ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 359/5501/22
провадження № 51-1639км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
представника ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисниці засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ворзель Київської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 128 КК та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 - 37 496, 12 грн матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, 35 000 грн за понесені витрати на оплату правової допомоги, та 250 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 - відмовлено.
Згідно з вирокомОСОБА_6 визнано винуватим у необережному заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_9, за таких обставин.
Так, станом на 12 червня 2021 року ОСОБА_6 на території свого домоволодіння ( АДРЕСА_2 ) утримував розплідник "ІНФОРМАЦІЯ_5" з трьома собаками сторожової породи тибетський мастиф: віком 9 років на прізвисько " ІНФОРМАЦІЯ_2", 7 років на прізвисько " ІНФОРМАЦІЯ_3" та 5 років на прізвисько " ІНФОРМАЦІЯ_4".
12 червня 2021 року у вечірній час ОСОБА_6 залишив утримуваних ним собак на самовигулі на території свого домоволодіння, знаючи про належність собак до сторожової породи, а також про можливість збоїв у роботі електричних воріт огорожі, внаслідок яких ворота відчиняються без допомоги сторонніх осіб, не забезпечив надійного їх закриття або не помістив собак у вольєр, що унеможливило би вихід собак за територію домоволодіння та виключило б можливість їх нападу на перехожих, чим проявив необережність у формі кримінальної протиправної недбалості.
У невстановлений час в ніч з 12 на 13 червня 2021 року електричні ворота огорожі домоволодіння відчинились внаслідок технічних збоїв і кримінальної протиправної недбалості ОСОБА_6, який їх надійно не зафіксував, і собаки самовільно вийшли на вулицю.
Отже, ОСОБА_6 не передбачив можливість відкриття воріт та виходу вказаних собак за територію домоволодіння, та настання суспільно-небезпечних наслідків у виді нападу собак на перехожих та спричинення їм тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг це передбачити, оскільки знав про ненадійність закриття електричних воріт, а також про фізичні дані собак і їх потенційну небезпеку для людей.
13 червня 2021 року близько 06:00 по АДРЕСА_2 проходила по своїх справах ОСОБА_9 .
Побачивши ОСОБА_9 (напроти будинку 9), належні ОСОБА_6 собаки на прізвиська " ІНФОРМАЦІЯ_2", " ІНФОРМАЦІЯ_3" та "ІНФОРМАЦІЯ_4", які на той час перебували на вулиці, внаслідок кримінальної протиправної недбалості ОСОБА_6, напали на неї, нанесли їй не менше 51 укусу, спричинивши тілесні ушкодження у виді численних рвано-укушених ран в ділянках верхніх та нижніх кінцівок, тулуба та правої вушної раковини, які є середньої тяжкості тілесними ушкодженнями.
Київський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2024 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисниця засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів захисниці зводяться до незгоди з кваліфікацією дій її підзахисного за ст. 128 КК, яке вона вбачає в тому, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини кримінального провадження і неповно дослідили докази у справі.
Так, на думку касатора, оскільки собаки перебували за межами домоволодіння, тобто на вулиці, поза контролем чи безпосереднім наглядом власників, то вони вважаються безпритульними. Як уважає захисниця, у цьому провадженні мав місце випадок, який не містить складу злочину, адже більш, ніж за 10 років роботи розплідника жодних претензій, скарг чи зауважень щодо собак не було, тому, як зазначає сторона захисту, потерпіла повинна була, побачивши собак на вулиці за межами домоволодіння, вибрати інший шлях, однак цього не зробила і діяла на власний страх і ризик, що призвело до таких наслідків.
Наполягає, що комісійна судово-медична експертиза, проведена на підставі клопотання адвоката ОСОБА_14, до якого додані завірені адвокатом копії карти амбулаторної хворої ОСОБА_9 на 5 арк, консультаційного висновку спеціаліста лікаря-хірурга на 1 арк, є недопустимим доказом, адже, на її думку, адвокат був неуповноваженою особою та не мав правових підстав для подачі клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи.
Додає, що медичні документи, які були надані для проведення комісійної судово-медичної експертизи також долучені та завірені неуповноваженою особою, оригінали медичної документації амбулаторної хворої ОСОБА_9 під час досудового розслідування не надавалися, не витребовувалися та не були вилучені, що також є підставою вважати їх недопустимими.
Наголошує, що досудове розслідування проводилось неуповноваженою особою, оскільки в матеріалах провадження відсутні відомості про повноваження слідчої ОСОБА_15, яка провела ряд слідчих дій і, крім іншого, задовольнила клопотання про проведення судово-психологічної експертизи, висновок якої також відсутній в матеріалах провадження.
Зауважує, що моральна шкода в розмірі 250 000 грн є явно несправедливою і завищеною, адже таку суму стягують в інших кримінальних провадженнях, де вчинено злочин, що спричинило смерть особи.
Акцентує, що розмір шкоди, стягнутий на користь потерпілої (37 496, 12 грн матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та 35 000 грн за понесені витрати на оплату правової допомоги) не відповідають дійсності та не підтверджені матеріалами провадження, адже при розрахунку матеріальної шкоди потерпілою не було враховано надані їй кошти у сумі 1000 доларів США.
Підсумовуючи, стверджує, що на всі порушення зверталась увага апеляційного суду, однак вони залишились проігноровані, що призвело до постановлення рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисниця - адвокат ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілої ОСОБА_8 заперечили проти її задоволення.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання стороною захисту в касаційній скарзі установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисниця, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі адвоката ОСОБА_7 . Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілої, свідків та експерта, письмовим доказам у справі, висновкам експертів, детально відображеним у вироку, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ст. 128 КК.
Водночас у касаційній скарзі захисниці не порушується питання про недопустимість письмових доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому злочину.
Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.
Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, ОСОБА_6, випустивши собак з вольєру для вигулу по території свого домоволодіння, не забезпечив надійного закриття воріт або не помістив собак у вольєр, що унеможливило б вихід собак за територію домоволодіння та виключило б можливість їх нападу на перехожих, оскільки обвинувачений знав про ненадійність закриття електричних воріт, а також не врахував фізичні дані собак і їх потенціальну небезпеку для людей, чим проявив необережність у формі кримінальної протиправної недбалості, що призвело до нападу собак на потерпілу ОСОБА_9, які нанесли їй не менше 51 укусу, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді численних рвано-укушених ран в ділянках верхніх та нижніх кінцівок, тулуба та правої вушної раковини.