відповідач зазначав, що у сторін наявна заборгованість за спірне майно у розмірі 159 120,00 грн, у зв`язку з чим просив позовні вимоги задовольнити частково, а поділ майна подружжя здійснити з урахуванням боргових зобов`язань сторін. Проте вказані посилання ОСОБА_2 суд оцінює критично, оскільки під час розгляду справи ці обставини не були доведені. Зустрічний позов до суду в порядку, передбаченому статтею 193 ЦПК України, відповідач не подав.
Безпідставними визнано вимоги щодо початку перебігу позовної давності з квітня 2017 року, коли виник конфлікт, на який позивач посилається у своїй позовній заяві, оскільки суд встановив, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 02 квітня 2021 року, а тому позов пред`явлено в межах позовної давності.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.
Надані відповідачем докази, що долучені ним до апеляційної скарги, не прийнято апеляційним судом до розгляду з огляду на те, що скаржником не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, неподання цих доказів до суду першої інстанції. При цьому відповідач і його представник приймали участь у розгляді справи в суді першої інстанції та не заявляли у визначеному процесуальним законом порядку про такі докази.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до ухвалення судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відступлення від принципу рівності часток при поділі спільного майна подружжя, апеляційний суд виходив із того, що скаржник не навів обставин, за яких суд апеляційної інстанції об`єктивно не може розглянути цю справу. Водночас відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відступлення від принципу рівності часток при поділі спільного майна подружжя зупинено до вирішення Київським апеляційним судом цієї справи.
Аргументи учасників справи
24 травня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції один з його попередніх представників ? адвокат Василевська К. М. не з`ясувала всі фактичні обставини, які мають істотне значення в спірних правовідносинах, а саме не було запитано у нього для долучення в якості доказів до відзиву на позов розписки, договори позики тощо. 29 червня 2022 року позивач "Укрпоштою" надіслала до суду відповідь на відзив, до якого було додано опис до поштового відправлення щодо надіслання йому копії вказаної відповіді, проте він не отримував вказану відповідь. Про це йому стало відомо лише 06 жовтня 2022 року під час ознайомлення з матеріалами справи. 10 листопада 2022 року він подав клопотання про поновлення процесуального строку на подання відповіді на заперечення на відзив з додатками. Ухвалою суду першої інстанції від 10 листопада 2022 року у задоволенні його клопотання відмовлено, відповідь на заперечення на відзив з додатками йому повернуто.
ЦПК не містить будь-яких імперативних положень про те, що подання доказів має бути здійснено виключно у формі клопотання учасника справи, а не в будь-який інший, не заборонений процесуальним законом спосіб, як-от подання доказів разом з відповіддю на заперечення на відзив з відповідними додатками, що він й зробив. Наведене спростовує висновок апеляційного суду про те, що відповідач та його представник не заявляли у визначеному процесуальним законом порядку про такі докази.
Суди не врахували об`єктивні та непереборні обставини, що виникли в жовтні-листопаді 2022 року, які є обставинами, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану в Україні, і унеможливили виконання ним такої процесуальної дії як подання заперечення на відповідь на відзив протягом установленого законом строку й подання додаткових доказів. Крім того, додатковими причинами неподання цих доказів в суд першої інстанції є пандемія COVID-19, його хвороби, а також хвороба та вимушений переїзд його адвоката.
Він отримав в позику грошові кошти, які повністю використав на придбання спірної квартири та машиномісця. Ураховуючи наведене, вважає, що йому на праві особистої приватної власності належить більша частина спірної квартири, яка не підлягає поділу між подружжям у порядку статті 69 СК України.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 761/33869/14-ц, від 12 грудня 2022 року у справі № 369/9429/18, від 14 вересня 2022 року у справі № 161/11923/20, від 09 червня 2021 року у справі № 175/3613/17; постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі №199/7266/14-ц (провадження № 6-2670цс16), від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 04 серпня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року розірвано.
05 квітня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ Трест "Київміськбуд" імені М. П. Загорецького та ОСОБА_2, останній придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 05 квітня 2007 року остання надала згоду ОСОБА_2 на придбання в спільну власність подружжя квартири АДРЕСА_1 за ціною та на умовах на його розсуд.
22 грудня 2009 року між ПАТ Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього та ОСОБА_2 укладено додатковий договір №1 до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 квітня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.В. за реєстровим номером 1286.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 05 червня 2009 року № 886-С/НП машиномісце № НОМЕР_1, площею 12,1 кв. м, яке розташоване в автопаркінгу на АДРЕСА_4, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Позиція Верховного Суду
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини перша, третя статті 70 СК України).
Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.